Читати книгу - "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"

Сигарета і жінка: рекламний начерк 1916 року

На зламі сторіч, разом зі звитяжною ходою сигарети, відбувається і зміна стосунку жінок до куріння. Якщо в ХІХ столітті, жінка, що курить, була, з одного боку, мішенню карикатур, а з другого — символом демонстративної емансипації, то тепер сигарета править за вельми жіночний реквізит

У цій повсюдності куріння можна побачити стандарт цивілізації. Якщо визначати куріння як ерзац-дію, що фармакологічно та моторно абсорбує цивілізаційно зумовлену нервозність людини, тоді міра, якою куріння пронизує нашу культуру, відповідатиме глибині просякнутості її нервоз­ністю.

Сигарета і жінка: малюнок із журналу мод 1930 року

Англійський курецький клуб, XVIІІ століття

Перед тим як сигарета стала повсюдною, куріння було обмежено визначеними приміщеннями. Це мало соціальні та практичні причини. Куріння було винятковою прерогативою чоловіків, які хотіли побути в своєму товаристві, а дим із люльок виходив аж такий сильний, що його слід було «замикати» в приміщенні. Обидві причини відпали з появою сигарети. Взірець для цього зображення клубу, де п’ють пунш і курять, Роберт Дайтон, його автор, підгледів у Гоґартовій «Сучасній розмові опівночі»

Культура нюхання табаки у XVIII столітті

Безперечно, саме куріння є найулюбленішою та найчастішою формою споживання тютюну. Проте є один період, коли воно помітно втрачає своє значення. У ХVІІІ столітті культурним феноменом першого рангу було нюхання табаки (нюхального тютюну). «Нині нюхають і при дворі, і в місті; князі, високі пани і простий люд нюхають однаково, — стверджує трактат 1700 року «Le bon usage du Tabac en Poudre». — Воно належить до найулюбленіших занять найвельможніших пань, а міщанки, які в усьому їх наслідують, копіюють їх і в цій діяльності. Воно належить до пристрастей прелатів, абатів, ба навіть ченців. Попри папську заборону, священики в Іспанії нюхають під час Літургії. Відкрита табакерка лежить перед ними на вівтарі».

За «старого режиму» нюхання табаки має подібне соціокультурне значення, що й шоколад. Як і шоколад, нюхання поширюється з Іспанії, сягаючи культурного апогею у французькій придворній культурі ХVІІІ століття. І саме тут воно — так само, як і шоколад чи французька мова, — стає статусним символом європейської верхівки. Незадовго перед революцією саме у Франції споживали 11/12 загальної кількості табаки. І лише в буржуазних твердинях, Англії та Голландії, куріння залишається улюбленим заняттям середнього стану та дрібної знаті.

Пошесть табаки у XVIІІ столітті

Фронтиспіс книжки Гайнриха Йогана Когавзена «Сатиричні думки про Гостроноса, або Туга Хтивого Носа» (1720)

Для вишуканої людини епохи рококо процес нюхання табаки стає значущою церемонією товариського та світського життя. За його допомогою себе подають і показують, розпізнають іншого за способом обходитися з табакеркою (тютюнницею). Як правильно нюхати, а надто як пропонувати табакерку, — все це трактують надзвичайно поважно, цього навчають, як танців і фехтування. Ось так одна настанова коло 1750 року описує, як у послідовності 14 рухів правильно запропонувати табакерку:

1. Візьміть табакерку пальцями лівої руки.

2. Правильно розташуйте табакерку в руці.

3. Постукайте пальцем по табакерці.

4. Відчиніть табакерку.

5. Запропонуйте табакерку товариству.

6. Заберіть табакерку.

7. Тримайте табакерку постійно відчиненою.

8. Зберіть табаку в табакерці, постукавши пальцем її бік.

9. Неквапно візьміть табаку правою рукою.

10. Трохи потримайте табаку між пальцями, перш ніж закласти її до носа.

11. Закладіть табаку в ніс.

12. Втягніть рівномірно двома ніздрями, не скрививши при цьому гримаси.

13. Висякайтеся, прокашляйтеся, сплюньте.

14. Зачиніть табакерку.

Як жест нюхання табаки є важливим виразом самопрезентації людини рококо, так і табакерка є неодмінним складником костюма рококо, як і декоративна шпажка, декоративний ціпок і віяло; щойно тепер носова хусточка також стає мистецьки виконаною прикрасою. Витончена людина рококо має до кожного костюма окремо дібрану табакерку. У спадку Гайнриха графа Брюльського, директора майсенської порцелянової мануфактури, Босвел реєструє 600 костюмів і, відповідно, таку саму кількість підібраних табакерок. Крім того, що вони слугують для зберігання табаки, табакерки мають іще й високу ювелірну вартість. Вони належать до найкоштовніших ювелірних виробів ХVІІІ століття, а тому всілякі вельможі охоче підносять їх як державні подарунки. Табакерка, яку король Іспанії подарував сестрі Людовіка ХІV, начебто коштувала півтора мільйона ліврів.

Сцена нюхання табаки: портрет на повен зріст

Табакерка, — зауважив хтось, — є неодмінним атрибутом костюма доби рококо. Людину загалом судять за тим, як вона послуговується табакеркою. Це стосується вже й XVIІ століття, як засвідчує цей портрет французького кавалера 1688 року.

У XVIІІ ж віці цей погляд стає таким панівним, що люди позують із табакерками навіть для парадових і офіційних портретів, як на портреті Ральфа Белла пензля Ґейнсборо.

Ця мода протривала аж до початку ХІХ століття

Сцена нюхання табаки: пучка

Попередні три ілюстрації дають враження про культуру жестів, що постала в XVІI—XVIІІ століттях у зв’язку з належним процесом нюхання табаки.

На наступних двох зображеннях рококо демонструє свою нюхальну грацію

Решта малюнків подають процес власне нюхання; проте це вже час після справжньої нюхальної культури рококо: виразно видно карикатурні риси на зображеннях початку ХІХ століття, а надто в Ґранвілевому «Розмаїтті нюхальників»

Саме завдяки цьому значенню табакерка стала ознакою старорежимної аристократії, так само як потім сигара — ознакою промислових капіталістів. У ХVІІІ столітті табакерка репрезентує суто споживацьку культуру розкоші придворної людини. У романі Дидро «Жак Фаталіст» вона з’являється в несподіваному сусідстві із символом міщанської часової раціональності — годинником. Як відомо, у цьому романі Дидро тематизує стосунок пана і хлопа, що згодом слугувало поштовхом для Геґеля. Ось, на переконання Дидро, ті три речі, які роблять пана паном: служник, годинник і табакерка. «Він не знав, — каже він про Жакового пана, — що йому робити без годинника, табакерки і Жака. Вони були трьома важелями життя, яке він вів, потребуючи їх, щоб: нюхати табаку, дивитися, котра година, і засипати Жака запитаннями».

Хоч би як різнилася жестикуляція