Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Кімната в гінекеї (жіночій половині) Пріамового дому. Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці; сама пишно вбрана, на поясі висить кругле срібне свічадо. Кассандра ввіходить у кімнату, замислена, дивиться поперед себе, погляд її падає на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї ще щось далі. Так дивлячись, Кассандра спиняється посеред кімнати і стоїть мовчки.

Гелена

Сестрице, радуйся!

Кассандра

Радій, Гелено,-

бо ми не сестри.

Гелена

Ох, я добре знаю,

що осоружна я тобі, як смерть.

Кассандра

І ти, і смерть - обидві рідні сестри.

Гелена

Кассандро!

Кассандра

Так зови мене, Гелено,

а не сестрою.

Гелена

(вражена)

Більш тебе ніколи

не назову сестрою. Тільки чом

себе ти не зовеш сестрою смерті,

було б тоді се більше до лиця.

Вже так, що до лиця!

Кассандра

Візьми свічадо.

Гелена

До чого сі слова?

Кассандра

Візьми свічадо!

Гелена мимохіть слухається і бере свічадо в руки. Кассандра стає з нею поруч.

Дивись: от ти і я,- у нас нічого

подібного нема.

Гелена

А хто ж те каже?

Кассандра

Якби ж я так була подібна смерті,

була б тобі подібна.

Гелена

Геть іди!

Чого ти смерть на мене накликаєш?

Кассандра

Хіба сестра сестру повинна вбити?

Сестра сестрі частіше помагає.

Гелена

Так ти того прийшла оце до мене,

щоб дорікати? Що ж, печи, картай,

вам тільки й радощів, коли я плачу.

Бере з її рук свічадо і держить проти її лиця. Гелена насуплює брови, але не плаче й не одвертається, обличчя їй дедалі випогоджується.

Кассандра

Ти плакати не можеш, як і смерть.

Дивись: твоє обличчя знов спокійне,

знов тая сила у твоїх очах,

велика сила,- їй усі коряться,

всі смертні, і Кассандра вкупі з ними.

(Спускає свічадо.)

Ідеш ти - і старі, поважні люди

склоняються перед тобою низько

і мовлять урочисто: «Богорівна!»

Ти глянеш - кам’яніють мужі сильні

і тихо шепотять: «Непереможна!»

Ти поцілуєш - і погасне погляд

у наймолодшого з синів Пріама,

кров хвилею потужною приб’є

до серця, і німіє серце й слово,

і блідне пам’ять, і обличчя блідне,

і весь він твій, і вже нема для нього

ні матері, ні батька, ні родини,

ні краю рідного… Троянки, плачте!

Умер, загинув молодий Паріс! 25

Гелена

Ти братові своєму смерть віщуєш?

Кассандра

Для мене він давно вже не живе.

Гелена

Нена́висна! Я знаю, як ти зроду

ворогувала на Паріса.

Кассандра

Зроду

любила я його.

Гелена

А нащо ж ти

вмовляла батька й матір не приймати

його до двору, як прийшов він вперше

від пастухів убогих, що його

ховали від пророцтва навісного?

Кассандра

То не було пророцтво навісне.

Умерти або жити з пастухами

було б єдине для Паріса щастя.

Гелена

Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,

і Гектор, і Гелен, і всі брати,

і сестри всі, і ти сама, Кассандро,

в палатах здатні жити, а Паріс

у курені пастушім мав би скніти?

Кассандра

А скніти у палатах, може, краще,

так як Паріс у тебе в гінекеї?

І Деїфоб, і Гектор, і Гелен

живуть, не скніють: Деїфоб на раді,

а Гектор на війні, Гелен у храмі -

живуть душею й тілом. А Паріс?

Він тільки й жив, як грав там на сопілці

серед отар. Мовчить Паріс на раді

і зброю надягає, мов кайдани,

боги з ним на розмові не бувають.

Гелена

З ним Афродіта розмовляє!

Кассандра

Ні!

Він раб її, з рабом нема розмови.

Вона велить, він слухає, та й годі.

Гелена

Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

за те вони тебе й карають.

Кассандра

Що ж,

їх сила в карі, а моя в змаганні.

Гелена

Для того ти й з Кіпрідою змагалась,

коли вона Паріса напутила

до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,

Кіпріда, бач, перемогла тебе!

Кассандра

Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

Гелена

Але ж Паріс послухав не тебе.

Кассандра

Глухий не чує - де ж тут перемога?

Гелена

Та хто ж би слухав провісті твоєї?

Не говорила ж ти, почім ти знала,

що вийде з подоріжжя.

Кассандра

Я не знаю

нічого, окрім то́го, що я бачу.

Гелена

Та що ж могла ти бачити тоді?

Кассандра

Я бачила, як молодик вродливий

з веселим серцем на чужину плив,

не посланцем народу велемудрим,

не збройним вояком і не купцем;

шличок пастуший легкодумне чоло

не зброїв, а красив. І я сказала:

«Гей, куйте шоломи, троянські мужі,

утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»

А потім… ох, страшна була хвилина,

як він прибув, а з ним і ти, Гелено,

і я отой смертельний поцілунок

побачила…

Гелена

Кассандро! се неправда!

Паріса я в той час не цілувала.

Кассандра

І все-таки я бачила його,

той поцілунок,