Читати книгу - "Вовк-тотем"

забава російських дворян — полювання в засніженому лісі на ведмедя, і більше, ніж лови в угіддях Мулан Паддока,[167] у яких брали участь тисячі вершників з-поміж аристократії монголів і маньчжурів. Однак у цю мить Чень сподівався, що в джипа зупиниться мотор, адже він почувався зрадником, який веде військових ловити своїх друзів. Його ставлення до вовків Бао Шуньґуй насправді добре знав, тож сьогодні Чень опинився в скрутній ситуації, не знаючи, що йому робити, аби вберегти Вовчика, і при цьому не позбавити життя вовків.

Рух за винищення вовків, розпочатий виробничо-будівельним корпусом, уже розгорнувся по всьому степу в масштабах усієї дивізії. Тож остання армія вовків, утворена за давніми законами монгольського степу, яка ще зберігала, мов релікти, тактику й стратегію давніх гунів, тюрків, сянбійців та монголів часів Чингісхана, повинна була остаточно зникнути в кільці оточення нинішніх модернізованих військ. Вовків із їхньою дурною славою, як цапа-відбувайла, виганяли за двері країни і зганяли зі сцени історії китайці, які самі були зобов’язані їм, але при цьому остаточно винищували їхній вплив і неоціненні досягнення. Сум Ченя з цього приводу міг зрозуміти тільки Біліґ та степовики, які поклоняються вовку-тотему, а також двоє товаришів Ченя по монгольській юрті. Його сум був передчасним, але водночас і дуже давнім.

У різних місцях Орхонського степу погода буває різною. Коли військовий джип виїхав на мокру піщану дорогу, у вухах Ченя засвистів осінній вітер і пробудив його від цих думок. Він планував будь-що показати їм вовків, однак це мало статись у такому місці, де вовкам було б зручно сховатись і втекти.

Чень Чжень схилив набік голову й промовив до Бао Шуньґуя, який сидів позаду:

— Я знаю місця, де водяться вовки, однак там круті схили й очерет, тож джип там не проїде.

Бао Шуньґуй витріщився на нього й попередив:

— Ти мені не хитруй! Зараз в очереті багато комарів, чого б це вовки там ховались? Я теж уже півроку полюю на вовків, не забувай про це…

Чень Чжень почав виправлятись:

— Я тільки хотів сказати… що ми не зможемо заїхати в гори і в очерет, а тільки на піщані пагорбки й великі положисті схили, де комарів не так багато.

Однак Бао Шуньґуй продовжував напосідати на Ченя:

— Після того випадку на пустельному схилі конопаси розігнали всіх вовків. Учора ми проїхали там не одне коло, але жодного вовка не побачили. Я бачу, ти сьогодні не хочеш показати все, на що здатен? Однак май на увазі, я що сказав — те зробив! Учора ми не вбили жодного вовка, тож тепер нам потрібно на когось вилити свою злість.

Бао Шуньґуй затягнувся й видихнув дим прямо на потилицю Ченю.

Чень зрозумів, що йому буде важко спантеличити цю людину, яка піднялась нагору з низів, тож вимушений був сказати:

— Я знаю ще одну піщану місцину, це на північному заході від Цагаан уул. Вона розташована проти вітру, там багато піску й мало трави, багато щурів та інших гризунів, чимало й байбаків, а вовки, яким не вдалося наїстися лошатини, вимушені піти саме в такі місця, де багато байбаків та гризунів.

Чень Чжень вирішив повести їх на безплідну ділянку на крайньому північному заході пасовища, яку наполовину вкривав пісок. Там теж було гарне місце для випасу коней, коли потрібно було рятуватись від комарів, однак воно було близько від кордону, тож конопаси ніколи не наважувались приганяти туди табун. Чень Чжень сподівався, що хоча вони й побачать там вовків, ті зможуть вчасно втекти на інший бік прикордонного шосе.

Бао Шуньґуй подумав, і на його обличчі з’явилась посмішка. Він сказав:

— Правильно! Там і справді можуть бути вовки, як же я раніше про нього не згадав? Старина Лю, кермуй до тієї дороги на півночі. Сьогодні більше не поїдемо деінде, тільки прямо туди, і чимшвидше!

Чень Чжень додав:

— Полювати на вовків краще на ногах. Джип створює багато шуму, тож вовки, зачувши його наближення, побіжать на моріжок, а оскільки цього року було багато дощів, тож трава виросла високою й вовкам легко буде там сховатись.

— Ти тільки покажи мені вовка, — сказав радник Сюй, — решта тебе не стосується.

Чень Чжень почувався так, ніби припустився великої помилки.

Військовий джип швидко їхав у північно-західному напрямку уздовж давнього путівця, яким скотарі переганяли худобу в міжсезоння. На пасовищі, де восени приймали окот, і яке худоба вигризла тоді начисто, тепер восени дружно виросла трава й була вже висотою зо два чи, схожа на щітку. По щільному полю трави йшли хвилі, разом зі щільними зеленими стеблами коливались і осінні хризантеми, тож у ніс бив густий запах якісного корму. Декілька ластівок летіли навздогін за джипом і наввипередки хапали в повітрі зляканих джипом метеликів та комах. Однак ці ластівки дуже швидко відстали від джипа, проте попереду з’явились декілька нових та почали креслити в просторі перед і позаду машини червоно-сині дуги.

Чень Чжень на повні груди вдихав п’янкий запах осінньої трави й квітів. Перед його очима було місце весняного окоту, тож як чабан він дуже турбувався про те, як на ньому ростиме трава. Сімдесят відсотків щорічного прибутку на пасовищі надходить від продажу вовни й живих овець, тож пасовище для окоту — надзвичайно дорогоцінне місце, стрижневе посеред усіх пасовищ. Чень Чжень дуже уважно дивився всю дорогу на нього, трава росла чудово, й пасовище було схоже на спеціально доглянуте пшеничне поле. Після того як бригада переїхала на нове літнє пасовище, тут не залишилося жодної юрти.