Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

 Тео.

  Я посміхнувся Лорен, яка тремтіла, як осиновий листок. Узявши її за руку, я стиснув її пальчики, а іншою рукою продовжив керувати авто.
   — Лорен, не хвилюйся ти так. Мені не потрібно, щоб ти втратила свідомість.
   — Ще цього бракувало. Гепнутись на порозі будинку твоїх батьків – це не входило в мої плани, але цей варіант нажаль відкидати не можна.
   — Я знаю, як тебе привести до нормального стану.
   — Як? — Її неймовірні очі дивилися на мене з надією.
   — У батьків більший стіл за наш.
   — І? Це мені якось допоможе?
   — Ну вчора ж тобі це допомогло розслабитись… кінчити… Згадай, як ти чіплялась за столик, доки я входив в тебе.
   — А-а-а! Я гадала ти дійсно скажеш щось таке, що допоможе, а ти…
   — А я кажу, що трахну тебе на столі своїх батьків.
   — А-а-а! Ти зухвалий, безсоромний… — Вона посміхнулась. — І я теж… бо вже встигла уявити це.
   Ми обоє розсміялись. Саме такого результату нашої розмови я і очікував. Моя Лорен сміється і вже не хвилюється.
   — Через кілька хвилин, ти будеш у захваті.
   — Це те, - про що я подумала? — Її очі засяяли.
   — Так. Дорога до Со – це лаванда… лаванда і ще раз лаванда.
   — Я вся в передчутті.
   — Я дещо приготував в дорогу.
   — Знаю. — Вона посміхнулась. — Аромат круасанів та кави з нами протягнувся від самого дому.
   — Не проти сісти під деревом та відпочити?
   — Ми їдемо лише пів години, залишилося ще двадцять хвилин. — Засміялась Лорен. — Проте, відпочити я зовсім не проти. Я тільки за! Ти знаєш якесь місце?
   — Знайдемо його разом. — Торкнувшись губами її пальчиків, я посміхнувся і вирулив на доріжку, де і відкрились оку перші лавандові поля.
   — О, Боже! Яка краса! — Лорен розтулила ротика в повному захваті. Це виглядало так мило. Я посміхнувся, дивлячись на її безпосередню реакцію. — О, Тео! Це неймовірно!
   — Щасливий бачити твій гарний настрій, chérie.
   — Цей аромат, - він божественний! — Вона вертілась, як дзиґа, намагаючись все зафіксувати в пам’яті.
   Я зупинив авто в затишному місці, де буяння лаванди переплітається з жовто-вогняними соняшниками, а якщо повернути голову у бік, там розташовані невеличкі виноградники, невеличка вілла та лаванда… знову лаванда.
   Ми розстелили плед під деревом. Лорен вляглась на нього і солодко та задоволено потягнулась. Я міг на неї дивитися вічність – моя насолода для очей.
   Діставши все для міні пікніка, я простягнув філіжанку кави та круасан Лорен. Вона замуркотіла від задоволення і просто напала на круасан. Я засміявся.
   Лорен звела брови і подивилася на мене.
   — Що?
   — Це я запитую, що?
   — Ти така голодна?
   — А що не можна?
   — Можна. Можна, chérie. — Я широко посміхнувся, і нахилившись, поцілував її. — Мама буде рада, що у тебе гарний апетит.
   — Тобто я ненажера. Правильно?
   — Ні. Ні, я не це мав на увазі. Мені подобається, що ти така справжня. Жодних дієт, завжди рада зі мною розкласти будь де плед і просто насолоджуватися тим, що довкола.
   Лорен засяяла.
   — М-м-м… як гарно. Давай ще один круасан.
   Ми розсміялись.
   Пікнік серед такої краси був дуже доречним. Лорен розслабилась остаточно і ми могли їхати далі на ферму моїх батьків. Там лаванди хоч греблю гати. Затишок, спокій і аромат… запаморочливий аромат лаванди.
   Через двадцять хвилин, наша подорож продовжилась. Всівшись у авто, я вирулив у бік ферми батьків.
   Долина Со відкривала перед нами панорамний вид, лаванда скрізь де впаде око, пшеничні поля та невеличкі островки лісу. Все це нас запрошувало зупинити авто і насолодитись красою місць. Ми так і робили. А ще фотографувались. На фото - багато щастя та цілунків.
   Доїжджаючи до будинку батьків, я подивився на Лорен, вона геть зблідла.
   — Сhérie, не хвилюйся ти так. — Я торкнувся її щічки, і посміхнувшись, додав. — Я ніколи і нікого не знайомив з батьками. Ні-ко-го. Це для нас обох вперше.
   Лорен подивилася на мене, і посміхнувшись, видихнула.
   — Ти ще ні з ким і ніколи їх не знайомив?
   — Ні.
   — О, Тео. — В очах Лорен забриніли сльози.
   — Не плач. Прошу. — Я поцілував її м’які, тремтячі губи.
   — Добре. Добре. Припиняю. Беру себе в руки і йду знайомитись з людьми, які подарували мені тебе. — Вона широко посміхнулась, поцілувала мене і промовила: — Ну, вперед!
   — Моя, Лорен.
   Я проїхав ще трохи і зупинив авто біля гарного, затишного, рідного прованського будиночку. Знайомі аромати, знайомий шурхіт, все нагадувало дитинство та юність. Душа насолоджувалася спогадами і водночас раділа теперішньому, яке неодмінно подарує ще багато гарних спогадів.
   Двері відчинились, і на порозі з’явилась мама, яка з притаманною її радістю рушила до нас. Опинившись біля автівки, вона схопила Лорен за руку, і витягнувши її, поцілувала в щічки та обійняла, як рідну дочку.
   — Laurent, ma chérie*. — Подивившись на неї та посміхнувшись, вона знову її обійняла і додала: — Maintenant j'ai une autre fille**.
   — Ravi de faire ta connaissance*. — Лорен міцно обійняла маму навзаєм.
   Коли жіночі обійми завершились, мама обійняла мене і промовила:
   — Elle est magnifique Theo**.
   — Ma beauté***.
   Лорен стояла і ніяковіла. Деякі з слів вона вже добре розуміла і це було видно по її червоним щічкам.
   — Fille****, я намагатимусь говорити англійською. Un peu***** знаю, завдяки Theo et  Beatrice.
   — А ще завдяки туристам. Якщо чесно, то саме вони батьків підтягнули в англійській. — Додав Тео і широко посміхнувся.
   — І це також. — Засміялась мама. — Ну, що mes enfants*****, йдемо у дім. — Мама взяла за руку Лорен і повела до будинку, я поспішив за ними.
   В будинку стояв справжній французький галас. Всі бігали і готувалися до нашого приходу. Моя кузина Ребекка та її чоловік Жюль вискочили прямісінько на нас, і в цю ж саму секунду почалися обійми та цілунки у щічки. Познайомившись з ними, мама провела Лорен на веранду, де сидів глава сімейства. Тато широко посміхнувся, і встав спираючись на тростину. Після серцевого нападу був ще один, і саме після нього він почав спиратись на палицю. Проте, працював він і досі в поті чола, так як не міг покласти все на плечі мами. Як би я не намагався пояснити, що я тут заради того, щоб все взяти в свої руки, він казав, що теж спроможний годувати свою родину. Сперечатись з моїм батьком було не можливо і я не хотів, бо знаю, як для нього важливо бути тим самим чоловіком та батьком яким він був до серцевих нападів. І він дійсно був таким самим, - лише с тростиною. Я пишався своїм батьком. Він для мене приклад.
   Мама підвела Лорен до батька, і той міцно обійнявши її, поцілував у щічки. Лорен обійняла і поцілувала навзаєм його, і вони обмінялись привітаннями.
   Я підійшов до них і міцно обійняв батька.
   — Привіт, тату.
   — Привіт, синку. — Він посміхнувся, і подивившись на Лорен, додав: — C'est une très gentille femme. Belle******.
   — Jusqu'au bout des ongles, je suis d'accord*.
   — Лорен, як тобі… е-е-е… — тато згадував англійське слово, потираючи чоло. — Подобається — він посміхнувся, згадавши його. Тобі подобається в Провансі?
   — Це Рай. Я закохалася в нього з першої хвилини. — Лорен говорила це з таким захватом, що нагадувала мені мою маму.
   — C'est parfait!** — Мама засяяла. — Залишайся тут назавжди! — Вона стиснула її руки в своїх.
   — Є такий план. — Підморгнув я і Лорен посміхнулась.
   До нас прибігла Каміла, донечка моєї кузини. Їй всього шість і це наша принцеса. Ця крихітка знає і французьку, і англійську. Батьки намагаються вчити її з малечку всього необхідного – особливо мови.
   — Salut, oncle!*** — Каміла потягнула рученята до мене, і я нахилившись, підняв її. Цмокнувши одне одного у щічки, я познайомив її з Камілою.
   — Salut, Camille****.
   — Привіт. — Вона нахилилась в моїх руках і вони з Лорен обмінялись цілунками.
   — Ти говориш англійською? — Запитала Лорен.
   — Так. — Посміхнулась малеча.
   — Ти дуже гарна Каміла. Дуже-дуже. — Лорен посміхнулась їй.
   Вона справді чарівна дівчинка. Темно каштанове волосся трішки завивається, довгі вії, сині очі та пухкі губки. Моя кузина та її чоловік теж нівроку, - тому є в кого взяти Камілі красу.
   — Дякую. Ти теж дуже гарна. Ви з дядьком одружитесь? У вас будуть діти?
   — Е-е-е… — Лорен зам’ялась, а на очах виступили сльози, які вона заховала під широкою посмішкою. — Час покаже.
   — Я неодмінно зроблю так, щоб ця красуня була моєю дружиною. — Самовпевнено мовив я.
   — За це слід випити! — Проголосив глава дому.
   В цю ж саму мить на веранду прийшли Ребекка та Жюль, і ми почали розсаджуватися за столом. Мама, як завжди постаралась на славу.
   Ми сиділи на веранді, а позаду нас буяла лаванда. Її аромат змішувався з ароматами розмарину, домашньої випічки та смачного вина.
   Узявши руку Лорен під столом в свою, я подивився у її прекрасні очі. Вона нарешті розслабилась і посміхалась. Я щасливий. Дуже-дуже щасливий.
   — А, ти, будеш називати бабусю Івет та дідуся Доната тато та мама, чи як? — Каміла була сьогодні в ударі.
   — Лорен може називати нас, як їй буде зручно. Але сподіваюсь, що скоро ми станемо її батьками. — Мама посміхалась так широко, як тільки можна. Вона вся сяяла щастям.
   Лорен почервоніла та посміхнулась словам мами.
   Ми підняли келихи і випили за неймовірну, гарну та родинну зустріч. Щебет за столом, цокання виделками та дзеленчання келихами заполонили всю веранду. Ми сміялись, розмовляли, пили вино і насолоджувалися смачною їжею. Все було так, наче ми з Лорен давно одруженні і кожні вихідні навідуємо батьків.
   Я насолоджувався цими ідеальними митями. Саме цього бажало моє серце. Я не припиняв спостерігати за жінкою, яку покохав всім серцем, і бачачи, з яким теплом та ніжністю вона спілкується з моїми батьками, я не припиняв посміхатись.
   Каміла встала зі стільця, і підійшовши до мене, вилізла на мої коліна. Я обожнював це дівча. Ми завжди багато часу проводимо разом – сім’я це все для нас. Каміла шепотіла мені на вухо всілякі секретики і ми розходились сміхом.
   Зловивши на собі погляд Лорен, я знав про що вона думає. Мені відлунювався її біль та страх, але вона така не права. Я кохаю її, і найголовніше щоб ми були разом. Так, я хочу від неї дитину, але якщо не вийде – я зможу змиритись, але без неї я не зможу. І дитину бажають від коханої, а не просто так. Тож, Лорен доведеться змиритись з тим, що я її нікуди не відпущу і начхати мені на те, що вона там собі думає.
   Коли Каміла поклала свою голівку на мої груди, Лорен мило посміхнулась. Вона задивилась на нас. Мені так кортіло сказати їй щось таке, що змусить її повірити у те, що все буде гаразд. І я назавжди поруч. Але я не знав, не знав які підібрати слова, і тим паче зараз, де ми не одні.
   Почувся голос мами.
   — Лорен, ти хочеш діток?
   І я остаточно розгубився. Я знав, як Лорен зараз боляче і як вона намагається відповісти без сліз. Я вирішив влізти у розмову.
   — Звичайно хоче.
   Лорен похитала головою і промовила.
   — Дуже-дуже хочу. — Вона глитнула і широко посміхнулась, намагаючись стримати сльози.
   — Chérie, c'est merveilleux!*
    — А коли весілля? — Каміла подивилась на мене.
   — Коли ми оберемо дату, я тобі обов’язково скажу. Добре? — Я підморгнув їй.
   — Добре. — Каміла задоволено посміхнулась. Така відповідь їй однозначно до душі.
   Доки ми продовжували розмовляти, Каміла мило заснула на моїх грудях, і я вирішив віднести її до кімнати. Покликавши із собою Лорен, ми пішли до будинку. Піднявшись сходами, та увійшовши до моєї кімнати, я поклав Камілу на ліжко. Вона солодко зітхнула, поморщила носика і знову тихо засопіла.
————————————————————
*Лорен, моя люба (франц.)
*Тепер у мене є ще одна дочка (франц.)
*Приємно з вами познайомитись (франц.)
*Вона просто красуня Тео (франц.)
*Моя красуня (франц.)
*Донечка (франц.)
*Дітки мої (франц.)
*Вона чудова жінка. Красуня. (франц.)
*Згоден з тобою на всі сто. (франц.)
*Це просто прекрасно! (франц.)
*Привіт, дядьку! (франц.)
*Привіт, Каміла. (франц.)
*Мила, це чудово! (франц.)