Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- Упевнений, що не чоловік?

- Упевнена!

- Так доведи!

- Доведу! - після шипіння, ця, ймовірно, дівчина кидається на монстра і цілує наче хоче з'їсти.

Мене так перейняла думка, що, можливо, це не баба зовсім, а хлопчина підліток, і такі "стосунки" в їхній расі норма (бо богу своєму  наших жінок вони приносять у жертву), що я видала щось схоже на "фу". Саме цей звук відвернув монстра від смоктання (не поцілунок, а гидота) саме в ту мить, коли майже безстатеве створіння підняло кинджал для удару по ідіоту, який нічого не підозрює. Саме ідіоту, бо не треба цілувати баб, які ще за мить до цього намагалися тебе вбити!

Хто ж знав, що потім він повторить ту саму помилку вже зі мною? Шкода тільки в цієї жінки був запасний план, не те що в мене.

Так от, монстр хапає її за руку, вона намагається вирватися і рве якийсь пакетик із червоним порошком. Порошок тут же розлітається в повітрі, і монстр починає осідати на підлогу. Хапає бабу за шию, але задавити не встигає. Ох, як би було добре, якби вони один одного повбивали! Я б змилася по-тихому. Але мене баба ця не розчарувала, прошипівши щось (я припустила, що це було щось на кшталт "є у мене цицьки"), вона з кривою пикою всадила свій кинджал монстру в черево. Далі був злісний сміх поганого героя і безглуздий відхід через вибите вікно за допомогою мотузки з простирадл.

Коли все стихло, я відчинила двері ванної, відправивши тим самим голову в іншу частину кімнати. Акуратно переступаючи калюжі крові, підійшла до тільця їхнього монстра серед монстрів.

- А кров у нас однакова, - вимовила вголос, дивлячись на клинок, що стирчить, і калюжу крові під ним. - червона.

Мені б піти, але я чомусь нагнулася і подивилася на понівечене шрамами обличчя.

- Не демон, а людина, яку можна вбити. Не монстр, а всього лише ще один дурний чоловік, - хихикнула і пішла, старанно не зачіпаючи кривавих слідів.