Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Все ще перебуваючи в заціпенінні, знайшла в собі сили кивнути. Загір одразу прибрав руки й відійшов на крок. На ватяних ногах обернулася до нього. Чоловік жестом показав мені мовчати, а потім оглянув кімнату. Одного руху пальцями йому вистачило, щоб я відчула хвилю магії. Демони використовували свою силу інакше, ніж люди. У цьому й була наша основна відмінність, яка створювала прірву набагато більшу, ніж різні очі, кількість зубів та відмінності у зовнішності. Стихійна непокірна магія демонів при неправильному навчанні ставала загрозою насамперед для самого носія. Але Загір володів своєю чудово. Пошуковий імпульс пройшов кімнатою і розчинився, ніби ледь помітний аромат на вітрі.
Судячи з виразу обличчя Загіра, він нічого не виявив, але ступив у бік дверей і повернув замок, а потім показав мені на ванну. Ошелешено витріщивши очі, я швидко замотала головою. Навіть сіпнулася і знову випустила з долоні злощасну кульку. Вона стукнула об паркет, але я продовжувала дивитися тільки на ректора. Гадки не маю, що вдарило демонові в голову. Адже спочатку він здавався адекватним чоловіком.
Загір насупився і знову вказав на другі двері з кімнати, але тепер іскри в його очах спалахнули, як магічні світлячки. У моїй навчальній програмі не було інформації про те, на що впливає ступінь яскравості сяйва райдужок демонів, але інтуїтивно стало зрозуміло, що краще послухатись. Нервово проковтнувши, зиркнула на двері в коридор, але все ж таки попрямувала у бік ванної. Загір зайшов слідом, зачинив двері та убезпечив приміщення від прослуховування. Тепер скільки б я не кричала, ніхто мене не почує. Відійшовши до раковини, я нишпорила очима по поличках і раптом наткнулася поглядом на ножиці, але схопити їх не встигла.
- Гвенето, це не те, чим здається. Я не завдам вам шкоди! - швидко промовив Загір. Підібгавши губи, відмовилася від думки про ножиці, і обернулася. Демон завмер біля стіни, опинившись у протилежній частині кімнати від мене, і продемонстрував мені відкриті долоні. Хоча мене це не заспокоїло, адже такий сильний демон міг би скрутити мене і взагалі не торкаючись. Тихіше чоловік додав: - Я все поясню.
- Це буде складно, - пробурмотіла у відповідь, облизнула пересохлі губи й опустилася на край ванни.
- Розумію, але... - Загір з силою виштовхнув повітря крізь стиснуті зуби, опустив голову і скуйовдив волосся: - Ви мали рацію. З цим будинком щось не так.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.