Читати книгу - "Лабіринт"

— Де О’Доннел?

Оті мало не розсміявся, побачивши, як до нього наближається Франсуа-Батист у куртці, більшій на кілька розмірів. Він виглядав пригнічено й жалюгідно.

— Ти сам? — запитав він.

— Не твоє собаче діло, — відповів Франсуа-Батист, зупиняючись на узліссі, — де Шелаг О’Доннел?

Оті кивнув головою у бік печери.

— Вона вже там, чекає на тебе, Франсуа-Батисте. Гадаю, я заощадив тобі трохи часу, — Поль гмикнув, — не думаю, що вона завдасть вам якогось клопоту.

— А Книга?

— Також усередині, — він послабив манжети на сорочці. — Каблучка теж там. Усе доставлено, як я й обіцяв. Учасно.

Тепер коротко розсміявся Франсуа.

— Певно, все й упаковано зі стрічками, — саркастично відповів він Полю. — Ти ж не думаєш, що я повірю, ніби ти просто їх там залишив?

Оті зневажливо глянув на хлопця.

— Моїм завданням було доставити Книгу й каблучку, що я й зробив. Заразом я також повернув вашу, як би це сказати, вашу шпигунку. Назвімо це філантропією з мого боку, — він звузив очі, — а що мадам де л’Орадор вирішить зробити з нею, то вже не моя справа.

На обличчі хлопця промайнув сумнів.

— І все, звичайно ж, від щирого серця?

— Заради Noublesso Veritable, — тихо відповів Оті. — Чи тебе ще не запросили до гурту? Гадаю, тебе не надто влаштовує бути лише її сином. Іди подивися. Може, твоя матір уже там і готується?

Нарешті Франсуа-Батист зважився поглянути на Оті.

— Ти гадаєш, що вона не сказала мені? — Поль Оті зробив крок уперед до Франсуа-Батиста. — Ти гадаєш, ніби я не знаю, що вона робить? — Він відчував, яку ньому зростала злість. — Ти бачив її, Франсуа-Батист? Ти бачив екстаз на її обличчі, коли вона промовляє ті вульгарні слова, ті блюзнірські речі? Це ж образа Господові!

— Не смій так говорити про неї! — нарешті озвався Франсуа-Батист і потягся рукою до кишені.

Оті знову розсміявся.

— Так, правильно. Захищай її. Вона скаже, як тобі чинити, що думати. Не роби нічого, не запитавши спершу свою матір.

Оті відвернувся і пішов назад до авта. Він чув, як клацнув запобіжник — і за секунду зрозумів, що то було. Не вірячи своїм вухам, Поль Оті рвучко обернувся, але таки надто повільно. Він почув, як вилетіла куля, а за нею й друга, дуже швидко.

Перша пролетіла повз. Друга поцілила у стегно. Куля пройшла навиліт, роздробивши кістку і вилетівши з протилежного боку. Оті впав на землю, волаючи від болю.

Франсуа-Батист ішов просто на нього, обома руками тримаючи пістолет перед собою. Оті намагався відповзти, залишаючи за собою кривавий слід на щебені, але тепер хлопець стояв прямо над ним.

На мить їхні погляди зустрілися. Потім Франсуа-Батист вистрілив знову.

Еліс аж підскочила.

Звуки пострілів порушили спокій гір. Вони відбилися від скель і прокотилися луною навколо неї.

Серце Еліс дико закалатало. Вона не могла розібрати, звідки пролунав постріл. Удома вона чула постріли, тільки коли фермери палили у кроликів чи ворон.

Цей звук не схожий на такий постріл.

Вона зістрибнула на землю якомога безгучніше і спробувала прозирнути темряву в тому напрямку, де, на її думку, зупинилося авто. Еліс чула, як із грюкотом зачинилися дверцята автомобіля. Тепер вона могла розібрати людські голоси і слова, що розносилися у повітрі.

Що Одрік там робить так довго?

Люди були далеко від печери, але Еліс відчувала їхню присутність у горах. Вона чула випадковий шурхіт гравію та каміння, коли люди збивали його зі стежки, чула тріск її гілочок.

Еліс підійшла ближче до входу в тунель, відчайдушно намагаючись щось видивитися у ньому, неначе однією лише власною силою волі могла викликати Одріка з пітьми на поверхню.

Чому він не виходить?