Читати книгу - "Чвара королів"

на моєму місці?» Найпевніше, убив би сучку, а потім турбувався про наслідки. Але Тиріон не мав ані золотого меча, ані майстерних рук до нього. Він любив люту пристрасність свого брата, але за зразок собі намагався брати їхнього вельможного батька. «Камінь. Я мушу стати каменем. Скелею під Кастерлі, твердою і непохитною. Якщо я не пройду випробування, то муситиму розшукати найближчий потворний вертеп і продатися туди.»

— Може, ти вже її вбила, хто тебе знає? — спитав він.

— А ти хочеш її побачити? Я так і гадала. — Серсея перетнула кімнату і відчинила важкі дубові двері. — Приведіть хвойду мого брата.

Брати пана Озмунда, Озней та Озфрид, були наче горошини з одного стручка: високі молодики з гачкуватими носами, чорнявим волоссям та жорстокими посмішками. Вона висіла між ними з широкими білими очима на темному обличчі. Кров текла з розбитої губи, під подертим вбранням виднілися синці. Руки їй зв’язали мотузкою, а рота заткнули кляпом.

— Ти казала, їй не зашкодять.

— А вона билася. — На відміну від братів, Озней Кіптюг був чисто голений, тому на гладкій щоці добре виднілися криваві подряпини. — Має пазурі, мов кішка. Отака завзята.

— Синці зцілюються, — мовила Серсея знуджено. — Хвойда житиме. Поки живий Джоф.

Тиріонові кортіло зареготати. Солодке, ой яке солодке то було б відчуття. Але грі настав би кінець. «Ти програла, Серсеєчко. А твої Кіптюги — ще гірші йолопи, ніж казав Брон.» Одне слово, і вони б усе зрозуміли.

Натомість Тиріон подивився дівчині в обличчя і мовив:

— Ти присягаєшся, що звільниш її після битви?

— Якщо ти звільниш Томена.

Тиріон зіп’явся на ноги.

— Гаразд, тримай її в себе. Але бережи мені добре. Якщо ці тварини гадають, що зможуть нею скористатися… знай, мила сестро, що терези хитаються у обидва боки.

Казав він холодно, спокійно, байдуже — спробував позичити голос в батька, і це йому вдалося.

— Що спіткає її, те саме спіткає і Томена. Рахуючи побиття та зґвалтування.

«Вважаєш мене чудовиськом? Гаразд, я пограюся для тебе у чудовисько.»

Цього Серсея не чекала.

— Ти не посмієш!

Тиріон змусив себе повільно всміхнутися крижаною усмішкою. Очі, зелене та чорне, сміялися з сестри.

— Чого б це? Я все зроблю власноруч.

Серсеїна рука майнула коло обличчя, та він вхопив її зап’ясток і викручував, доки вона не скрикнула. Озфрид кинувся був їй на порятунок.

— Ще крок, і я зламаю їй руку, — попередив карлик. Вояк зупинився. — Пам’ятаєш, Серсеє, як я казав, що ти мене більше не вдариш?

Тиріон пхнув сестру на підлогу і обернувся до Кіптюгів.

— Ану розв’яжіть її та витягніть з рота кляп.

Мотузка стиснула їй руки так, що аж спинила обіг крові. Дівчина скрикнула з болю, коли кров знову потекла жилами. Тиріон лагідно розтирав їй пальці, доки до них не повернулася чутливість.

— Мила моя, — мовив він, — ти мусиш бути хороброю. Мені так шкода, що тобі зробили боляче.

— Я знаю, що ви мене звільните, мосьпане.

— Звільню, — пообіцяв Тиріон. Алаяйя схилилася і поцілувала його в чоло. Розбита губа лишила на лобі ляпку крові. «Я не вартий цього кривавого цілунку» — подумав він. — «Якби не я, вона б не знала цього лиха.»

Коли Тиріон обернувся до королеви, кров Алаяйї все ще плямувала його чоло.

— Я тебе ніколи занадто не любив, Серсеє, але навіть не думав чинити шкоду рідній сестрі. Проте сьогодні ти власноруч знищила рештки моєї до тебе прихильності. За це я зроблю тобі боляче. Поки що не знаю, як саме. Дай мені час. Колись настане день, у який ти почуватимешся безпечно, весело й щасливо. І раптом твоя солодка втіха перетвориться на попіл просто у роті. І тоді ти знатимеш, що борг сплачено.

Колись батько казав йому, що на війні битва скінчена, щойно одне військо ламається і починає тікати. Вже не важить, що числом те військо таке саме, як було хвилину тому, що воно досі має в руках зброю, а на грудях — броню. Щойно вояки побігли, вони вже не стануть до бою знов. Те саме сталося і з Серсеєю.

— Геть! — Це було все, на що вона спромоглася. — Геть з очей моїх!

Тиріон вклонився.

— На добраніч тобі. Й солодких снів.

Він крокував назад до своєї Башти Правиці, а в голові у нього тупотіла тисяча закутих у залізо ніжок. «Я мусив би зрозуміти, що так станеться, коли вперше пірнав у Чатаїну шафу.» Може, просто не хотів бачити очевидне. Поки Тиріон дістався покоїв, ноги в нього вже боліли. Він послав Пода по глек вина і штовхнув двері до опочивальні.

На ліжку з навісом сиділа, схрестивши ноги, Шая. З одягу на ній був тільки золотий ланцюг, що лежав на пагорбах грудей: ланки у вигляді золотих рук, які тримають одна одну за зап’ястки.

Тиріон її не чекав.

— Що ти тут робиш?

Шая засміялася і попестила ланцюга.

— Я сумувала за руками на своїх цицьках… але ці маленькі й золоті — вони такі холодні.

Якусь мить він не знав, що сказати. Як їй пояснити, що іншу жінку щойно побили за неї, а можуть навіть і вбити, якщо Джофрі у бою спіткає якась халепа? Він витер кров Алаяйї з лоба основою долоні.

— Але ж панна Лолиса…

— Спить. Та вона більше нічого й не робить, корова дурна. Спить і їсть. Інколи засинає, поки їсть. Харчі падають під ковдру, і вона у них качається. Тоді я мушу її мити. — Шая скривилася з огиди. — Що їй такого зробили? Ну відгойдали, та й усе.

— Її мати каже, що вона хвора.

— Та хвороба називається «дитина у череві».

Тиріон роззирнувся кімнатою. Відколи він пішов, начебто нічого не змінилося.

— Як ти увійшла? Покажи таємні двері.

Вона здвигнула плечима.

— Пан Варис змусив мене натягти каптура. Я нічого не бачила, хіба що… в одному місці я розгледіла підлогу з-під каптура. Там були такі плиточки, знаєш, з яких роблять картини?

— Мозаїка?

Вона кивнула.

— Кольорові, червоні та чорні. Здається, зображали вони дракона. А взагалі там було темно. Ми злізли драбиною, довго йшли, повертали, аж я геть заплуталася. Один раз спинялися, щоб відчинити залізні двері. Я шурхнула по них, поки минала. Дракон був уже за дверима. А тоді знову піднялися