Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

- Марате! - грізно випалює Влад, але його синові, здається, байдуже. Він тільки фиркає голосно й сідає просто навпроти мене. Така собі компанія, якщо чесно. До цього моменту я відчувала себе впевнено і певною мірою навіть розслабилася, але з появою цього хлопця витягнулася, неначе струна. 

- Ну привіт, підкорювачко крижаного серця мого братика! - Марат розглядає мене прискіпливо, наче намагається побачити щось таке, чого інші не бачать. - Не розкажеш, як тобі це вдалося? Чесно кажучи, я завжди вважав Макса не здатним на почуття.

- Можу сказати про тебе те ж саме, - втручається Коршун, і його поведінка більше підходить підлітку, а не дорослому чоловікові. - Відчепись від моєї дружини. Вона не зобов'язана тобі відповідати.

- Любі мої, давайте не будемо сваритися хоча б сьогодні, - просить Ілона. Я бачу, що їй неприємно від такої поведінки двох чоловіків. - Давайте краще вечеряти! Владе, налий нам вина!

На щастя, Марат замовкає на деякий час, але погляду з мене не зводить навіть тоді, коли їсть. Це дратує до божевілля. І не тільки мене. Я просто шкірою відчуваю, наскільки сильно напружений Макс. Цікаво, чому брати так сильно ненавидять один одного?

- Максиме, а коли ти збираєшся зробити собі відпустку й полетіти з Юлею у медовий місяць? - несподівано питає Влад. -У вас не було весілля з усіма традиціями. Невже і без цього Юлю залишиш?

- У мене зараз багато справ, - стримано відповідає Коршун. - Ми обов'язково кудись злітаємо, але не зараз. 

- Слухай-слухай, Юле! - хмикає Марат. - У тебе ще є можливість кинути цього байдужого чоловіка і знайти собі кращого. Що ти взагалі у ньому знайшла? Розлучайся, поки не пізно!

- Макс хороший! - випалюю емоційно і сама дивуюся, як впевнено у мене це виходить. Навіть Марат дивується і підводить брови. - А те, що він трудоголік зовсім мене не бентежить. Певною мірою я така сама. 

- Справді? - цікавиться Ілона. - А чим ти займаєшся, а то ми зовсім тебе не знаємо. 

- Моєму батькові належить фонд, який допомагає дітям-сиротам. Колись ним керувала мама, а після її смерті він залишився батькові. Завдяки фонду було відкрито кілька нових закладів  для таких діток. Я часто буваю там і провідую їх, - при згадці про дитячий будинок і фонд загалом у горлі стає клубок, але я продовжую говорити. - А ще у мене є власна невелика кав'ярня, де я можу займатись улюбленою справою - випікати щось смачненьке. Дітки дуже люблять мою випічку, а я щаслива, що можу їх потішити. 

Про те, що в кав'ярні не була вже кілька днів вирішую не говорити. Тут справи й серйозніші є, а от завтра обіцяю собі заглянути до дівчат, котрі там працюють. 

Відчуваю на собі прямий погляд Макса і розумію, що він здивований. Не чекав від мене подібного? Точно не чекав! Здається, я зламала стереотип про те, що всі багатенькі дівчатка вміють тільки одне - тринькати татусеві гроші.

- Ти така молодець, - абсолютно щиро говорить Ілона. - Дозволиш мені одного разу скласти тобі компанію у дитячий будинок? Можливо, і я зможу чимось допомогти.

- Скоро планується невеличке свято для діток, - знаю, що мене заносить, але коли мова заходить про справу мого життя, зупинитися важко. - Я хочу провести для них майстер-клас з приготування кексів. Якщо дійсно хочете, я буду рада допомозі. 

- Я з радістю, - швидко погоджується Ілона. 

Деякий час ми їмо мовчки, а коли Ілона просить мене допомогти їй на кухні, одразу погоджуюся. Я розумію, що робить вона це для того, щоб залишитися удвох і поговорити без зайвих вух та очей.

- Пробач за мого сина, - несподівано говорить, дістаючи з холодильника торт. Я то думала, що вона почне розпитувати про наші з Максом стосунки, але, здається, помилилася. - Вони з Максом як кішка з собакою. Завжди такими були. 

- Все гаразд. У Макса непростий характер, - хмикаю. - І в Марата, здається, також. 

- Коли батьки Максима загинули в аварії, ми забрали хлопця і його сестру до себе, - продовжує Ілона, а мені відкриваються все нові й нові факти. Здається, Коршун забув мені сказати, що у нього є сестра! - Намагалися дати їм ту любов, якої діткам не вистачає, от Марат і почав ревнувати. Знаєш, я дуже щаслива, що в житті Максима з'явилася така чудова дівчина, як ти. У нього дійсно жахливий характер, але я впевнена, що ти впораєшся. Якщо вже він одружитися надумав, отже, не все втрачено. 

Ох, знала б ця жінка істинні мотиви одруження, не вважала би так. І мене хорошою не назвала б… 

Поки Ілона нарізає торт, я викладаю на тарілку рогалики. Поки готується кава, за вікном лунає грім, і небо розсікає блискавка. Від несподіванки підстрибую й обіймаю себе руками. Ненавиджу грозу, з нею у мене пов'язані не дуже хороші спогади. 

- Сьогодні грозу не передавали, - дивується Ілона, виглядаючи у вікно. - Ллє як з відра! Мабуть, вам з Максом доведеться залишитися сьогодні у нас. Я не зможу відпустити вас у таку жахливу погоду.

- Я не впевнена, що це зручно, - навіть уявляти не хочу, що доведеться спати з Коршуном в одній кімнаті! На одному ліжку! 

- Не говори дурниць, - усміхається жінка. - Тепер ти частина нашої родини. Не може бути жодних незручностей!

Намагаюся усміхатися, але виходить щось незрозуміле. Поки Ілона несе торт, я слідом за нею рогалики. Повертаюся за стіл до Макса і дуже сподіваюсь, що він не підставить мене й не погодиться залишитися тут.