Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Відвезеш мене додому? — тихо запитала Лера. — Страшенно втомилася.
— Їдьмо, — Влад підвівся на ноги, зачинив дверцята поруч з дівчиною і швидко сів за кермо. — Як почуваєшся?
— В голові досі крутиться. І якось… Важко всередині.
— Ти сама вдома сьогодні, — Влад завів двигун і став похмурим. — Це погано.
— Зі мною все буде добре.
— Ти зараз не в тому стані, щоб бути на самоті, Леро! — Влад повернув кермо і автівка слухняно виїхала на дорогу. — Я залишуся з тобою на ніч.
— Як це… на ніч?! — розгублено пробурмотіла дівчина.
— Якщо тобі стане погано хтось мусить бути поруч.
— Ні-ні-ні! — Лера рішуче похитала головою. — Ми не можемо спати разом!
— Оу, Леро! — примружився Влад. — Ти вже думаєш про те, щоб спати разом?
— Божечки, та нічого я не думаю! Я мала на увазі, що це… неправильно!
— Неправильно було пити коктейль від Ігоря. А дозволити мені подбати про тебе — це правильно.
— А якщо батьки дізнаються? Як я їм поясню?
— Вони не дізнаються. Я поїду до їхнього повернення, — Влад кинув на дівчину швидкий погляд і посміхнувся. — А щодо твого «спати разом»... Сьогодні ти трохи не в тому стані, але згодом можемо спробувати!
Лера насупилася і замовкла, відвернувшись до вікна. Але Влад помітив на губах дівчини легку посмішку, старанно сховану від нього. Схоже, що Лері подобається такий флірт. Це гарний знак.
Опинившись біля багатоповерхівки Лери, Влад припаркував автівку за пару десятків метрів від під’їзду і вийшов на вулицю. Весняна ніч дихала тишею, яка порушувалася тільки шелестом листочків дерев під легкими дотиками вітру. Влад відчинив дверцята біля Лери та допоміг їй вийти на вулицю. Обличчя дівчини було невидимим в темряві. Але Влад відчув, що Лера повільно втягнула носом нічне повітря і тихо зітхнула. Мабуть, досі не оговталась після того клятого коктейлю. Треба все ж таки начистити Ігорю пику! Зачинивши дверцята, Влад обійняв дівчину, притискаючи її до себе. Лера не опиралася, а її дихання стало трохи швидшим.
— Як ти? — тихо запитав Влад, нахиляючись до її вуха.
— Краще, — Лера нерішуче огорнула його руками навколо поясу.
— Хочеш побудемо трохи на свіжому повітрі?
— Ні, я втомилася. Хочу в ліжко. Зняти ці туфлі, сукню…
— Леро, зупинися. Твої слова зводять з розуму мою фантазію.
Лера замовкла, уткнувшись носом в його плече. Влад остаточно сховав дівчину біля себе, турботливо провівши долонею по її спині. Було дуже приємно відчувати Леру так близько. Як же хочеться сказати про пожежу, яка палає в грудях. Взявши дівчину за руку, Влад повів її до під’їзду. Вони піднялися до квартири і відчинили двері. Опинившись в маленькому передпокої, Лера замкнула двері зсередини і стягнула туфлі.
— Втомилася? — Влад зняв кросівки і підійшов до дівчини. — Давай у ліжко.
— Угу. Тільки переодягнуся спочатку.
— Допомога потрібна? — хитро примружився Влад. — Я готовий!
— Припини мене бентежити! — Лера легенько стукнула його кулачком по плечу і почервоніла. — Піду у ванну. Почекай у вітальні.
— Ні, я почекаю під дверима ванної. Мушу контролювати твій стан.
Взявши у своїй кімнаті піжаму, Лера зникла за дверима ванної. Влад залишився чекати в коридорі, суворо заборонивши дівчині замикатися зсередини. За дверима почувся шелест одягу. Влад зрозумів, що Лера зняла сукню і від цієї думки стало гаряче. Вони наодинці в порожній квартирі. За вікном ніч і лише тонкі двері відділяють їх одне від одного. І ці двері не замкнені. Влад похитав головою, проганяючи спокусливі думки. У ванній почувся шум води, який затих через кілька хвилин. А потім двері відчинилися і на порозі з’явилася Лера в кремовій піжамі з топу та шортиків. Дівчина змила макіяж і розпустила своє довге густе волосся. Влад дивився на неї, забувши як дихати.
— Я все, — Лера збентежено опустила очі.
— Йди в ліжко, — голос був хриплим і Влад прокашлявся. — Я… зараз прийду.
Лера кивнула і рушила в спальню. Влад влетів у ванну, зачинив двері і відкрив кран. Опустивши руки під струмінь холодної води, він накрив мокрими долонями своє обличчя та поглянув у дзеркало. Може залізти під холодний душ? Але ж Лера чекає в спальні. Лера… Чекає його… У спальні. Влад шумно зітхнув, приборкуючи пекуче бажання. Він знав, що у Лери ніколи нікого не було. І мріяв стати тим, хто…. Але це мусить бути не так. Зараз треба бути їй другом. Влад вмився холодною водою і витерся рушником. А потім підхопив невеликий тазик, який стояв у кутку ванної і рушив у спальню. Лера вже лежала в ліжку. Вона вимкнула верхнє світло, але залишила лампу на столі.
— Тазик? — здивувалася Лера. — Навіщо?
— Тобі може знадобитись, — Влад з посмішкою сів на підлогу біля її ліжка, поставив поруч тазик і поклав руки на матрац, зустрівши погляд дівчини.
— Їдь додому, Владику. Чи хоч йди на канапу у вітальні. Мені вже краще.
— Я не залишу тебе саму, — Влад поправив на ній ковдру. — Спи.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.