BooksUkraine.com » Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

282
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 229 230 231 ... 253
Перейти на сторінку:
йому на забинтовану руку. На крилах у нього запеклася кров.

— Яструб,— пробурмотів Лувін,— а може, сова. Бідолаха... дивина, що він узагалі пробився.

Він відчепив листа від ноги птаха.

Поки мейстер розгортав папір, Бран відчув, що тремтить.

— Що там? — запитав він, ще дужче притискаючи брата.

— Ти й сам знаєш, хлопче,— мовила Оша лагідно. І поклала долоню йому на голову.

Мейстер Лувін — дрібний і сивий, з кров’ю на рукаві сірої вовняної мантії та зі сльозами в ясних сірих очах — безпорадно звів погляд.

— Мілорди,— мовив він до хлопців хрипким і здушеним голосом,— нам... нам потрібно знайти різьбяра, який добре його знав...

Санса

У вежі в самому серці Мейгорової тверджі Санса віддалася темряві.

Запнувши завісу навколо ліжка, вона то спала, то в сльозах прокидалася, то знов засинала. Коли ж не могла заснути, то лежала під покривалом, тремтячи від горя. Слуги приходили та йшли, приносили якість страви, але вона не могла навіть вигляду їжі витримати. Псувалися неторкані тарелі, які заполонили вже весь стіл попід вікном, аж поки слуги не забирали їх.

Іноді вона поринала в тяжкий сон без сновидінь, після якого прокидалася ще виснаженішою, ніж почувалася до того, як склепити повіки. Але так було краще, бо у снах вона завжди бачила батька. І вві сні, і наяву вона бачила його: золоті плащі опускали його долілиць, великими кроками наближався сер Ілін, витягав Лід з піхов на спині, і приходила мить... мить, коли... вона хотіла відвернутися, дуже хотіла, у неї підкошувалися ноги й вона падала навколішки, але чомусь не могла відвернути голови, а люди кричали й верещали, і королевич посміхнувся їй, посміхнувся — й вона почулася в безпеці, та лише на мить, поки він не вимовив оті свої слова, і батькові ноги... ось що вона запам’ятала найкраще — батькові ноги, які сіпнулися, коли сер Ілін... коли меч...

«Може, я теж помру»,— сказала собі Санса — й ця думка не здалася їй такою вже страхітливою. Можна викинутися з вікна й назавжди забути про страждання... а потім, через роки, про її горе співці складатимуть пісні. Тіло її лежатиме внизу на камінні, невинне й скалічене, німим докором усім, хто зрадив її. Санса навіть зважилася перетнути спальню й розчахнути віконниці... але тут мужність покинула її, і вона, схлипуючи, побігла назад до ліжка.

Служниці, приносячи наїдки, намагалися заговорити до неї, але вона ніколи не відповідала. Одного разу до неї завітав великий мейстер Пайсел зі скринею пляшечок і сулійок — запитати, чи вона не захворіла. Торкнувся чола, змусив роздягнутися і, поки служниця притримувала її лежма, всю обмацав. Перш ніж піти, залишив їй настоянку трав на медовій воді та звелів пити по одному ковтку на ніч. Але вона випила зразу все й миттю заснула.

Їй наснилися кроки на сходах у вежу, зловісне шарудіння шкіри об камінь: до спальні повільно, крок по кроку, підходив якийсь чоловік. Санса ж могла хіба що зачаїтися за дверима й тремтіти, дослухаючись, як він наближається. То був сер Ілін Пейн, знала вона, він прийшов по неї з Льодом у руці, прийшов по її голову. Не було куди тікати, не було де сховатися, не було як заперти двері. Нарешті кроки зупинилися, й Санса збагнула: він уже тут, мовчки стоїть потойбіч дверей — з мертвими своїми очима на довгому рябому виду. І в цю мить вона усвідомила, що зовсім гола. Вона скрутилася на підлозі, затуляючись руками, а двері з рипінням поволі розчинялися, і зі шпарини вистромлювався кінчик великого меча...

Вона прокинулася з бурмотінням: «Будь ласка, будь ласка, я буду чемна, будь ласка, не треба»,— але не було кому її почути.

А коли по неї і справді прийшли, Санса не почула жодних кроків. Двері відчинив Джофрі — не сер Ілін, а хлопець, що колись був її королевичем. Вона, скрутившись калачиком, лежала в ліжку за опущеними завісами, не певна, день зараз чи ніч. Спершу вона почула грюк дверей. А тоді рвучко поїхали вбік завіси, і Санса, інстинктивно затулившись од світла, побачила над собою гостей.

— Сьогодні ти супроводжуватимеш мене в суді,— сказав Джофрі.— Тож помийся та вдягнися, як належиться моїй судженій.

Поруч з ним стояв Сандор Кліган у простому коричневому камзолі й зеленій накидці; в ранковому світлі попечене його обличчя було застрашливим. Позаду стояло двійко лицарів королівської варти в довгих білих атласних плащах.

Санса підтягнула покривало до самого підборіддя.

— Ні,— заскиглила вона,— будь ласка... облиште мене...

— Якщо не підведешся сама й не вдягнешся, Гончак тобі допоможе,— сказав Джофрі.

— Мій королевичу, благаю...

— Я король! Псе, витягни її з ліжка.

Санса слабко опиралася, але Сандор Кліган підхопив її за пояс і витягнув з перин. Покривало впало на підлогу. На Сансі була тільки тоненька нічна сорочка, яка прикривала голизну.

— Роби, як велено, дитино,— мовив Кліган.— Одягайся.

І він — майже лагідно — підштовхнув її до гардеробу.

Санса позадкувала від гостей.

— Я все зробила, як сказала королева, написала листи, написала все, як вона веліла. Ви обіцяли, що виявите милосердя. Будь ласка, дозвольте мені поїхати додому. Я нікого не зраджу, я буду чемна, присягаюся, в мені немає і краплі зрадницької крові, ні! — вигукнула вона і, пригадавши гарні манери, схилила голову.— Якщо ваша ласка,— слабким голосом закінчила вона.

— Ласки не чекай,— відтяв Джофрі.— Мама каже, що я все одно маю з тобою одружитися, тож ти залишишся тут і слухатимешся.

— Я не хочу за тебе заміж,— схлипнула Санса.— Ти відрубав голову моєму батькові!

— Він був зрадником. І я не обіцяв помилувати його, тільки виявити милосердя, і я його виявив. Якби то був не твій батько, його б четвертували або злупили з нього шкуру, а так він отримав легку смерть.

Санса витріщилася на нього, мов побачила вперше. На ньому був підбитий малиновий камзол, розшитий левами, та злототканий плащ із високим коміром, який обрамлював обличчя. Санса не могла повірити, що колись вважала Джофрі вродливим. Губи в нього були м’які й червоні, як дощові черв’яки, а в очах застигли марнославство й жорстокість.

— Ненавиджу тебе,— прошепотіла вона.

Обличчя короля Джофрі застигло.

— Мама каже, що королю не личить бити свою дружину. Пане Мірине!

Санса і змигнути не встигла, як лицар опинився перед нею; відкинув її

1 ... 229 230 231 ... 253
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"