Читати книгу - "Керрі"

Якби подружжя Вайтів народило сина, він став би ще одним чоловіком-носієм. Шанси на те, що ця мутація померла б разом із ним, були б високі, бо союз Ральфа Вайта і Марґарет Бріґем не мав двоюрідних родичів схожого віку, з ким міг би одружитися цей теоретичний нащадок чоловічої статі, а вірогідність зустрітись і побратися з випадковою жінкою, яка теж мала б ген телекінезу, була б мізерна. Жодна з дослідницьких груп, що працюють над цією загадкою, ще не виокремила той самий ген.

У світлі мейнської катастрофи навряд чи хтось сумніватиметься в тому, що пошуки цього гена мають стати одним із перших завдань медицини. Ген гемофілії дає нащадків-чоловіків із нестачею тромбоцитів. Ген телекінезу дає Тифозних Мері[7], котрі здатні знищувати все навколо ледь не за найменшого бажання…

Ранок середи.

Сьюзен і чотирнадцять інших учнів — не абихто, а Декорувальний комітет Весняного балу — працювали над велетенським панно, що мало висіти позаду сцен-близнючок у п’ятницю ввечері. Темою свята була «Весна у Венеції» (і хто добирає такі фальшиві теми, питала себе Сью. Вона провчилася в Юені чотири роки, була на двох балах, але все одно не знала. На чорта цій події взагалі потрібна тема? Чого просто не зібратися на танці, та й по всьому?); Джордж Чізмар, найбільш художньо обдарований учень Юена, начеркав невелику замальовку з гондолами на каналі при заході сонця й гондольєром у велетенській солом’яній федорі, що налягав на своє весло, а небо й воду вкривала розкішна пишнота рожевих, червоних і жовтогарячих штрихів. Безперечно, малюнок був прекрасним. Він переніс його обриси на велетенське полотно чотирнадцять на двадцять футів і позначив різні ділянки кожну своїм числом, яке відповідало певному відтінку крейди. Комітет саме терпляче додавав кольору, як діти, що повзають велетенською сторінкою розмальовки. Усе-таки, подумала Сью, дивлячись на долоні й руки, по лікоть густо всипані рожевою крейдою, цей випускний буде найгарнішим на світі.

Поряд із нею Гелен Шайрз сіла навпочіпки, потягнулася й застогнала, коли в спині хруснуло. Зворотним боком долоні вона відсунула жмут волосся з чола, залишивши на ньому рожеву розмазану пляму.

— Як ти змогла мене так забалакати, щоб я погодилася?

— Ти ж хотіла, щоб усе було гарненько, хіба ні? — Сью зімітувала міс Ґір, стару діву й голову («Вусату голову», як її називали) Декорувального комітету.

— Так, але чого не Комітет закусок чи Комітет розваг? Там більше уяви й менше болю в попереку. Уява — це моє. Крім того, ти ж навіть не… — Вона прикусила язика.

— Не йду на випускний? — Сьюзен знизала плечима й знову взялася за крейду. Її рука боліла так, ніби вона щойно написала двотомник. — Ні, але я все одно хочу, щоб було гарно. — Вона тихенько додала: — І Томмі йде.

Вони трохи попрацювали мовчки, а тоді Гелен знову спинилася. Коло них нікого не було — Голлі Маршал розфарбовувала кіль гондоли аж на іншому боці панно.

— Сью, а можна тебе про це спитати? — нарешті наважилась Гелен. — Господи, всі стільки про це говорять.

— Аякже. — Сью перестала розфарбовувати й покрутила зап’ястком. — Може, мені й треба комусь розповісти, щоб ніхто нічого собі не надумував. Я попрохала Томмі запросити Керрі. Сподіваюся, це допоможе їй трохи наблизитися до інших… здолати перепони. Гадаю, що винна їй принаймні це.

— Як тоді виглядатиме решта з нас? — спитала Гелен без злості.

Сью знизала плечима.

— Вам доведеться самим обдумати те, що ми зробили, Гелен. Я не в тому становищі, щоб кидати в когось каміння. Але мені не хочеться, щоб люди вважали, ніби я…

— Корчиш із себе мученицю?

— Щось таке.

— І Томмі на це погодився? — Ця частина вражала її найбільше.

— Так, — сказала Сью, не розповідаючи подробиць. І після паузи: — Мабуть, решта думає, що я вважаю себе кращою за всіх.

Гелен обміркувала це.

— Ну… про тебе всі говорять. Але більшість усе одно думає, що ти своя. Як ти сказала, всі роблять власні висновки. Звісно, є одна маленька групка незгодних. — Вона невесело захихотіла.

— Такі, як Кріста Гарґенсен?

— І такі, як Біллі Нолан. Боже, який він засалений.

— Я їй не дуже подобаюся? — сказала Сью, додавши питальної інтонації.

— Сьюзі, вона ненавидить тебе до сказу.

Сьюзен кивнула, здивовано усвідомлюючи, що це знання її водночас нервує і тішить.

— Я чула, що її батько хотів судитися зі шкільним округом, але передумав, — сказала вона.

Гелен знизала плечима.

— У неї від цього друзів не побільшало, — сказала вона. — Не знаю, що на нас усіх тоді напало. Тепер здається, що я й сама не дуже розумію, що в мене в голові.

Вони працювали мовчки. На іншому краю приміщення Дон Барретт розсував драбину, готуючись ошляхетнити сталеві балки під стелею золотистим гофрованим папером.

— Дивись, — мовила Гелен. — А он і Кріста.

Сьюзен підняла голову саме вчасно, щоб побачити, як Кріста заходить до підсобного кабінету зліва від входу до спортзалу. На ній були короткі вельветові шорти кольору вина й шовковиста біла блузка — ніякого станика, якщо судити з того, як усе підскакувало спереду, — просто мрія хтивих старих, кисло подумала Сью, а тоді замислилася, що могло привести Крісту туди, де отаборився Випускний комітет. Щоправда, до того комітету входила Тіна Блейк, а вони двоє були нерозлийвода.

«Годі, — припекла вона себе. — Ну чого ти хотіла — щоб вона ходила у волосяниці та присипана порохом?»

Так, визнала вона. Якась частина її хотіла саме цього.

— Гелен?

— Гм?

— Вони збираються щось утнути?

Обличчя Гелен мимохіть набуло вигляду маски.

— Не знаю. — Її тон був легкий, натягнуто невинний.

— А, — нейтрально сказала Сью.

(ти знаєш ти щось знаєш: зізнайся чорт забирай якщо річ тільки в тобі скажи мені)

Вони продовжували розфарбовувати, і жодна з них не озивалася. Сью знала, що все не так нормально, як говорила Гелен. Цього не могло бути — в очах однолітків вона вже ніколи не буде тією золотою дівчинкою, якою була раніше. Вона утнула розгнуздану, небезпечну штуку —