Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

найсильніші й найвищі люди часто поступаються своїм розумовим розвитком тим, хто менший і слабший. Наукою доведено, що бджоли й мурахи є набагато винахідливішими, ніж більші та сильніші комахи. Хоч би яким мізерним я здавався вашій величності, мені б хотілося, щоб ви повірили, що я можу надати важливі послуги особисто вам і всьому королівству…

Король уважно вислухав мене, із сумнівом похитуючи головою, однак відтоді ставився до мене не настільки зверхньо. Він навіть забажав дізнатися докладніше, на засадах яких законів керують Англією, посилаючись на те, що в кожній, навіть наймиршавішій країні можна знайти щось, гідне наслідування.

Мені забракло красномовності, щоб гідно прославити мою любу батьківщину, за якою я так сумував!

Почав я з географічного положення та розповів, що наша держава, до складу якої входять три могутні королівства, керована одним монархом, розташовується на двох островах, але крім того має багато колоній по всьому світу. Клімат у нас помірний, ґрунт родючий, про красу пейзажів годі й казати.

Потім я докладно розповів про засади державного устрою Англії. Отже, країною керують король або королева, та існує ще й парламент, який складається з двох палат. У палаті перів засідають люди шляхетного походження, які володіють багатьма землями й титулами, які дістали в спадок. Пери – радники та віддані слуги короля, законодавці й верховні судді, чиї рішення не підлягають оскарженню, це люди, здатні захищати свою батьківщину хоробро й мудро. Вони – опора королівства, його прикраса і гідні слави своїх славетних предків.

До складу верхньої палати входять також кілька духовних осіб, які мають єпископський сан і відомі своєю святістю та глибокою вченістю. Їхнім обов’язком є охорона віри й нагляд за тими, хто несе народові християнські істини.

Стосовно палати громад, то її членів вільно обирає сам народ, і вони є його представниками в парламенті. Як правило, це люди шановані та заможні, відомі в країні своїм патріотизмом і здібностями. Палата перів і палата громад у згоді з королем видають закони для країни.

Закони тлумачать досвідчені судді; на них покладено розв’язування позовів із питань особистих прав і власності, визначення покарання за кримінальні злочини і виправдання невинних. Судова система в Англії спирається виключно на букву закону.

Я також розповів королю про ощадливе витрачання фінансів, про виховання молодого покоління, про медицину, про подвиги нашої армії на суходолі й на морі. Не забув указати загальну кількість населення, уточнивши, скільки людей належить до тієї чи тієї релігійної конфесії. Я згадав про спорт і розваги та не випустив жодної подробиці, що могла б, як мені здавалося, сприяти славі моєї батьківщини. Закінчив я стислим викладом історії Англії за останнє сторіччя.

Моя доповідь тривала не менше ніж п’ять королівських аудієнцій. Король слухав мене дуже уважно, зрідка щось занотовуючи. Коли ми зустрілися вшосте, його величність, зітхнувши, промовив: «Мій друже, уточнімо дещо».

Його цікавило буквально таке.

Що робиться для фізичного й духовного розвитку молодих знатних джентльменів у шкільні роки?

Як поповнюється палата перів у разі смерті останнього представника давнього роду, який не має нащадків?

Кому й за які саме послуги надається титул пера та чи не було випадків, коли головну роль у цьому відігравали примха монарха, хабар, протекція або інтереси партій, що змагаються?

Чи дійсно всі члени парламенту так добре знають закони своєї країни, що здатні розв’язувати найважливіші державні справи? І чи справді парламентарії незалежні, неупереджені, далекі від користі та спроможні уникнути спокус?

Чи всі єпископи безгрішні? Невже жоден із них, коли був простим священиком, не догоджав інтересам багатих і вельможних мирян?

Потім король поцікавився, як відбувається обрання тих, кого я назвав членами палати громад. Чи не може людина з туго набитим гаманцем, але байдужа до інтересів народу, схилити виборців на свій бік? І чому, нарешті, парламент так невтримно притягує до себе депутатів, якщо ця служба потребує стільки сил, часу, здоров’я та величезних фінансових витрат?

Увагу короля привернула й діяльність наших судових палат. Мені було що розповісти – адже я сам свого часу чимало потерпав через процес у верховному суді, який затягнувся, і ледь не зубожів, дарма що виграв справу, а судові витрати оплатив винуватець.

Запитання його величності посипалися градом. Скільки часу треба суду для з’ясування істини? Чи можуть адвокати і правники бути повіреними з несправедливих та протизаконних справ? Чи впливає на вирок приналежність обвинувачуваного до тієї чи тієї конфесії або політичної партії? Чи зобов’язані адвокати мати юридичну освіту? Чи беруть судді участь у складанні зведення законів? Яка грошова винагорода суддів, адвокатів і прокурорів? Чи можуть усі ці люди обиратися до парламенту?

Я терпляче відповідав, не випускаючи з уваги жодної деталі.

Нарешті королю спало на думку звернутися до наших фінансів – його величності здалося, що в цій галузі він зможе дістати для себе певну користь. Для початку, звірившись зі своїми записами, він зауважив, що я, ймовірно, помилився, наводячи цифри нашого бюджету. Не може бути такого, щоб витрати держави вдвічі або втричі перевищували прибутки. Я сказав, що помилки немає та записані його величністю цифри правильні. Король здивувався: звідки ж тоді беруться кошти на виплату державних боргів? «І навіщо вам такі дорогі воєнні кампанії? – уїдливо поцікавився в мене його величність і додав: – Ваші генерали, мабуть, багатші за королів, а ви самі – народ сварливий. Причому й сусіди ваші анітрохи не кращі».

Він запитав, які інтереси можуть бути в нас за межами наших двох островів, окрім торгівлі та захисту кордонів. І особливо вразило короля те, що нашому народові навіть у мирний час необхідна регулярна наймана армія. «Адже за такого державного устрою вам нема чого боятися і нема з ким воювати, – не розумів він. – Невже хазяїн будинку не захистить його від злочинців краще, ніж півдюжини випадкових людей, яких наймали на вулиці?»

Короля вразило також те, що серед розваг нашого дворянства і вельмож я назвав азартні ігри. Він забажав дізнатися про вік, із якого допускається це заняття, поцікавився, чи втрачають гравці свої статки, чи впливає ця згубна пристрасть на оточення і чи існують шахраї, які зробили гру професією.

Але мій стислий нарис історії Англії остаточно обурив його величність. «Ваша сторічна історія, – вигукнув він, – ніщо інше, як безкінечний ланцюг заколотів, убивств, революцій, страт і заслань! І породжено це жадібністю, лицемірством, віроломством, жорстокістю, ненавистю, розпустою й честолюбством. Ось і все».

Потім король узяв мене на руки і, співчутливо дивлячись мені в очі, ласкаво промовив: «Мій маленький друже Грильдригу! Ви, безумовно, були щирі, вихваляючи свою батьківщину. Однак вона неймовірно здивувала мене. Ви щойно абсолютно ясно довели, що невігластво, лінощі й пороки є невід’ємною частиною вашої законодавчої системи. Що закони тлумачаться й застосовуються на практиці тими, хто зацікавлений у їх порушенні. Дещо можна було б визнати розумним і доцільним, але воно буквально потопає в морі брехні. Я доходжу висновку, що високе становище у вашому суспільстві не потребує особливих талантів, чеснот і моральних якостей. Ніхто не прагне вдосконалення. Священики не вирізняються благочестям, військові – хоробрістю та благородством, судді – повагою до істини й закону, а можновладці – мудрістю і любов’ю до батьківщини. Щодо вас, – вів далі король, – то вам пощастило. Більша частина вашого