Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

— На якій віддалі від планети ми пролетіли?

— Не більше ніж шістсот метрів.

Тільки тепер я зрозумів, яка велика була небезпека, що її уник наш корабель.

— На такій маленькій відстані планета могла притягнути нас до себе, — сказав я.

— При тій швидкості, яку має корабель, — відповів Пайчадзе, — цей маленький член сонячної системи не міг нічого зробити. Корабель не відхилився від свого шляху ні на один міліметр. Навіть тіло, завбільшки як Місяць, не вплине помітно на зореліт, що летить з швидкістю двадцять вісім кілометрів на секунду. А така крихітка тим більше.

— Добра крихітка! — зауважив я, пригадавши величезну брилу.

Пайчадзе засміявся.

— В астрономії, — сказав він, — Земля вважається маленькою планетою. Астероїд діаметром не більше тридцяти кілометрів — зовсім порошинка. Та хоч яка мала ця планета, мене дивує, що вона ще не відкрита. Її орбіта близько до орбіти Землі.

— На ній не написана назва, — сказав я. — Можливо, це одна з тих, які відомі на Землі.

Я схаменувся, коли побачив, як зсунулися брови Пайчадзе, але було пізно. Слово вже вилетіло.

— Пробачте, Арсене Георгійовичу! — поспішив я сказати. — Я пожартував. Визнаю, що жарт невдалий.

— Пояс астероїдів, — пояснив він, ніби не почувши моїх слів, — розташований між орбітами Марса і Юпітера. Є припущення, що там колись була велика планета, але з невідомих причин розкололася на частини. Малі планети — уламки однієї великої. Сьогодні ми бачили таку планету зблизька і могли переконатися, що це уламок, а не самостійно утворене тіло. В цьому разі воно б мало кулеподібну форму. Теорія утворення астероїдів як уламків великої планети підтверджується. Це дуже важливий результат сьогоднішньої зустрічі. Як я сказав, пояс астероїдів розташований між орбітами Марса і Юпітера, але є астероїди, які виходять за ці межі. Тепер відомі орбіти трьох тисяч п'ятисот двадцяти малих планет. При підготовці експедиції можливість зустрічі була врахована. Зроблено було розрахунки кожного відомого (він підкреслив це слово) нам астероїда, орбіту якого міг перетнути наш корабель. Ні з одним ми не повинні були зустрітися. Отже, уламок, який ми бачили, — мала планета, не відома на Землі.

Він скоса поглянув на мене і посміхнувся звичайною ласкавою усмішкою.

— Астрономія — точна наука, — сказав він. — На добраніч, Борисе Миколайовичу!

27 грудня 19… року.

Марс!..

Яким далеким і недосяжним здавався він там, на Землі!

І ось ми на Марсі!

Марс!..

Хочеться без кінця повторювати це слово!

За вікнами корабля розкинулася ніч. Перша ніч для нас за шість місяців!.

Сонця не видно. Воно зайшло за лінію горизонту точнісінько так, як це буває на Землі.

Захід сонця!..

Таке просте, таке знайоме явище здалося нам незвичайним і сповненим таємничого змісту. Невелике і холодне, в порівнянні з нашим, «земним» Сонцем, воно кинуло останні промені на нерухомий зореліт і сховалося… Алмазний розсип зірок у звичних поєднаннях знайомих з дитинства сузір'їв вкрив не по-земному темне небо… Піщана пустеля, зарості голубуватосірих рослин і нерухомі води озера, на березі якого сів корабель, поринули в темряву.

Завтра зі сходом сонця ми вийдемо із зорельота.

Завтра!..

Камов наказав нам відпочивати. Арсен Георгійович спить у гамаку, підвішеному між вікном і дверима. Я сиджу на своєму ліжку. Сну немає! Збуджені нерви треба чимось заспокоїти.

Щоденник — давній, випробуваний засіб.

Опишу прибуття на Марс…

Наш чудовий зореліт прилетів на ту точку простору, де була призначена зустріч в точно розрахований час.

Наближаючись, ми бачили яскраво освітлений сонцем Марс майже прямо поперед себе і могли день за днем спостерігати його поступове збільшення. Планета була не така оранжовочервона, якою я звик бачити її з Землі. За вікном корабля вона здавалася оранжовожовтою.

Спочатку я вважав, що причиною цього є швидкість нашого корабля, але Пайчадзе пояснив мені, що ця швидкість недостатня, щоб викликати помітне скорочення світлових хвиль які, йдуть нам назустріч.

— Щоб червоне світло могло здатися жовтим, — сказав він, — швидкість корабля повинна бути в п'ятсот разів більшою. Тоді довжина хвилі червоного кольору скоротиться, стане довжиною хвилі жовтого і викличе в оці відповідне сприйняття. Це може статися з поодинокою спектральною лінією, а Марс дає безперервний спектр.

— Але чому ж його колір так змінився? — спитав я.

— Це запитання виникло і в мене, — відповів він. — Мабуть, тому, що немає атмосфери за вікнами корабля. Коли я з'ясую це, — скажу вам.

Ми були в обсерваторії вдвох. Камов і Бєлопольський відпочивали.

Я пильно вдивлявся в маленький, але вже виразно окреслений диск планети.

Маленька кулька, як мені здавалося, помітно наближалася. Що чекає нас там, коли ми досягнемо кінцевої мети нашої тривалої подорожі?

— Як ви думаєте, — запитав я, — чи є на Марсі розумні істоти?

— На таке запитання можна відповісти тільки одне: наука не займається гаданням. Ніяких ознак розумних істот не помічено.

— А як же канали? Він знизав плечима.

— Скіапареллі, який відкрив на Марсі тонкі прямі лінії, назвав їх «каналь». По-італійському це означає: «протока», яка не обов'язково має штучне походження. Звідси це непорозуміння. Тонкі прямі лінії видно з землі. Ми їх фотографуємо. Немає підстав вважати, що це — результат свідомої діяльності. Зараз, близько від Марса, я цих каналів зовсім не бачу.

— Як це?

— Дуже просто. Спочатку їх було видно в телескоп корабля все ясніше й виразніше. А коли ми наблизилися, то тонкі лінії почали розпливатися, стали тьмяніти, Потім вони зовсім зникли.

— Виходить, що це тільки обман зору?

— Швидше не зору, а відстані. Але мусить бути причина такої ілюзії. Супротивники Скіапареллі і Лоуелла вважали,