Читати книгу - "Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль"

чоловік років на п’ятнадцять за неї молодший. У тата була паяльна майстерня на Тоттенгем-Корт-роуд — прибуткова справа, і мама продовжувала вести її за допомогою старшого майстра, містера Гарді. Але містер Віндібенк змусив її продати майстерню: йому, бачте, не личить, бо він комівояжер із продажу вин. Вони отримали чотири тисячі сімсот фунтів разом із відсотками, хоча батько, якби був живий, отримав би набагато більше.

Мені здавалося, що Шерлоку Голмсу набридне ця буденна розповідь, але він, навпаки, слухав дуже уважно.

— І ваш особистий прибуток походить із цієї суми? — спитав він.

— О ні, сер! У мене свої статки, я отримала спадок від дядька Неда із Окленда. Капітал у новозеландських цінних паперах, чотири з половиною відсотки річних. Загалом дві з половиною тисячі фунтів, але я можу отримувати лише відсотки.

— Все це дуже цікаво, — зазначив Голмс. — Отримуючи сто фунтів на рік, та ще й підпрацьовуючи, ви, певна річ, маєте можливість мандрувати та дозволяти собі інші розваги. Переконаний, що на прибуток у шістдесят фунтів самотня жінка може жити цілком безбідно.

— Я могла б обійтися й меншим, містере Голмс, але ви ж розумієте, що не хочу обтяжувати сім’ю, тому, поки живу з ними, віддаю гроші на господарство. Звісно, це тимчасово. Містер Віндібенк щокварталу отримує мої відсотки та віддає їх мамі, а я вже живу з друкування на машинці. Два пенси за сторінку, і часто мені вдається друкувати навіть по п’ятнадцять-двадцять сторінок на день.

— Ви дуже чітко описали мені всі обставини, — схвалив Голмс. — Дозвольте відрекомендувати вам мого приятеля, доктора Ватсона. У його присутності можете не критися, наче перебуваєте наодинці зі мною. А тепер, будь ласка, розкажіть детальніше про ваші взаємини з містером Госмером Енджелом.

Міс Сазерленд спаленіла та почала нервово смикати краєчок свого жакета.

— Я познайомилася з ним на святі газівників. Татусеві завжди надсилали квитки, а тепер вони згадали про нас і прислали й квитки мамі. Містер Віндібенк не хотів, щоб ми йшли на бал. Він узагалі не хоче, щоб ми кудись ходили. А коли я згадую про якийсь пікнік у недільній школі, він скаженіє. Але цього разу я вирішила неодмінно піти, бо яке він має право не пускати мене? Не треба знатися з такими людьми, каже він, але ж там збираються всі таткові друзі. І ще він сказав, ніби мені немає що одягнути, хоча в мене є ще жодного разу не ношена червона оксамитова сукня. Більше аргументів він не знайшов і поїхав до Франції в справах фірми, а ми з мамою та містером Гарді, нашим колишнім майстром, пішли на свято. Там я й познайомилася з містером Госмером Енджелом.

— Вочевидь, повернувшись із Франції, містер Віндібенк був дуже невдоволений тим, що ви ходили на бал? — спитав Голмс.

— Ні, він анітрохи не розсердився. Лише засміявся, стенув плечима й зронив: нема сенсу забороняти щось жінці, вона однаково це вчинить.

— Розумію. Отже, на балу газівників ви й познайомилися з джентльменом на ім’я Госмер Енджел?

— Атож, сер. Я познайомилася з ним того вечора, а наступного дня він прийшов дізнатися, чи щасливо ми дісталися додому, і після цього ми, тобто я, двічі була з ним на прогулянці, а потім повернувся батько, і містер Госмер Енджел більше не міг нас навідувати.

— Не міг? А чому?

— Бачите, батько не любить гостей і постійно каже, що жінка має вдовольнятися своїм сімейним колом. А я на це відповідала мамі: авжеж, жінка повинна мати своє власне коло, але в мене його наразі ще немає!

— Ну, а містер Госмер Енджел? Він не вдавався до спроб із вами зустрітися?

— Через тиждень батько знову вирушав до Франції, і Госмер написав мені, що до від’їзду вітчима нам краще не бачитися. Він запропонував мені поки що листуватися й писав щодня. Вранці я сама забирала листи зі скриньки, тому батько нічого не знав.

— На той час ви вже заручилися з цим джентльменом?

— Аякже, містере Голмс. Ми заручилися відразу ж після першої ж прогулянки. Госмер... містер Енджел... служить касиром в офісі на Леднголл-стрит і...

— У якому саме?

— У тому-то й біда, містере Голмс, що я не знаю.

— А де він живе?

— Сказав, що ночує на роботі.

— І ви навіть не знаєте його адреси?

— Ні, знаю лише, що офіс на Леднголл-стрит.

— Куди ж ви адресували ваші листи?

— У поштове відділення Леднголл-стрит, до запитання. Він сказав, що за адресою офісу краще не писати, бо товариші його засміють, якщо дізнаються, що листи від дівчини. Тоді я запропонувала друкувати свої листи на машинці, як він і сам робив, та він не захотів. Сказав, що листи, написані моєю власною рукою, дорогі йому, а коли вони надруковані, йому здається, що між нами є щось чуже. Тепер розумієте, містере Голмс, як він мене кохав і який був уважний до дрібниць.

— Це про щось свідчить. Я завжди притримувався думки, що дрібниці найсуттєвіші, — мовив Голмс. — Можливо, ви пригадаєте ще якісь дрібниці, що стосуються містера Госмера Енджела?

— Він був дуже сором’язливий, містере Голмс. Більш охоче гуляв зі мною ввечері, ніж удень, не любив привертати до себе увагу. Був дуже стриманий і чемний. Навіть голос у нього був тихий-тихий. Він розповідав, що в дитинстві часто хворів на ангіну та запалення гландів, тож у нього ослабли голосові зв’язки, тому й спілкувався пошепки. Він добре одягався, дуже акуратно, хоча й просто, а от очі в нього були слабкі, як і в мене, тому носив темні окуляри.

— Ну, а що сталося, коли ваш вітчим, містер Віндібенк, знову поїхав до Франції?

— Містер Госмер Енджел прийшов до нас і запропонував узяти шлюб, поки батько не повернувся. Він був надзвичайно схвильований і змусив заприсягтися на Біблії, що я завжди й в усьому буду йому вірною. Мама погодилася, що він правильно зробив, — це, мовляв, є доказом його кохання. Матінка з самого початку дуже добре до нього ставилася, він їй подобався навіть більше, ніж мені. Потім вирішили, що краще відсвяткувати весілля ще до кінця тижня. Я їм кажу, як же без батька, а вони обоє почали переконувати, щоб я про це не турбувалася, що батькові можна розповісти й пізніше, а мама сказала, що залагодить усе сама. Мені це не дуже сподобалося, містере Голмс. Звісно, смішно просити згоди батька, коли він всього на кілька років старший за мене, але я нічого не хотіла робити потай і тому написала йому в Бордо — там є французьке відділення його фірми, але лист повернувся назад у день мого весілля.

— Лист його не застав?

— Атож, сер, він якраз перед тим поїхав до Англії.

— Яка невдача! Отже, весілля призначили на п’ятницю? Церемонія мала відбутися в церкві?

— Авжеж, але дуже скромно. Ми мали вінчатися в церкві Святого Спасителя біля Кінґс-Кросс, а потім поснідати в готелі «Сент-Пенкрес». Госмер приїхав за нами екіпажем, але оскільки нас було троє, то посадив нас із мамою, а сам узяв кеб, що саме опинився на вулиці. Ми доїхали до церкви першими й узялися чекати. Потім під’їхав кеб, але звідти ніхто не вийшов. Тоді