Читати книгу - "Ганнібал"

Барні промокнув тарілку шматком тоста.

— Ви вже закінчили? Прогуляймося трохи.

— Я бачила Семмі, пам’ятаєш, його поселили в камеру Міґґса? Він там і досі живе, — сказала Старлінг, коли вони вийшли надвір.

— Я гадав, що лікарню закрили.

— Так і є.

— Семмі приписаний до якоїсь програми?

— Ні, просто живе там, у темряві.

— Думаю, вам варто про нього доповісти. Він слабкий, діабетик, він помре. Знаєте, чому доктор Лектер змусив Міґґса проковтнути язика?

— Здається, так.

— Убив за те, що Міґґс вас образив. Такий специфічний привід. Не журіться: Лектер однаково зробив би це, рано чи пізно.

Вони пройшли повз будинок, де жив Барні, до моріжка, де голуб і досі кружляв над тілом свого мертвого друга.

Барні відігнав його помахом руки.

— Лети собі, — сказав він птаху. — Годі журитися. А то тебе тут коти з’їдять.

Голуб зі свистом полетів геть. Вони не бачили, де він сів. Барні підібрав мертву пташку. Тільце з гладенькими крильцями легко ковзнуло в кишеню.

— Знаєте, одного разу доктор Лектер дещо про вас сказав. Може, під час нашої останньої розмови чи однієї з останніх. Пташка нагадала. Хочете знати, що він сказав?

— Звісно, — відповіла Старлінг.

У шлунку ворухнувся сніданок, але вона не збиралася здригатись.

— Ми говорили про успадковану, закладену в підсвідомість поведінку. За приклад він навів генетику голубів-ролерів, нирців. Вони високо злітають, а тоді перекидаються в повітрі, падаючи до землі. Є неглибокі ролери й глибокі. Двох глибоких схрещувати не можна, бо потомство падатиме аж до землі, розбиватиметься й помиратиме. Ось що він тоді сказав: «Офіцер Старлінг — глибокий нирець, Барні. Сподіваймося, що один із її батьків не був глибоким».

Старлінг довелося прикусити язика.

— Що робитимеш із пташкою? — спитала вона.

— Обскубу та з’їм, — відповів Барні. — Ходімо в будинок, я віддам вам рентгенівський знімок і книжки.

Несучи довгастий пакунок назад до лікарні, де була припаркована машина, Старлінг почула, як десь на дереві тужливо скрикнув уцілілий голуб.

Розділ 13

Завдяки увазі одного божевільного та одержимості іншого, Старлінг хоч на деякий час отримала те, чого завжди хотіла, — кабінет у легендарному підземному коридорі Поведінкової психології. Гірко було дістати цей кабінет саме таким чином.

Старлінг ніколи не сподівалася, що відразу ж потрапить в елітний Відділ поведінкової психології, щойно закінчить Академію ФБР, але вірила, що місце там можна заслужити. Вона знала, що спочатку доведеться провести кілька років у польових офісах.

Старлінг добре вправлялася з роботою, а от із офісними інтригами — не дуже, і лише за кілька років вона усвідомила, що ніколи не потарпить до Поведінкової психології, попри бажання керівника відділу Джека Кроуфорда.

Основна причина лишалася для неї невідомою, доки Старлінг, наче астроном, який відкриває чорну діру, не вийшла на помічника заступника Генерального прокурора Пола Крендлера — за впливом, який він поширював навколо себе. Він так і не пробачив її за те, що вона першою знайшла серійного вбивцю Джейма Ґамба, і ледве пережив той факт, що вся увага преси дісталася Старлінг.

Одного дощового зимового вечора Крендлер зателефонував їй додому. Вона взяла слухавку в халаті й пухнастих капцях із кролячими мордами, із волоссям, загорнутим у рушник. Дата міцно засіла в її пам’яті, бо то був перший тиждень операції «Буря в пустелі». Старлінг тоді була технічним агентом і щойно повернулася з Нью-Йорка, де міняла радіо в лімузині представництва Іраку при ООН. Новенький приймач був достоту такий самий, як і старий, за тим винятком, що транслював розмови, які точилися в машині, на супутник міністерства оборони. Ризикована справа в приватному гаражі, і Старлінг ніяк не могла заспокоїтися.

На якусь коротку дику мить вона вирішила, що Крендлер зателефонував привітати її з успішним виконанням операції.

Вона пам’ятала дощ, що бив у вікна, і голос Крендлера у слухавці, трохи незв’язне мовлення, шум бару на тлі.

Він запросив її на побачення. Сказав, що зможе заїхати за півгодини. Він був одружений.

— Не думаю, містере Крендлер, — відповіла вона й натиснула кнопку запису на автовідповідачі, від чого пролунав характерний сигнал, і на іншому кінці повісили слухавку.

Зараз, роки по тому, у кабінеті, який вона колись так хотіла отримати, Старлінг вивела на клаптику паперу олівцем своє ім’я і почепила липкою стрічкою на двері. Не смішно — вона зірвала з дверей клаптик і викинула в сміття.

У таці для вхідних паперів лежав єдиний лист. То була анкета від редакції «Книги рекордів Ґіннесса», де наготувалися зареєструвати її як жінку-офіцера правоохоронних органів, яка вбила найбільшу кількість злочинців за всю історію Сполучених Штатів. Як пояснював видавець, термін «злочинці» вжито умисно, оскільки всі померлі мали численні судимості за скоєння тяжких злочинів, а на арешти трьох було виписано ордери. Анкета полетіла в смітник слідом за ім’ям Старлінг.

Вона вже другу годину дзюбала клавіатуру робочого комп’ютера, здуваючи з обличчя неслухняні прядки волосся, коли Кроуфорд постукав у двері, а тоді просунув у них голову.

— Старлінг, телефонував Браян із лабораторії. Мейсонів рентген і той, що ти отримала від Барні, збігаються. Це рука Лектера. Знімки ще оцифрують і порівняють, але він каже, що сумнівів нема. Ми все занесемо в захищену папку Лектера в ПЗНЗ.

— Як щодо Мейсона Верджера?

— Скажемо йому правду, — відповів Кроуфорд. — Ми з тобою чудово знаємо, Старлінг, що він не стане нічим ділитися, якщо тільки не натрапить на брилу, яку самотужки не зможе зрушити. Але якщо ми зараз спробуємо перехопити його наводку в Бразилії, вона зникне.

— Ви ж казали залишити його в спокої, я так і зробила.

— Але ж чимось ви тут займалися-таки.

— Мейсонів рентген послали експрес-доставкою компанії DHL. DHL подивилися на штрих-коди й інформацію на пакунку та вказали місце, де його прийняв кур’єр. Готель «Ібарра» в Ріо, — Старлінг підняла руку, упереджуючи питання. — Ні-ні, суто нью-йоркські джерела. Жодних запитів до Бразилії. Телефонні розмови Мейсона, більшість із них, проходять через комутатор спортивного букмекера в Лас-Вегасі. Можете собі уявити, який обсяг дзвінків вони приймають.

— Чи хочу я знати, як ти роздобула цю інформацію?

— Абсолютно легально, — відповіла Старлінг. — Ну, здебільшого легально — у нього вдома я нічого не лишала. У мене є коди, які дозволяють переглядати його телефонні рахунки, от і все. Усі технічні агенти такі мають. Скажімо, він перешкоджає слідству. Враховуючи його зв’язки, скільки б ми домагалися ордера на прослуховування й стеження? Та й що ти йому зробиш, навіть як засудиш? Але він використовує букмекерську контору.

— Зрозуміло, — сказав Кроуфорд. — Комісія з азартних ігор штату