Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Повертайся до «Федерального». Знайди робота, Заїку Білла. Попроси його відвести тебе до дверей, що відкриваються на американську сторону. Якщо двері не схочуть відчинятися, коли ти повернеш ручку, намалюй їх відчиненими, олівцем намалюй. Розумієш?
Патрік знову кивнув. Авжеж, він розумів.
— Якщо ка коли-небудь приведе тебе до Сюзанни, не важливо, в якому «де» й «коли», перекажи їй, що Роланд її любить, усім серцем. — Він притягнув німого хлопчика ближче до себе й поцілував у губи. — І це їй передай. Розумієш?
Патрік кивнув.
— Гаразд. Я пішов. Довгих днів і приємних ночей. Най ми зустрінемося на тій галявині, де закінчується земний шлях, коли настане кінець усіх світів.
Та навіть тоді Роланд знав, що цього не буде, бо кінець усіх світів не настане ніколи, тільки не тепер, і для нього не буде галявини. Для Роланда Дескейна з Ґілеаду, останнього з роду Ельдового, шлях закінчувався у Темній вежі. І його це влаштовувало.
Стрілець звівся на ноги. Хлопець дивився на нього широко розплющеними зачудованими очима, стискаючи свій альбом. Роланд розвернувся. Набрав у легені побільше повітря і видихнув його великим криком.
— РОЛАНД З ҐІЛЕАДУ ЙДЕ ДО ТЕМНОЇ ВЕЖІ! Я БУВ НЕПОХИТНИЙ, І РЕВОЛЬВЕР МОГО БАТЬКА ДОСІ У МЕНЕ! І ТИ ВІДЧИНИШСЯ ПЕРЕДІ МНОЮ!
Патрік дивився, як стрілець широкими кроками підійшов до краю дороги, чорна фігура на тлі криваво-вогненного неба. Дивився, як Роланд ішов поміж троянд, і сів, тремтячи у присмерку, на землю, коли Роланд став вигукувати імена своїх друзів, коханих і ка-товаришів. Ті імена далеко розносилися в тому дивному повітрі, неначе прагнули відлунювати вічно.
— Я йду іменем Стівена Дескейна, котрий з Ґілеаду!
Я йду іменем Ґабріели Дескейн, котра з Ґілеаду!
Я йду іменем Кортланда Андруса, котрий з Ґілеаду!
Я йду іменем Алана Джонса, котрий з Ґілеаду!
Я йду іменем Джеймі Декері, котрий з Ґілеаду!
Я йду іменем Ваннея Мудрого, котрий з Ґілеаду!
Я йду іменем сокола Давида, котрий з Ґілеаду і з небес!
Я йду іменем Сюзен Дельґадо, котра з Меджису!
Я йду іменем Шимі Руїса, котрий з Меджису!
Я йду іменем отця Каллагена, котрий з Джерусалемз-Лота і доріг!
Я йду іменем Теда Бротіґена, котрий з Америки!
Я йду іменем Дінкі Ерншо, котрий з Америки!
Я йду іменем тітоньки Таліти, котра з Річкового Перехрестя, і покладу її хрестика там, як і обіцяв!
Я йду іменем Стівена Кінга, котрий з Мену!
Я йду іменем Юка, хороброго, котрий з Серединного світу!
Я йду іменем Едді Діна, котрий з Нью-Йорка!
Я йду іменем Сюзанни Дін, котра з Нью-Йорка!
Я йду іменем Джейка Чемберза, котрий з Нью-Йорка і кого я зву своїм єдиним сином!
Я Роланд з Ґілеаду і йду під своїм іменем; ти відчинишся переді мною.
По тому розляглося сурмлення в ріг, від якого в Патріка кров захолола у венах і водночас дивне збудження охопило його. Відлуння згасло, і запанувала тиша. А потім, за хвилину, полем рознеслася луна від великого удару: двері зачинилися навіки.
А відтак настала тиша.
Тринадцять
Патрік сидів, тремтячи, під пірамідою, поки на небі не зійшли Стара Зоря й Стара Мати. Пісня троянд і Вежі не змовкла, проте стала тихішою і сонною, майже бурмотінням.
Врешті-решт він вийшов на дорогу, позбирав, скільки зміг, цілих бляшанок (зважаючи на силу вибуху, який розніс візок, таких бляшанок було навдивовижу багато) і склав їх у торбу з оленячої шкіри. Зрозумівши, що забув свого олівця, повернувся по нього.
Біля олівця у сяйві зірок поблискував Роландів годинник.
Хлопець підняв його, тихо (і нервово) ухнувши, та поклав собі в кишеню. Потім повернувся на дорогу і перекинув свою маленьку сумку з гунна через плече.
Я можу сказати вам, що йшов він майже до півночі й що перед сном подивився на годинник. Можу сказати, що годинник зупинився. Ще можу сказати, що з настанням полудня наступного дня він ще раз глянув на циферблат і побачив, що стрілки знову пішли, тепер уже в звичний бік, але дуже повільно. Але про Патріка я вам більше нічого не скажу: ні про те, чи дістався він «Федерального», ні про те, чи знайшов Заїку Білла, ні чи потрапив знову на американську сторону. Нічого з цього я вам розповісти не можу, вибачайте. У цьому місці темрява змикається за спиною в Патріка, ховаючи його від моїх очей оповідача, і далі він мусить простувати сам.
Епілог
СЮЗАННА В НЬЮ-ЙОРКУ
СЮЗАННА В НЬЮ-ЙОРКУ
(ЕПІЛОГ)
Ніхто не б’є на сполох, коли маленький електричний візок виринає нізвідки — дюйм за дюймом, аж поки не оприявнюється в Сентрал-парку повністю; ніхто його не бачить, крім нас. Більшість присутніх тут дивляться у біле небо, на перші сніжинки, з яких незабаром постане велика передріздвяна хуртовина. Велика Хурделиця’87, як назвуть її в газетах. Ті відвідувачі парку, яким нема ніякого діла до сніжинок, спостерігають за колядниками, учнями середньої школи з околиць міста. Хлопці й дівчата вдягнені по-різному: на хлопцях темно-червоні блейзери, на дівчатках — темно-червоні джемпери. Це гарлемський шкільний хор. У газеті «Пост» та її конкуренті-таблоїді «Нью-Йорк Сан» їх часом називають «Трояндами Гарлему». Співають вони давній гімн у прекрасній гармонії стилю ду-воп,[101] приклацуючи пальцями на кожній строфі, і гімн звучить, наче щось із репертуару ранніх «Сперс», «Коустерз» чи «Дарк Даймондз».[102] Вони стоять неподалік вольєра, де живуть своїм міським життям білі ведмеді, й співають «Що то за дитя».
А один з тих, хто дивиться вгору на сніг, — чоловік, якого Сюзанна добре знає, і від його вигляду серце в неї злітає аж до небес. У лівій руці він тримає велику паперову чашку, і вона певна, що всередині — гарячий шоколад, добрий, mіt schlag.
Секунду-дві вона відчуває свою неспроможність керувати маленьким візком, що приїхав з іншого світу. Думки про Роланда й Патріка випарувалися в неї з голови. Єдиний, про кого вона здатна думати, — Едді, той Едді, що стоїть зараз перед нею, Едді, знову живий. Хай навіть це не Наріжний світ, не зовсім він — то й що з того? Хай навіть Кооп-Сіті розташовується в Брукліні, а Едді їздить на «такуро-спірит», а не на «б’юїку-електрі», що їй до того? Це не має значення. Вагу має лише одна річ, і саме вона заважає Сюзанні підняти руку до керма й поїхати до нього.
А що, як він її не впізнає?
Що, як він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна вежа. Темна вежа VII», після закриття браузера.