Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

Олекса схилився до дівчини й підхопив її на руки, потім озирнувся на жінку:

– Я тебе попередив.

Ірена лише переводила погляд з нього на ту відьму. Зараз Олекса лякав її не менше: в його зіницях палахкотів вогонь, круг очей струменіла чорна імла, а волосся, як і в тієї ненормальної, немовби вітром розвіювало, хоча навкруги стояла тиша. До того ж обличчя чоловіка видавалось ще більш хижим. Він всміхнувся до тієї жінки, але посмішка його була зовсім недоброю:

– Озирнись!

Ірена глянула теж туди, куди він вказував: з-посеред дерев на галявину, де вони стояли, вилетів дивний вихор. Але ще дивнішим було, коли із нього виринув велетенський крилатий змій і з роззявленою, повною гострих іклів пащекою, й кинувся на відьму. Та лише встигла викрикнути:

– Приручив-таки, бісів син! – і зникла.

Олекса щільніше пригорнув Ірену до грудей:

– Заплющ очі! – прошепотів він їй, й вона провалилась знов у якусь пітьму.

***

Ірена насолоджувалась дивним пташиним співом, хоча раніше ніколи не була його поціновувачем. Але цим птахам вдалось довести, що вони не просто цвірінчать. Легкий вітерець ледь коливав її волосся, лагідно лоскочачи щоки. До вух долітав ще й чийсь спів: ні – вже не пташиний. Співала дівчина добре поставленим голосом, виводячи ноти приємної мелодії. А ніздрі із задоволенням насолоджувались улюбленим ароматом сандалу з домішкою чогось квіткового.

Сандал?! Де вона його чула? Ірена почала набувати й інших відчуттів. Наприклад, вона почала усвідомлювати, що лежить в чиїхось обіймах, і цей хтось обійма її аж надто гарячими руками. Й одна розпечена долоня лежала в неї на сонячному сплетінні… під футболкою. А на губах відчувалось чиєсь дихання, й ніздрі лоскотало ароматом сандалу. І сандалом пахнув Олекса…

– Вона приходить до тями, – почувся голос, здається, Оксани, з якою вона познайомилась на майстер-класі.

«Що взагалі відбувається? – стугоніло в голові у дівчини. – Чому я лежу?»

Вона через силу розплющила очі й спробувала відсторонитись від чоловіка. Олекса дивився на неї з ледь прихованою тугою, а під очима в нього лягли темні кола. Від цього погляду в ній щось так защемило, що та гнівна фраза, яка мала вже зірватись з її вуст, заклякла ще десь на підльоті до язика. Все, на що вона спромоглась, це вичавити із себе хоч якесь питання:

– Може, мені хтось пояснить, що це все означає?

Олекса випростався й витягнув руку з-під її футболки:

– Пробач.

Ірена вхопилась за свій одяг тремтячими руками й почала натягати, мов би до колін дотягти хотіла. Тільки після цього до неї дійшло, що вона дійсно лежить, а чоловік все ще нависає над нею. Вона, похапцем, почала сповзати з дивана, та похитнулась і, якби Олекса її не піймав, злетіла би на підлогу.

– Обережно, – притримав він її, допомагаючи сісти поруч.

Оксана стояла навпроти й дивилась зі співчуттям:

– Тобі краще?

– Краще?! – Ірена аж захлинулась. – Ви, що – збоченці?! – до неї, здається дійшло повне усвідомлення ситуації.

– Ти щось пам’ятаєш? – поклав свою руку на її Олекса.

– Окрім того, що я лежала й відчувала на собі чиїсь губи й руки?! – дівчина таки почервоніла. – А вона, – кивнула в бік Оксани, – усім цим милувалася?!

– Що-о-о?! – Оксана стала також червоною, немов рак.

– Оксанка, заспокойся! – розсміявся Олекса. – Вона нічого не розуміє. Ти б на її місці думала те саме.

– Мені полегшало! – пирхнула та, поморщившись.

– Може, мені хтось щось пояснить?! – зло процідила Ірена.

Чоловік перервав сміх і серйозно поглянув на неї:

– Якщо згодна вислухати – спокійно й не перебиваючи – я поясню. Але історія довга.

Ірена склала руки на грудях, трохи заспокоївшись: ніхто її більше не роздягав, і на неї точно не зазіхав. Начебто. А що те все було – може, зараз й дізнається.

– Я слухаю, – розвернулась вона до Олекси.