Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Не ставила питань, коли він послав її до бунтівників, наказавши у всьому слухатися Сіону. Якщо Нейла сумнівалася, і навіть якщо висловлювала свої сумніви, достатньо її власних думок, аби повернути віру… чи то раніше було достатньо. Останні послання виразно свідчили, що Нейла вимагала від Святої Присутності відбудови внутрішньої сили.

Лето згадав першу розмову з Нейлою, коли жінка аж дрижала від запалу справити йому приємність.

— Навіть якщо Сіона пошле тебе вбити мене, ти мусиш підкоритися. Ти в жодному разі не можеш показати їй, що служиш мені.

— Ніхто не може вбити вас, Владико.

— Але ти мусиш підкорятися Сіоні.

— Звичайно, Владико. Це ваш наказ.

— Ти мусиш підкорятися їй у всьому.

— Я зроблю це, Владико.

«Чергове випробування. Нейла не ставить під сумнів моїх випробувань. Сприймає їх як блошині укуси. Її Владика наказує? Нейла підкоряється. Я не можу дозволити, аби щось порушило цей зв’язок».

Лето подумав, що з неї вийшла б чудова Шедаут[3] давнини. Це було однією з причин, через які він подарував Нейлі крис-ножа, справжнього збереженого з січі Табр. Він належав одній із дружин Стілґара. Нейла носила його у схованих під одягом піхвах, більше як талісман, ніж як зброю. Він вручив їй крис-ніж за первісним ритуалом, з церемонією, що вразила його самого вибухом емоцій, які він вважав назавжди похованими.

— Це зуб Шай-Хулуда.

Він простяг їй клинок своїми срібношкірими руками.

— Візьмеш його — і станеш часткою минулого й майбутнього. Заплямуєш його — і минуле не дасть тобі майбутнього.

Нейла прийняла клинок, а тоді піхви.

— Виточи кров із пальця, — наказав Лето.

Нейла підкорилася.

— Вклади клинок. Ніколи не ховай його, не забарвивши кров’ю.

Нейла знову підкорилася.

Доки Лето вдивлявся у тривимірне зображення Нейли, його роздуми про цю давню церемонію скаламутив смуток. Якщо не триматися звичаю старих фрименів, клинок ставатиме дедалі крихкішим і непридатнішим. Крис-ніж збереже свою подобу впродовж життя Нейли, але не надто довше.

«Я відкинув частку минулого».

Як сумно, що давні Шедаут стали теперішніми Рибомовками. А справжнього крис-ножа використано, щоб сильніше зв’язати слугу з його паном. Він знав, що дехто вважає, наче його Рибомовки насправді є жрицями — відповіддю Лето Бене Ґессерит.

«Він творить іншу релігію», — казали Бене Ґессерит.

«Нісенітниця! Я не творю релігії. Я сам релігія!»

Нейла ввійшла до священної вежі й зупинилася за три кроки від повозу Лето, опустивши погляд униз, як і належить підлеглій.

Усе ще перебуваючи у своїх спогадах, Лето сказав:

— Глянь на мене, жінко!

Вона послухалася.

— Я створив святу непристойність! — промовив він. — Релігія, побудована довкола моєї персони, викликає в мене огиду!

— Так, Владико.

Зелені очі Нейли над позолоченими подушками щік дивилися на нього без питання, без розуміння, без потреби жодної відповіді.

«Якби я послав її збирати зорі, пішла б і спробувала. Думає, що я знову її випробовую. Вірю, що вона могла б мене розгнівати».

— Ця клята релігія мусила б закінчитися разом зі мною! — гукнув Лето. — Навіщо мені хотіти напустити релігію на мій народ? Релігії руйнують зсередини — як Імперію, так і окремих людей. Однаково.

— Так, Владико.

— Релігії творять радикалів і фанатиків — таких, як ти!

— Дякую, Владико.

Короткий спалах псевдолюті зник йому з-перед очей, провалившись у глибини пам’яті. Ніщо не надщербило твердої оболонки Нейлиної віри.

— Топрі прозвітував мені через Монео, — промовив Лето. — Розкажи мені про Топрі.

— Топрі хробак.

— Хіба ви не називаєте так мене серед бунтівників?

— Я у всьому підкоряюся моєму Владиці!

Туше!

— Отож цим Топрі не варто займатися? — спитав Лето.

— Сіона правильно його оцінила. Він незграбний. Каже речі, які інші повторюватимуть, відкривши таким чином, що це його рук справа. Через кілька секунд після того як Кобат почав говорити, вона впевнилася, що Топрі був шпигуном.

«Усі погоджуються, навіть Монео, — подумав Лето. — Топрі — поганий шпигун».

Ця згода розвеселила Лето. Дрібні махінації каламутили воду, що була для нього цілковито прозорою. Хоча виконавці далі пасували до його проєктів.

— Сіона тебе не підозрює? — спитав Лето.

— Я не є незграбною.

— Ти знаєш, навіщо я тебе покликав?

— Щоб випробувати мою віру.

«Ах, Нейло. Як мало ти знаєш про випробування».

— Я хочу, щоб ти оцінила Сіону. Хочу бачити це на твоєму обличчі, розгледіти у твоїх рухах і розпізнати у твоєму голосі, — сказав Лето. — Вона готова?

— Така, як вона, потрібна Рибомовкам, Владико. Чому ви ризикуєте її втратою?

— Змушувати до такого виходу — найпевніший спосіб утратити те, що я ціную в ній найбільше, — промовив Лето. — Вона повинна прийти до мене у повноті своїх незайманих сил.

Нейла опустила очі.

— Як накаже мій Владика.

Лето розпізнав цю відповідь. Такою була реакція Нейли на все, чого вона не розуміла.

— Вона витримає випробування, Нейло?

— Як його описує мій Владика… — Нейла здійняла очі на обличчя Лето. — Не знаю, Владико. Звичайно, вона сильна. Лише вона вижила з вовками. Але нею керує ненависть.

— Цілком природно. Скажи, Нейло, що вона робитиме з речами, які викрала в мене?

— Хіба Топрі не проінформував вас про книги, що, як їм вірити, містять Ваші Святі Слова?

«Дивно, як вона самим лише голосом може промовити слова з великої літери», — подумав Лето. Відповів сухо:

— Так, так. Іксіанці вже мають копії, а невдовзі Гільдія та Сестринство напружено працюватимуть над ними.

— Що це за книги, Владико?

— Це мої слова до народу. Я хочу, щоб їх прочитали. Ще я хочу знати, що казала Сіона про карти Цитаделі, які вона забрала?

— Вона каже, що під вашою Цитаделлю є велике сховище меланжу, а карти його покажуть.

— Карти нічого їй не покажуть. Вона пробиватиме тунель?

— Шукає іксіанських інструментів для цього.

— Ікс її цим не забезпечить.

— Існує таке сховище прянощів, Владико?

— Так.

— Є байка про те, як захищено ваше сховище, Владико. Сам Арракіс було б знищено, якби хтось спробував украсти ваш меланж. Це правда?

— Так. І це