Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

Більшість людей схилялися до думки шейха Хамеда, окрім шейха Раді й Шабани, що вперше узріли, як Закі вимовляє цю фразу, стоячи на колінах, обличчям до кутка кімнати. Але Раді нікому не розповідав про те, що бачив. А «впертий» Шабана лише відкинув би ці ідеї:

— Я не вірю взагалі цьому. Мій двоюрідний брат Закі не збожеволів би лише через те, що його брат продав нещасний шмат землі.

— І що це, Шабано, значить? — запитали хлопці на зборах.

— Один Аллах знає, — відповідав він, жуючи шматочок опіуму. Проте він знав.

* * *

Весільні урочистості не обмежувалися лише святкуваннями в приміщенні сіри; були вечірки й на околицях у кількох інших місцях. Наприклад, у будинку Шабани була кімната для куріння гашишу та схожих речей. Він сподівався, що зможе зробити Алі кращим барабанщиком, і той ніби втратив глузд, розчищаючи шлях Шабані та своїй дружині-танцівниці. На жаль, Шагіра перебувала під суворим наглядом своєї свекрухи Хуснії.

У будинку жителів Бахраві була створена кімната для жінок, які воліли святкувати подалі від очей чоловіків. Фарід, стоячи за дверима та вихляючи хвостом, був водночас і враженим, і розчарованим, що йому теж не дозволили ввійти. Єдиним чоловіком у кімнаті був Мідхат, і він спостерігав за тим, що відбувається саме там, де Ніса залишила його, поверх мішків з бавовною, складених біля стіни. Зі свого спостережного пункту хлопець не переставав дивитися на двох незнайомок: приїжджу іноземку, яка, як кажуть, була знайомою жителів з Нижнього Єгипту, і дівчину з бандара, яка приїхала разом із нею. Найбільше уваги та здивування дитини привернули її незвичайні риси: яскраво-руде волосся та веснянки, розсипані на обличчі. Його погляд переходив із двох гостей на руде волосся, поки сон не здолав хлопчика. Потім настала черга Ніси приєднатися до гурту. Дівчата, що барабанили та співали, наполягли, щоб вона зав’язала шарф на стегнах і танцювала, бо вона гарно танцює, але жінка відмовлялася, поки чужоземка не нахилилася до неї й не підштовхнула: «Будь ласка, зроби це для мене». Ніса не могла відмовити гості в проханні, тож зав’язала хустку на поясі й почала хитатися під удари барабанів і спів. Коли Мідхат прокинувся й побачив, як його годувальниця танцює, то в нього наче очі повилазили, такою хлопчик її ще ніколи не бачив. Він не витримав цього видовища й розридався. Ніса перестала танцювати, а дівчата — барабанити та співати. Ніса поспішила до дитини. Він так сильно ридав, здавалося, що йому наснилися якісь жахи. Дівчина підняла його, намагаючись заспокоїти. Але хлопець продовжував ридати, поки вона не сіла з ним у кутку й прошепотіла щось на вухо, щоб йому стало легше. Він нарешті заснув, поклавши голову їй на груди, тоді вона знову поклала його на мішки з бавовною, але вже не повернулася до святкування.

Присутність цієї гості наступного дня викликала в селі велику зацікавленість та увагу, адже іноземці ніколи не відвідували їх — ані чоловіки, ані жінки — не кажучи вже про те, щоб провести серед них кілька днів, сидіти, їсти з ними та розмовляти їхньою мовою. Також подейкували, що вона була дружиною одного з родичів матері нареченої — чоловіка на ім’я Салем з родини Абу Хусейна, і що вони жили у великому особняку між лісом і містом Факус[21].

Наступного ранку юрба жінок і дітей знайшли її сидячою на стільці у дворі навпроти будинку Зейнаб і почали кружляти навколо неї. На жінці була синя сукня у великий білий горошок і широкий білий пасок на талії, який підкреслював її повні груди. Вона була в туфлях на підборах з нафарбованими нігтями. Шабана сидів навпочіпки неподалік, зіпершись спиною об стіну, і з великою цікавістю спостерігав за подіями. Він прийшов, щоб подякувати приїжджій гості за чверть фунта, що вона дала йому як чайові за гру на барабанах. Адже на ці гроші він міг придбати достатню кількість опіуму, при цьому працюючи протягом кількох днів. Але Шабана не міг наблизитися до жінки. Він багато років чув про неї через плітки в Абу Кабірі про дочку іноземця, пана Петроса, який володів баром, куди ходив Салем Абу Хусейн, і про те, як іноземець відмовився віддати доньку заміж, тож Салем викрав її. Шабана пошкодував, що ніколи не бачив того бару й не заходив туди випивати, тому що ходили чутки, що тільки представники заможних родин, як Салем Абу Хусейн, там збиралися. Яке диво сталося, що Салем зумів її викрасти!

Минув час, і ось вона опинилася тут, сидить навпроти нього, а він, прикутий до місця, спостерігає за нею. Потім він відійшов, заховавши обличчя в долоні, шкодуючи про те, що втратив.

— Бачиш, хлопче, — звернувся він до хлопчика, який сів поруч.

— Подивися, яка прекрасна іноземка, яка м’яка її шкіра, і подивися, як вона усміхається! Подивися, як вона носить туфлі, у яких видно її ступні, чисті й яскраві, як кришталь, не такі грубі, як у наших жінок. Боже, допоможи нам!

— Що не так, дядьку Шабано, — відказав хлопець. — Чому ти засмучений? Християни мають один світ, а ми маємо протилежний.

— Мовчи, сучий сину, — кинув Шабана. — Ти думаєш, що іноземці прямують до пекельного вогню, а ти потрапиш у рай? Продовжуй мріяти. Присягаюся, ти не досягнеш цього, натомість утратиш як цей світ, так і потойбічний.

Іноземка дивилася на темношкірі обличчя дітей, що зібралися навколо неї, деякі з них голі чи в брудному одязі. Віддаля замаячив Мідхат, ідучи зі своїм собакою та з рудою дівчиною з бандара.

— Мене звати Маріка, а тебе як? — запитала в нього гостя, коли той підійшов ближче. — А чого ти вчора плакав? — додала вона.

Мідхат хитнув головою, але не відповів, тож вона посадила його собі на коліна й витерла йому носа серветкою.

— Ти б хотів поїхати зі мною в Ісмаїлію[22]? — запитала вона, намагаючись витягнути його на розмову.

— Ісмаїлія країна чи бандар? — запитав він.

— Це бандар, — відповіла Маріка.

Мідхат довго вагався. Спокуса була сильною, і ще посилювало її те, що ця дівчинка — Сальва — стала ближчою йому з усіх дітей, можливо, через його собаку. Її руде волосся звисало