BooksUkraine.com » Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

63
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: Молодіжна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 146
Перейти на сторінку:

Тиміш насупився.

— Наречена, — пояснила я. — Що, як в тебе була б наречена?

— Я не хочу одружуватися, Лізо. У тому то й суть.

— Ти вже майже прийняв ту, що тобі підсунули, тож не відмахуйся одразу й слухай-но сюди. Що, як в тебе була б своя, буцімто кохана наречена?

— Ти говориш про акторку?

— Щось на кшталт того.

— Пропонуєш найняти когось із театрального?

— Студентам завжди потрібні гроші, — знизала плечима я.

— Тобі теж?

— Я…

На секунду розгубилася. Чого це він на мене так дивиться?

— Я на економістку вчусь.

— А вони точно тямлять у грошах! — світив зубами Тиміш.

— Горчуку, серйозно, ну яка з мене акторка?

Він гмикнув і відвів погляд.

— Дійсно, ніяка.

— І як це розуміти? — набурмосилась я.

Тиміш хихотнув.

— Ти не вмієш брехати, Лапко. І то добре, тобі не треба.

— Що значить, не вмію? Та я постійно брешу!

— Зчаста, — кивнув він. — Вгадай-но, звідки я це знаю?

Я примружилася на нього.

— Не бери в голову! Я пошукаю когось у Котляревського [1]. Курсу так із третього-четвертого, напевно. Головне, щоб на питання «чим займається» правду не казала.

— Спитай мене щось — я збрешу! — Я махала собі на обличчя, наче зазивала суперника до спарингу.

— Йой, це ж цілу легенду вигадувати доведеться… — чухав потилицю Тиміш. — Про неї, про нас, ще й про всіх родичів розповісти... Зроблю конспект у ґуґл-докс. Краще просто текстом чи таблицею, як гадаєш?

— Нумо, спитай, як ми познайомилися! — не відставала я.

— Усі знають, як ми познайомилися, Лізо. Про тебе всі все знають.

— І тому я буду ліпша за якусь там акторку з Котляревського! — переможно всміхнулася я.

— І тому тебе одразу викриють, а мене опеньгають! Рідня тебе знає як облуплену, люба.

— Ну прям так — то тільки ти. Може ще Злата. І мама моя. Але Злату ми попередимо, маму теж — щоб вона твоїй нас не спалила.

— Їй не доведеться — ти сама нас спалиш.

— А от і ні.

— А от і так.

— А от і ні!

— Мене любиш?

Я пирхнула й одразу усвідомила прокол:

— Трясця!

— Бачиш?

— Так нечесно! Я була не готова.

— А там і не підготуєшся. Це робота двадцять чотири на сім, ще й на свята. У будь-який момент — за сімейною вечерею, прикрашанням ялинки чи коли ти, спустившись із гори на лижах, аж труситимешся від того, як зашкалює рівень ендорфіну в крови, — до тебе звернуться, запитають: «А ви з Тимошем вже говорили, скільки діточок плануєте?» — і ти повинна бути готова збрехати. Впевнено й чітко.

— Та годі тобі! На такі питання ніхто не відповідає впевнено й чітко. Хто взагалі може таке запитати?

— Мама може. І запитає. Тільки не тебе, акторку. До речі, відповіді на такі запитання теж варто прописати. Дякую за підказку!

Тиміш надрукував «Родина, знайомство, кл-ть дітей» у новому документі. Не дивлячись, узяв горнятко, сьорбнув кави — скривився.

— Холодна. — І вилив її у раковину.

— Яке марнотратство, — буркнула я, відшкрябуючи подобу яєчні від тарілки.

— Яке свинство, — воркнув Тиміш, слідкуючи за цим краєм ока.

Він сонно-сонно позіхнув, зняв окуляри, потер очі й дістав турку з шафи. Я запитала, де мій телефон. Тиміш здвигнув плечима — запропонував набрати з його. Утім, коли я почала вводити свій номер і побачила найменування контакту, кава для пробудження Тимошу вже була зайва.

— Руда?! — гиркнула я. — Ти підписав мене як «Руда»?!

— Звідкіля така впевненість? — підскочив до мене Тиміш. — Може, то не твій номер!

Він волів вихопити свій телефон, але я увернулась і натисла кнопку виклику — квартиру заповнив легкий мотив.

— Коли збирався зателефонувати? — розкусила підставу я.

— Завтра ввечері, — по-хлопчачому всміхнувся Тиміш.

Щоб моя мама і її залицяльник насолодилися піснею про секс у бібліотеці. Супер. Де оплески? У нас тут розіграш рівня третього класу!

— Дотепно, — сухо кинула я й пішла на звук.

— Ну так, згоден, — тупцяв за мною назирці Тиміш, — краще було б дочекатись, доки ти підеш повертати бібліотечні книжки.

— От щоб я ще хоч раз дала тобі щось там лагодити!

— Та я дійсно полагодив! Це був лишень дружній жарт.

— Скажи-но мені, друже, а чого так просто — «Руда»? Чого б не уточнити: «Руда, перший розмір»?

1 ... 22 23 24 ... 146
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"