Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Якби знала, тієї ж миті ретирувалася б, та все ж робота вимагає посміхатися навіть тоді, коли цього робити не хочеться. Чоловік усміхнувся у відповідь, п'яно погойдуючись, і ні з того, ні з сього поклав руку мені на сідницю. Я здригнулася від несподіванки, а потім спробувала спокійно відійти вбік, щоб не зчиняти скандал, але його пальці перемістилися мені на лікоть і міцно стиснули, не пускаючи.

- Емі, я вже добу як мрію про те, щоб трахнути тебе. Ця твоя maldito (проклята - переклад з ісп.) коротка спідниця навіть снилася мені сьогодні. - Мене замутило, коли його губи опинилися біля мого вуха, і я смикнула руку, намагаючись вирватися.

Другий мужик іржав, і судячи з виразу його обличчя, збирався запропонувати мені щось на кшталт цього. Ніхто в ресторані не помічав нічого дивного, продовжуючи веселитися, я ж думала тільки про те, коли швидше позбудуся його пальців і піду помию руку жорсткою губкою.

- Я дам тобі десять баксів, якщо ти просто зараз підеш зі мною, - промямлив він мені на вухо вологими губами, від чого мене занудило ще сильніше.

- Відпустіть, будь ласка, інакше мені доведеться покликати охорону! - пригрозила я, стримуючи огиду, що скручувала у вузол нутрощі. Той тільки ще ширше посміхнувся, оголюючи жовті зуби.

- Не встигнеш! - серце ухнуло вниз, коли інший почав вставати, хтиво посміхаючись. Він поправив рукою член через джинси. Я смикалася, намагаючись висмикнути руку з чіпких брудних чоловічих пальців, і готова була вже закричати, коли раптом почула ззаду ліниве:

- Якісь проблеми, Емілія?

Господи, хто б міг подумати, що саме цьому голосу я буду рада більше за всіх на світі? Не роздумуючи, вихопила руку з чіпкої хватки, доки двоє збоченців забарилися, злегка поглядаючи на Андреса, і відскочила від них, натрапивши спиною на хлопця. Εго руки лягли мені на плечі, і злегка стиснули, заспокоюючи. Серце калатало десь у горлі, а руки нервово тремтіли, міцно стискаючи блокнот із ручкою, куди я записувала замовлення відвідувачів. Подумати тільки, дорослі чоловіки, у яких, я впевнена, були дружини, якщо судити за каблучками, могли спокійно трахнути дівчину, навіть без її згоди. Стало огидно і страшно. Страшно йти додому після зміни, невідомо, скільки ще таких самих, як ці, можуть зустрітися вночі.

Першим подав голос той, хто тримав мене. Він фальшиво посміхнувся гнилими зубами і проспівав, перевертаючи неслухняним язиком:

- Ми просто базікали з Емі. Пояснювали, що саме хочемо сьогодні на вечерю. Правда ж, люба?

- Я б так це не назвала! - я мимоволі міцніше втиснулася в груди Андреса, коли Фернандо, тепер я згадала його ім'я, вишкірився, не отримавши підтвердження його слів.

Андрес же, не змінюючи лінивої інтонації, почав говорити з ними іспанською.

Немов щось пояснюючи, тільки от що? Чорт, чому я не знаю цієї мови? У міру того, як він говорив, їхні обличчя набували дедалі непроникнішого і тверезого вигляду. Посмішки стерлися, і тепер вони просто слухали, злегка погойдуючись і спираючись пальцями на стіл, тоді як хлопець, молодший років на двадцять, навчав їх життя. По тому, як нервово тремтіли пальці старшого чоловіка, було видно, що вони ледве стримуються, щоб не видати своїх справжніх емоцій.

Я ж давно перестала вслухатися в слова, сенс яких не розуміла. Просто стояла, навіть не думаючи про те, що б відійти від хлопця, чиї руки зараз стали коконом порятунку. Уже двічі саме він приходить мені на допомогу в такій ситуації. Перебуваючи якихось кілька днів у Ла Перлі, я зрозуміла, що вона чимось нагадує зону. Така ж огороджена, нікого не випускають, якщо за тобою числиться борг. Я, до речі, перевірила це на собі. Ми намагалися з Елею вийти в місто, щоб подати заяву про крадіжку паспорта, але, як і попереджав Роб, мене не випустили кілька амбалів на одних воротах, і інші, такі самі "цербери", на інших. І навіть у звичайних щоденних подіях криється те, що можливо і є в нашій країні, але хоча б не так відкрито. Тут же брехня, злодійство, бажання зґвалтувати так само нормально, як у нас проїхатися на метро. Можливо, місцеві жителі звикли так жити, та й один з одним вони навряд чи так чинять, найімовірніше, тільки з приїжджими, які губляться під тиском чужих звичок і традицій.

Через якихось кілька секунд, коли Αндрес перестав говорити, ті неохоче кивнули йому у відповідь, і, кинувши на стіл гроші, мовчки вийшли з ресторану. Я усвідомила, що тільки зараз змогла вільно видихнути, коли не ловила більше на собі їхні сальні погляди. Плечі раптом стали напрочуд легкими - це Андрес прибрав руки і засунув їх у кишені джинсів, поки я поверталася до нього.

- Що ти їм сказав?

- Сказав відвалити, інакше вночі, коли вони спатимуть, переріжу їм глотки і поставлю їхні голови на підвіконня на огляд усім, - відповів, і байдуже знизав плечима.Ні тіні усмішки на нудьгуючому обличчі.

Це він зараз серйозно? Та ні, навряд чи! Я посміхнулася, розуміючи, що це неможливо, але все ще не до кінця вірячи самій собі.

- Гарні в тебе жарти, я навіть повірила! Ти ж жартуєш, правда? - він знову знизав плечима, але очі сміялися.

Уперше за весь той час, який я його знала, вони не були суворими, надто серйозними й холодними. Нині вони набули характерного блиску, який робив їх живими і... теплими, світло-коричневими, попри приглушене світло в приміщенні. Такими... магнетичними, як ніколи раніше.

- Хто знає? Ти ж не знаєш мене, і того, на що я здатен.

- Ну, я знаю, що вже двічі ти мене рятуєш від долі бути зґвалтованою, тож щонайменше маю сказати тобі дякую!

- А більше нічого не маєш? Може, якось по-іншому розплатишся? - ну ось, коротка мить чарівництва зникла, і знову повернувся вже знайомий мені цинік.

- Занадто дорога плата, не знаходиш?

- Я про те, щоб ти допрацювала свої п'ять днів і звалила з ресторану. А ти про що подумала? - його брова здивовано злетіла вгору.

Справді, це ж Андрес, і йому треба тільки одне - щоб звільнили його місце роботи. Може, він і не думав про мене хвилюватися, а зробив це тільки для того, щоб ресторан потім не зазнав збитків. Раптом я почну верещати і тарілки бити від страху.