Читати книгу - "Прокрастинація"

ведуть боротьбу. Хтось вважає реальний час нерелевантним, наче його вигадали для простих смертних. Деякі люди живуть у стані вічної розгубленості в часі, коли вони ніби розуміють, що показує годинник, та за мить виявляють, що часу майже не лишилося, і це вибиває у них землю з-під ніг, хоча наступного разу вони знову повторюють цей досвід. Ваше суб’єктивне сприйняття часу здається настільки невід’ємною частиною вас самих, що вам може бути складно прийняти правду про те, що це — особистісне бачення, яке виходить із вашого культурного чи родинного середовища, вашого біологічного спадку та вашої психології.

І все ж воно особисте. Насправді, ваше суб’єктивне відчуття часу може спантеличувати або дратувати інших людей, котрі мають власне, унікальне відчуття часу, яке, можливо, дуже відрізняється від вашого. Дружина може спитати в чоловіка: «Чому ти завжди приходиш вчасно на софтбольні матчі, але спізнюєшся в оперу?» А чоловік може відповісти: «Ти приходиш в оперу за двадцять хвилин до підняття завіси і думаєш, що я спізнився, хоча я сідаю на місце якраз перед тим, як оркестр починає увертюру!» Одного прокрастинатора, що поспішав на пошту вночі 15 квітня, запитали, чому він так пізно подає свою податкову декларацію; у відповідь він заявив: «До півночі ще п’ять хвилин — ще не пізно!»

Коли двоє людей по-різному ставляться до часу — і до того, що значить «бути вчасно», — можна здуріти, поки щось заплануєш. «Коли я домовляюсь про те, щоб вийти з дому о дев’ятій, я маю на увазі “приблизно о дев’ятій” (що може означати “о пів на десяту чи якось так”), і за стільки років моя дружина вже мала б це зрозуміти», — каже архітектор, чия дружина закипає о 9:05, бо вона була готова виходити та нетерпляче зиркала на годинник ще о 8:45. Ленора виросла на Гаваях, де всі жартують про життя «за гавайським часом», та навіть там, де до спізнень усі готові, люди без зайвих слів сходяться на тому, що бувають випадки, коли важливо з’явитися вчасно. Очевидно, що поняття «вчасно» та «пізно» можна інтерпретувати по-різному.

Намагатися змусити когось прийняти ваше суб’єктивне відчуття часу — це завідомо програшна битва, адже кожен має унікальні стосунки з реальним часом. Натомість можна прагнути до порозуміння щодо ваших суб’єктивних відмінностей і шукати компроміс.

У тому, що стосується нашого суб’єктивного відчуття часу, ми всі різні, адже на нього впливають чимало чинників. Біологія нашого мозку впливає на те, як ми сприймаємо процес плинності часу. Науковці виявили «годинникові гени»[34], що на клітинному рівні функціонують по всьому тілу і регулюють таку щоденну діяльність, як сон та прокидання. У мозку є багато різних годинникових генів, а також контрольний годинник, який керує ними.[35] Годинникові гени впливають на те, що одні люди ефективніші вранці, а інші — активні нічні «сови». Загалом наш мозок досить вправно визначає, скільки часу минуло, але сприйняття часу може порушуватись, коли зміщується увага, змінюються емоційні стани, очікування та контекст.[36] Люди із синдромом дефіциту уваги оцінюють часові проміжки не дуже вдало.[37] Їм здається, що час плине повільніше, тому вони постійно недооцінюють проміжки часу і, відповідно, часто спізнюються, мають характерну нетерплячість і прагнуть рухатися швидше й швидше.

Соціальний психолог Філіп Зімбардо провів масштабне дослідження сприйняття часу, яке показало, що люди по-різному орієнтуються в часі відносно минулого, теперішнього і майбутнього.[38] Якщо ви зациклені на одному основному баченні часу, ваш погляд на життя упереджений та обмежений. Ті, хто вміє зберігати баланс між цими трьома баченнями, ймовірно, житимуть ефективніше та більше тішитимуться життю.

Приклад незбалансованого бачення — це применшення ролі майбутнього, що може створити проблеми в сьогоденні. Дослідження з поведінкової економіки, як і дослідження соціальних психологів, показали, що, коли подія або ціль дуже віддалені в часі (наприклад, оплата за навчання вашої дитини в коледжі чи відкриття пенсійного рахунку для вас самих), вона видається майже нереальною, і тому люди сприймають її як менш важливу, ніж вона може бути насправді. Натомість ближчі в часі цілі (наприклад, придбання телевізора з більшим екраном, щоби дивитися чемпіонати з баскетболу на вихідних, або владнання податкових питань до 14 квітня) люди сприймають як більш чіткі або «видимі».[39] Тому, навіть якщо поточна ціль (придбати телевізор) менш важлива, ніж довготермінова (заощаджувати на коледж або пенсію), вони радше робитимуть те, що є нагальним, ніж те, що матиме значення у майбутньому. Це зветься «поблажкою за рахунок майбутнього»[40], і це та частина людського досвіду, яка робить прокрастинацію такою принадною.

Культурні відмінності у тому, як люди проживають та оцінюють час, можуть призвести до спантеличень і непорозумінь в управлінні часом і в часових домовленостях між людьми. Деякі дослідження стверджують, що американці зосереджують свою увагу на сьогоденні, на молодості, на тому, щоби зробити максимум за мінімум часу, а також на тому, щоби бути швидкими. Азіатська ж культура вирізняється значно ширшим баченням часу, яке охоплює історію і традиції, а також довготермінове планування майбутнього. У багатьох європейських країнах, наприклад Франції, Іспанії та Італії, «спізнення» більш прийнятні, і зазвичай їх не сприймають за особисту образу, як це заведено в Сполучених Штатах.[41] У культурних традиціях Близького Сходу, Африки та іспаномовних країн люди схильні сприймати час гнучким, змінним і спонтанним. Вони вміють займатися багатьма видами діяльності та мати багато взаємодій одночасно, вони не відчувають потреби дотримуватися чітких часових зобов’язань.[42]

Незалежно від того, яким є наше відчуття часу відповідно до культурного впливу, нам усім доводиться розбиратися із хитросплетіннями нашого особистого відчуття часу та часу інших людей, що поєднує нас із рештою світу.

Відмовляючись приймати реальний час і наполягаючи на тому, що варто дотримуватися винятково вашого суб’єктивного відчуття часу, ви відокремлюєте себе від інших, а це може призвести до прокрастинації або спізнень. Одна із функцій прокрастинування (коли ви робите справи по-своєму і за власним графіком, з відчуттям, що ви господар свого часу, хай які там наслідки) — це створити ілюзію абсолютної влади над часом,[43] над іншими та над реальністю. Але, подобається вам це чи ні, ви також підвладні правилам часу, втратам і обмеженням, швидкоплинності та смертності.

Фантазія про абсолютну владу (а це таки фантазія) — це те, що притаманно всім нам у ранньому дитинстві, і те, з чим усім нам доводиться стикатися на пізніших етапах розвитку, коли ми бачимо докази власної обмеженої сили. Якщо життя до нас прихильне, то ще від дитинства нам поступово та ніжно допомагають визнати й прийняти свої обмеження з розумінням, що наша людська природа не применшує нашої цінності та не робить нас менш вартими любові.

Еволюція відчуття часу

Cуб’єктивне відчуття часу розвивається та змінюється