Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тимчасовий виконувач обов’язків голови Служби безпеки України генерал-майор Остапенко вперше перебував у приймальні керівника Секретаріату Президента України. Ось уже майже півгодини Мирон Валентинович чекав своєї черги, а Сергій Левенюк приймати очільника СБУ не поспішав. Остапенко знав, що запитувати в помічника, який уткнувся в монітор комп’ютера, про те, хто в кабінеті шефа й коли звідти хтось вийде, безнадійно.
Нарешті пролунав зумер, і помічник зняв слухавку. За кілька секунд він підвівся й, підійшовши до дверей, що вели в кабінет керівника Секретаріату, промовив: «Проходьте, Сергій Володимирович вас чекає».
Остапенко зайшов до величезного кабінету, в кінці якого за масивним столом сидів Левенюк. Він щось писав, мовби не помічаючи, що в кімнаті вже присутня інша людина. Аж коли Остапенко підійшов до самого столу, секретар підняв голову і, наче тільки тепер до нього дійшло, що в кабінеті сторонні, вигукнув:
— О, Мироне Валентиновичу, заходьте-заходьте, — Левенюк вийшов з-за столу, простягнув руку. — Вітаю. Дуже добре, що зайшли. Нам треба відверто поговорити про нашу майбутню співпрацю. Тим більше, що ми призначені майже одним указом нашого Президента. І від того, як ми з вами налагодимо не лише службові, а й особисті стосунки, залежатиме успіх нашої спільної роботи. Сідайте, будь ласка.
— Дякую, — Остапенко опустився на стілець. — Думаю, нам треба врахувати, що наших попередників звільнено теж майже одним указом. Не виняток, що основною причиною було саме те, що вони не знайшли спільної мови. Можливо, теж змушували одне одного без причини чекати у своїх приймальнях по півгодини.
— Ну, одразу дорікання, — Левенюк не подав вигляду, що образився. — Мені просто треба терміново закінчити один документ.
— Та нема питань. Я б якраз і хотів домовитися з вами, як ми надалі будемо спілкуватися. Бо ж, наскільки мені відомо, Президент приймав попереднього голову СБУ вряди-годи, від випадку до випадку. Так у цивілізованих країнах не роблять. Я б хотів, щоб інформацію, яку добуває моя служба, Президентові доповідали щодня, причому вранці. Є такі речі, які доповідати мушу я особисто. Щоб цей порядок утвердити, потрібне ваше, Сергію Володимировичу, сприяння. Я, зі свого боку, обіцяю, що у вас теж вчасно буде інформація, певного мірою корисна вам особисто.
Левенюк усе зрозумів. Перед ним сидить людина, яка ніколи не буде лабузнитися, підлещуватися. Це молодий, упевнений у своїх силах сучасний бюрократ, який знає собі ціну і знає, як скористатися зі своїх прав. Тим більше (і це добре знав Левенюк), просто так, без чиєїсь високої протекції в крісло голови СБУ не потрапляють. Значить, пане Остапенку, з вами треба бути насторожі.
— Безперечно, Мироне Валентиновичу, я поговорю з Президентом на цю тему. Думаю, він сам зацікавлений у тому, щоб оперативно одержувати потрібну інформацію.
— Дякую. А скажіть-но, Сергію Володимировичу, чи не буде з мого боку нахабством запросити вас на вечерю в гарне затишне місце? Час призначаєте ви, місце вибираю я.
— З великим задоволенням. Ось там ми й продовжимо наше спілкування, гаразд?
— Домовилися, — Остапенко, зрозумівши, що час розмови закінчився, підвівся. — Одне запитання можна?
— Будь ласка…
— Ви де навчалися?
— У Москві.
— А мені довелося мучитися в Штатах.
— Я знаю. Але, думаю, це не завадить нам дружити? — Левенюк подав Остапенкові руку.
— Думаю, так.
5Генерал Остапенко хоч і призначений виконувати обов’язки голови СБУ, але апартаменти Беруна займати не поспішає. Звик тут у себе, в затишному, за останнім словом обладнаному оргтехнікою та побутовими приладами кабінеті. Подобаються йому й меблі — все новеньке, зручне, комфортне. Незручним було лиш те, що всі відвідувачі мали проходити до нього через приймальню голови в другому кінці коридору. Зате перед його кабінетом не було звичного для високих приймальних натовпу.
Хоч надворі й пізній вечір, і навряд чи хтось зайде до його кабінету, Остапенко за звичкою крутнув у вхідних дверях ключ і увімкнув диктофон. З динаміка — знову знайомі голоси.
«— Заходь, Сергію. Що там у тебе? Давай швиденько, бо вже треба їхати. Сьогодні ж поминки по Юрі.
— Так, знаю, я швидко. Розібрався в розпорядку роботи Секретаріату, вніс деякі зміни, в тому числі й кадрові. Пропоную затвердити. Люди достойні. Ось новий графік вашої
роботи — подивіться, можливо, схвалите. Був у мене сьогодні т. в. о. голови СБУ Остапенко, просився включити його до списку осіб, які щодня вранці доповідають вам по обстановці…
— На хер! — роздратовано перебив Левенюка Президент. — Буду там я на його рожу дивитися кожен день. Хай передає документи тобі, а ти там дивись, чого що варте.
— Гаразд, пане Президенте.
— Він думає, що я його призначив навічно керувати Службою, — закипав далі Президент, — вєлікій деятель найшовся. Вони думають, що я зовсім дурний, підсунули мені свого протеже…
— Хто, пане Президенте?
— Америкоси, хто ж іще. Та мені б тільки кредит від Міжнародного валютного фонду отримати — і на х… цього розумника. Нехай потримається, поки дадуть гроші і поки я доберу на посаду голови тямущого хлопця.
— А є такі? — осмілів Левенюк».
Остапенко натиснув на кнопку «пауза», підвівся, нервово походив кабінетом. Генералу відомо, що Левенюк працював з Президентом не один рік і знав главу держави як облупленого. Сергій Володимирович був хоч і молодий, але вже тертий апаратник, тому, почувши неадекватні становищу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соло бунтівного полковника. Вершина», після закриття браузера.