Читати книгу - "Дружина мандрівника в часі"

Сідаю на камінь поряд з Генрі. Він відсувається. Я не зважаю.

– Сьогодні ввечері я йду на вечірку до Рут. Хочеш піти?

Він піднімає брову. Зазвичай це означає, що він збирається процитувати щось із книжки, про яку я ніколи не чула, або ж прочитати мені якусь лекцію. Натомість він просто каже:

– Але ж Клер, ми зустрінемо твоїх друзів.

– Чому б і ні? Я втомилася це приховувати.

– Давай розберемося. Тобі шістнадцять років. Мені тридцять два, я удвічі старший за тебе. Впевнений, ніхто цього навіть і не помітить, і твої батьки ніколи про це не дізнаються.

Зітхаю.

– Ну, я мушу піти на цю вечірку. Ходи зі мною, посидиш у машині, я не затримаюсь там надовго, а потім ми зможемо кудись сходити.

Генрі: Ми припаркували авто за квартал від будинку Рут. Музика долинає аж сюди, це гурт «Talking Heads» «Раз у житті». Узагалі-то я хотів би піти з Клер, але це було би нерозумно. Вона вистрибує з машини й каже: «Залишайся тут!», ніби я – великий, неслухняний пес. На ній коротка спідниця, підбори; вона бреде до Рут. Опускаюся в крісло й чекаю.

Клер: Тільки-но увійшла, одразу зрозуміла – вечірка була помилкою. Батьки Рут поїхали на тиждень до Сан-Франциско, то вона хоча би матиме трохи часу, щоб все підлатати, прибирати і пояснити в разі чого, однак я рада, що це не мій будинок. Старший брат Рут, Джейк, також запросив своїх друзів, а їх усього близько ста чоловік, і всі вони п’яні. Там більше хлопців, аніж дівчат, і я пожалкувала, що не надягла брюки й балетки, але вже нічого з цим не вдієш. Коли пішла до кухні, щоб щось випити, то почула, як хтось позаду мене каже: «Заціни Міс Дивись-але-не-чіпай!» і робить непристойний сьорбаючий звук. Обернулась і побачила, що хлопець, якого ми називаємо Ящеролиций (через прищі) витріщається на мене.

– Гарна сукня, Клер.

– Дякую, але це не заради тебе, Ящеролиций.

Він іде за мною на кухню.

– Знаєш, це не дуже приємно чути, юна леді. Адже я просто намагаюся висловити своє захоплення твоїм надзвичайно привабливим вбранням, а ти мене ображаєш…

Він ніяк не може замовкнути. Нарешті я вирвалася, при цьому схопивши Гелен і використавши її замість живого щита, аби вийти з кухні.

– Це жахливо, – каже Гелен. – Де Рут?

Рут ховається з Лаурою нагорі у своїй кімнаті. Вони в темряві курять косяк і дивляться у вікно, як купа друзів Джейка купаються в басейні. Скоро ми всі будемо сидіти біля вікна й витріщатися на них.

– М-м-м, – каже Гелен. – Я би хотіла ось цього.

– Якого? – запитує Рут.

– Хлопця на вишці для стрибків.

– О-о-о.

– Дивися, Рон, – каже Лаура.

– Це Рон? – Рут хихотить.

– Вау. Ну, думаю, хто завгодно матиме кращий вигляд без футболки з Металікою і страшненького шкіряного жилета, – зауважує Гелен. – Гей, Клер, ти мовчиш.

– Гм? Думаю, так, – ледь чутно промовляю.

– Дивлюся на тебе, – каже Гелен. – Ти так хтиво поглядаєш. Мені соромно за тебе. Як ти довела себе до такого стану? – Вона сміється. – Серйозно, Клер, чому би просто не покінчити з цим?

– Я не можу, – жалібно відказую.

– Звичайно, можеш. Просто спустись і крикни «Трахніть мене!», і близько п’ятдесяти хлопців будуть кричати «Я! Я!»

– Ти не розумієш. Я не хочу – це не те, що…

– Їй потрібен хтось, зокрема, – пояснює Рут, не зводячи очей з басейну.

– Хто? – питає Гелен.

Знизую плечима.

– Давай, Клер, зізнавайся.

– Облиш її, – каже Лаура. – Якщо Клер не хоче говорити, вона не мусить.

Сиджу поряд з Лаурою, схиливши голову на її на плече.

Гелен зривається на ноги.

– Я скоро повернуся.

– Куди ти йдеш?

– Я принесла шампанське і грушевий сік, щоб зробити «Белліні», але залишила його в машині.

Вона вилітає з дверей. Високий хлопець з волоссям до плечей, робить сальто назад із трампліна.

– Вау! – в унісон вигукують Рут і Лаура.

Генрі: Минуло чимало часу, може, година чи близько того. Я з’їв половину чипсів і випив теплу колу, яку Клер взяла зі собою. Трохи подрімав. Вона пішла так надовго, що я подумав, чи не прогулятися трохи. До того ж мені треба відлити.

Чую, як наближається стукіт підборів. Визираю у вікно, але це не Клер, це бомбезна блондинка в облягаючій червоній сукні. Розумію, що це подруга Клер – Гелен Пауел. Ой.

Вона стає з мого боку біля машини, спирається і дивиться на мене. Крізь її плаття видно все, навіть Токіо. Відчуваю себе трохи сп’янілим.

– Привіт, хлопче Клер. Я Гелен.

– Помилились номером, Гелен. Але приємно було познайомитися. – Від неї сильно тхне алкоголем.

– Хіба ти не збираєшся вийти з машини, щоби тебе представили?

– Дякую, мені й тут досить непогано.

– Ну, тоді я просто приєднаюся до тебе тут. – Вона невпевнено рухається навколо передньої частини автомобіля, відчиняє двері й усідається на водійське сидіння. – Я давно хотіла зустрітися з тобою, – зізнається Гелен.

– Справді? Чому? – Відчайдушно хочу, щоб прийшла Клер і порятувала мене, але ж тоді я програю цю гру, чи не так?

Гелен нахиляється до мене й шепоче:

– Я вирахувала твоє існування. Мої потужні здібності спостереження спонукають мене до висновку: все, що залишається після того, як усунути неможливе, – це правда, якою би неймовірною вона не була. Отже, – Гелен відригує. – Як це не жіночно. Вибач. Звідси я зробила висновок, що Клер повинна мати хлопця, бо інакше вона не відмовлялася би переспати з цими милими хлопчиками, а вони через це дуже-дуже засмутилися. І ось ти тут. Та-дам!

Мені завжди подобалась Гелен, шкода було вводити її в оману. Хоча це пояснює те, що вона сказала на нашому весіллі. Мені подобається, коли маленькі шматочки головоломки стають на місце.

– Це дуже переконливі міркування, Гелен, але я не хлопець Клер.

– Тоді чому ти сидиш в її машині?

Гарячковито міркую. Клер уб’є мене за це.

– Я – друг батьків Клер. Вони дуже хвилювалися, що вона бере машину на вечірку, де може бути алкоголь, тому попросили мене піти разом з нею і бути її водієм, якщо вона нап’ється і не зможе сісти за кермо.

Гелен набундючилася.

– Це не обов’язково. Наша маленька Клер вип’є стільки, що цим можна заповнити хіба крихітний наперсток.

– Я ніколи не казав, що це не так. Просто в її батьків параноя.

Високі