Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Скажи «добридень»,- звернувся до неї приголомшений містер Греггс.
Саламандра завихляла тулубом і прорипіла:
- Добридень. Добридень. Добридень. Можна дати їй булочку?
Містер Греггс розгублено застромив руку в кишеню й витяг звідти шматок булки.
- На.
Саламандра взяла булку лапкою й заходилася обкусувати її.
- Диви, саламандра,- вдоволено рохкала вона.- Тату, а чого вона така чорна?
Раптом вона пірнула й вистромила з води саму голову.
- А чого вона в воді? Чого? Фе, яка бридка!
Містер Томас Греггс розгублено почухав потилицю.
«Ага, це вона повторює те, що чує від людей!»
- Скажи «Греггс»,- спробував він.
- Скажи «Греггс»,- повторила саламандра.
- Містер Томас Греггс.
- Містер Томас Греггс.
- Добридень, сер.
- Добридень, сер. Добридень. Добридень, сер.
Здавалося, саламандра не може наговоритись; але Греггс не міг більше придумати, що їй сказати: містер Томас Греггс не був дуже красномовною людиною.
- Ну, помовч уже,- сказав він.- Ось я впораюся, тоді вчитиму тебе говорити.
- Ну, помовч уже,- пробурчала саламандра.- Добридень, сер. Диви, саламандра. Вчитиму тебе говорити.
Треба, сказати, що адміністрації зоопарку не подобалось, коли доглядачі навчали підопічних тварин усяких штук; ну, хай іще слон - то інша річ, але решту тварин тут держать із освітньою метою, а не для циркових вистав. Тому містер Греггс затримувався у відділі саламандр здебільшого потай, коли там уже нікого не було. А що він був удівець, то ніхто не дивувався, що він так часто сидить на самоті в павільйоні земноводних. У кожної людини є якісь свої вподобання. До того ж у відділі саламандр бувало небагато відвідувачів; то крокодил тішився чималою популярністю, а дні Andrias’а Scheuchzeri минали майже в самотності.
Якось на смерканні, коли павільйони вже зачинялися, директор зоопарку сер Чарлз Віггем обходив деякі відділи, щоб пересвідчитися, чи все там гаразд. Коли він ішов відділом саламандр, у одному басейні захлюпотіло і хтось промовив рипучим голосом:
- Добривечір, сер.
- Добривечір,- сторопіло відповів директор.- Хто там?
- Пробачте, сер,- сказав рипучий голос.- Це не містер Греггс?
- Хто там? - знову спитав директор.
- Енді. Ендрю Шейхцер.
Сер Чарлз підійшов до басейну. Там була тільки саламандра: вона сиділа нерухомо, випроставши тулуб.
- Хто тут говорив?
- Енді, сер,- відповіла саламандра.- А хто ви?
- Віггем,- сторопіло вимовив сер Чарлз.
- Дуже радий,- чемно сказав Andrias.- Як ся маєте?
- Що за чортівня! - загорлав сер Чарлз.- Греггсе! Чуєте, Греггсе!
Саламандра стрепенулась і вмить сховалася під водою. До відділу вбіг засапаний, стривожений містер Томас Греггс.
- Прошу, сер?
- Греггсе, що це означає? - накинувся на нього сер Чарлз.
- А що сталося, сер? - розгублено промовив містер Греггс.
- Оця саламандра говорить!
- Вибачте мені, сер,- скрушно заблагав містер Греггс.- Не можна так робити, Енді. Я тобі вже тисячу разів казав, щоб ти не докучав людям своїми балачками. Пробачте мені, сер, більше такого не буде.
- Це ви навчили саламандру говорити?
- Вона перша почала, сер,- виправдовувався Греггс.
- Сподіваюся, що більше ви цього не робитимете, Греггсе,- суворо сказав сер Чарлз.- Я за вами пильнуватиму.
Трохи згодом до сера Чарлза Віггема завітав професор Петров, і вони розговорилися про так званий розум тварини, про умовні рефлекси і про те, як широка публіка переоцінює розумові здібності тварин. Професор Петров висловив свої сумніви щодо ельберфельдських коней, які нібито вміли не тільки рахувати, а й підносити до степеня та добувати корінь; адже навіть пересічна людина добувати кореня не вміє, сказав великий учений. Тоді серові Чарлзу пригадалася Греггсова саламандра, що вміла говорити.
- У мене тут є одна саламандра,- почав він нерішуче,- отой славнозвісний Andrias Scheuchzeri; то вона навчилась говорити, як папуга.
- Не може бути,- заперечив професор.- Адже у саламандр прирослий язик.
- А ходімо подивімося,- запропонував сер Чарлз.- Сьогодні прибиральний день, людей там мало.
І вони пішли до павільйону.
Біля входу до відділу саламандр сер Чарлз спинився. Зсередини чути було шоркання мітли й монотонний голос, який повільно читав щось.
- Зачекайте,- шепнув сер Чарлз професорові.
- «Чи є на Марсі люди?» - бубонів монотонний голос.- Читати це?
- Ні, пошукай щось цікавіше, Енді,- відповів інший голос.
- «Хто здобуде приз у цьогорічному дербі - Пелемська Красуня чи Гобернадор?»
- Пелемська Красуня,- відказав інший голос.- Та дарма, читай.
Сер Чарлз потихеньку прочинив двері.
Містер Томас Греггс віником мів підлогу; а в саджалці з морською водою сидів Andrias Scheuchzeri й рипучим голосом повільно читав вечірню газету, яку держав у передніх лапках.
- Греггсе! - закричав Чарлз.
Саламандра шарпнулась і зникла під водою. Містер Греггс із переляку впустив мітлу.
- Слухаю, сер.
- Що це означає?
- Вибачте мені, сер,- забелькотів пригнічено Греггс.- Це Енді читає мені, поки я тут замітаю. А коли замітає він, тоді читаю я.
- Хто його навчив?
- А він сам підгледів, сер. Я… я даю йому свої газети, щоб не балакав стільки. Бо він день і ніч не змовкав би. Тож я й подумав: хай уже краще навчиться говорити культурно…
- Енді! - покликав сер Віггем.
З води виринула чорна голова.
- Слухаю, сер,- прорипіла вона.
- На тебе прийшов подивитися професор Петров.
- Дуже радий, сер. Я Енді Шейхцер.
- А звідки ти знаєш, що тебе звуть Andrias Scheuchzeri?
- А ось тут написано, сер: Андреас Шейхцер, острови Джільберта.
- І часто ти читаєш газети?
- Часто, сер. Щодня.
- А що тебе найбільше цікавить у них?
- Судові репортажі, кінські перегони, футбол.
- А ти бачив коли футбол?
- Ні, сер.
- А коней?
- Не бачив, сер.
- То навіщо ж тобі про це читати?
- Бо воно є в газетах, сер.
- Політика тебе не цікавить?
- Ні, сер.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.