Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

     Пояснював дід Петро так само, як і розмовляв - бубнів, скрипів і виражав цілковите невдоволення на будь який коментар або запитання з мого боку. А от до принца відношення було набагато краще, йому він навіть показував власноруч усі нюанси роботи з глиною. Тоді коли мені доводилось заглядати як там все треба правильно робити. Цікаво, через що така явна вибірковість? Жінок не любить чи може конспіраця принца провалилась і дід відчуває у ньому не просту людину?

- Трясця, - засварилася я, коли моя чи то миска, чи то чашка вчергове склалася. Ну не виходить у мене і все. І дід Петро, як на зло, залишив нас доробляти свої вироби. До нього, бачите, там хтось прийшов. Звісно, він же ж все так зрозуміло пояснив. Бісить просто вся ця ситуація, руки забруднила, сукню нову, незважаючи на фартух, забруднила, а результату нуль. От що ми можемо в нього випитати, коли він такий відлюдькуватий? Зате принцу весело, в нього вже була готова гарненька мисочка і він посміхаючись спостерігав за моїми потугами бодай щось виліпити. 

- Весело? Я би теж веселилася як би мені так пояснювали як вам, - не втрималася від колючої шпильки в його сторону. 

- Можу пояснити. Посунься, - сказав принц, примощуючись прямісінько позаду мене і просовуючи руки між моїми руками. Все відбулося настільки швидко, що я не встигла отямитись, як опинилася між ним і станком. Фактично в його обіймах.  Серце очікувано пустилося в галоп.

- Д..діт Петро по іншому пояснював, - все ж таки спробувала обуритись 

     Надто близько. Ближче ніж у екіпажі. Дихати нема чим…

- Мені так зручніше, - відповіли мені кудись у волосся. Він там що, нюхає його?

- Ти просто сильно надавлюєш, треба ніжніше, ось таак, - коментував принц. Це було більше схоже на шепіт і від нього в мене бігли мурашки по всьому тілу. А ще від його дотику до моїх рук. Він направляв мене а я водила по глині. І так це було… інтимно. У цілковитій тиші наше дихання і шум гончарного кола. Яка там чашка, та я перед собою нічого не бачила, все плавало перед очима. 

- Ось тут трошки надави.

     Слухляно надавлюю.

- Легенько проведи тут пальчиком.

      Проводжу. І затаївши подих спостерігаю, як він формує чашку з середини, проводячи рукою по внутрішній стороні. Чому цей його рух так мене заворожує? Голова крутиться від недостатку повітря в легенях.

- Дихай, Ліна, - шепоче принц, лоскоче подихом моє вухо і я шумно роблю вдих.

- Ось і все. Дивись яке гарне горнятко в тебе вийшло, - бадьоро говорить він і нарешті повертається до свого станка.

       І тільки коли він пішов, я змогла сфокусуватися на тому що ми робили. Скільки це діялось? Хвилину чи може п'ять хвилин чи більше? Не знаю і сказати не можу. Час ніби зупинився саме в той момент, коли він сів позаду мене. Що це було? Що за наслання таке? Дивлюся на принца, він як нівчому не бувало, розглядає свою поробку, ніби і не було всього цього тільки що між нами.

        Потім до нас спустився дід Петро. Глянув на роботу принца Рональда та одразу ж почав прискіпливо розглядати мою чашку. А вона, до речі, досить не погано вийшла. Хоч я зробила її, можна сказати, в сліпу. 

- Згодиться, -  виплюнув він мені.  

  Нічого собі. Я тут ледве свідомість не втратила від перенасичення почуттів. А він каже, згодиться. Але я промочвчала. Мені взагалі здавалося, що я ще не скоро зможу промовити хоч слово.

- Діду Петро, ви знаєте, нам дуже сподобалося це заняття. Але що тепер буде з нашими виробами? - з широкою посмішкою звернувся принц до цього відлюдника і буркутуна, як до доброго друга. Повірити не можу.

- А нічого, треба щоб вони висохли а за тим у піч їх поставлю, - чи сказав чи пробубнів дід.

- А ми будемо бачити цей процес? - знову захоплено поцікавився принц.

-  Ви тут збираєтесь три дні сидіти? 

- Ми можемо ще раз прийти, через три дні, якщо треба. У вас тут дуже цікаво, нам дуже хочеться дізнатися всі тонкощі справи вашого життя, хто як не ви зможете просвітити нас і навчити, - не злазив зі свого принц, засипаючи діда улесливими промовами. І, о чудеса, буркотун посміхнувся, трошки підняв кутики рота але я помітила, він точно посміхнувся.

- Ось навіть оцей, як ви кажете брак, виглядить краще ніж будь який виріб на ярмарці, - продовжував принц і мимохідь взяв один горщик з полички, ніби хотів роздивитись його не перестаючи нахвалювати діда. Я точно бачила, як він розслабив руку і той брак полетів на землю. Він не розбився, але по ньому пішла величезна тріщина. 

   Що там почалося. Дід ніби збожеволів, кинувся на Роналда з кулаками, почав сипати прокльони, кричати.

- Що ти натворив дурень!! Та я внього скільки… вклав. Та він же коштує стільки, ти ж ніколи зі мною не розрахуєшся, бовдур, - прямо верещав дід. Принц був спокійним як двері, тільки очі прищурив, наче щось обдумував.

 - Та ви ж казали що це брак, - вставила я свої пять копійок.

- А хто ж вам правду скаже. От гадство. Де ви взялись на мою голову? Забирайтеся, щоб я вас не бачив більше. Чула, ти, паскудна дівко, хватай свого безрукого і валіть, поки я на вас своїх псів не спустив. Таку роботу загидили і замовники ж мають з дня на день приїхати. Забирайтеся кому кажу!!! - кричав дід Петро, стоячи прямо на колінах біля тріснутої посудини. А з неї починав точитись якийсь не ясний світло зелений димок. Я показала на це принцу, але він і сам уже помітив, тому присів щоб бути на рівні з дідом і спокійним, рівним голосом сказав: