Читати книгу - "Пастка-22"

Самі паради здавались йому не менш безглуздими. Йосаріан їх ненавидів. Паради були такими войовничими. Він ненавидів їхню музику і тупіт, ненавидів сам їхній вигляд і ненавидів те, що змушений був проти власної волі брати в них участь. Доля курсанта авіації була ненависною і без солдатської муштри під пекучим сонцем щонеділі по обіді. Доля курсанта авіації була ненависною, бо вже стало очевидним, що війна не закінчиться раніше, ніж завершиться його навчання. А це ж і була найперша причина, чому він пішов добровільно до училища. Призовник, скерований в авіаційне училище, він кілька тижнів чекав, доки його запишуть у якийсь клас, тижнями вчився на штурмана-бомбардира, далі ще кілька тижнів пішло на тренувальні польоти перед відправкою за океан. Тоді він не міг собі уявити, що війна триватиме так довго, адже Бог був на його боці, казали йому, а Бог, казали йому ще й таке, міг зробити все, що захоче. Але кінця-краю війни видно не було, а його навчання майже скінчилося.

Лейтенант Шайскопф відчайдушно прагнув відзначитися в парадах і до глибокої ночі просиджував за книжками, тоді як його дружина розніжено чекала на нього в ліжку, гортаючи улюблені місця Крафта-Ебінга. Лейтенант Шайскопф вивчав книжки зі стройової підготовки. Він орудував цілими коробками шоколадних солдатиків, аж поки ті не танули в його руках, а тоді вишиковував у шеренги по дванадцять пластикових ковбоїв, яких купив через пошту на вигадане ім’я і вдень тримав під замком, щоб ніхто не бачив. Анатомічні ескізи Леонардо виявилися незамінними. Одного вечора він відчув потребу в живій моделі і наказав дружині пройтися стройовим кроком по кімнаті.

— Голою? — спитала вона з надією.

Лейтенант Шайскопф роздратовано затулив долонями очі. Життя загнало лейтенанта Шайскопфа у глухий кут — прикувало до жінки, неспроможної поза власними брудними, похітливими бажаннями помічати титанічну боротьбу за недосяжні ідеали, яку героїчно ведуть шляхетні чоловіки.

— Чому ти мене ніколи не відшмагаєш? — надула вона губки якось уночі.

— Бо я не маю часу! — нетерпляче вигукнув він. — Я не маю часу. Хіба ти не знаєш, у мене скоро парад?

І він дійсно не мав часу. Уже настала неділя, і на підготовку до наступного параду залишилося тільки сім днів. Він не міг зрозуміти, куди дівається час. Через останнє місце на трьох парадах підряд лейтенант Шайскопф заробив кепську репутацію, і тепер він обдумував усі можливі способи її покращити, навіть прибивши цвяхами дванадцять осіб у кожній шерензі до довгого, два на чотири дюйми в перерізі, дубового бруса, щоб курсанти тримали стрій. Цей план виявився нездійсненним, адже поворот на дев’яносто градусів був неможливий без нікелевих шарнірів, встромлених у поперек кожного курсанта, а лейтенант Шайскопф узагалі не сподівався отримати в начальника постачання таку кількість нікелевих шарнірів чи заручитися допомогою шпитальних хірургів.

Через тиждень після того, як лейтенант Шайскопф дослухався до рекомендацій Клевінджера і дозволив курсантам самим обирати взводних командирів, його ескадрилья виграла жовтий вимпел. Цей несподіваний успіх так окрилив лейтенанта Шайскопфа, що він хряснув дружину древком по голові, коли вона спробувала затягнути його в ліжко, щоб відсвяткувати перемогу, продемонструвавши зневагу до сексуальних звичаїв нижчого середнього класу західної цивілізації. Наступного тижня ескадрилья здобула червоний вимпел, і лейтенант Шайскопф не тямив себе від щастя. А ще через тиждень його ескадрилья увійшла в історію, вигравши вимпел два рази підряд! Тепер лейтенант Шайскопф став настільки впевненим, що наважився представити свій великий сюрприз. Лейтенант Шайскопф відкрив під час нічних досліджень, що на марші треба не вільно вимахувати руками, як було заведено, а піднімати їх від середини стегна не більше ніж на три дюйми, тобто практично взагалі ними не махати.

Лейтенант Шайскопф готувався ретельно і таємно. Усі курсанти його ескадрильї присяглися мовчати і глупої ночі тренувалися на запасному плацу. Вони маршували в чорній пітьмі і зосліпу натикались один на одного, але не панікували і вчилися ходити, не махаючи руками. Спочатку лейтенант Шайскопф думав попросити знайомого слюсаря прилаштувати кожному курсантові до стегнової кістки нікелеві штифти і прив’язати до них зап’ястки мідною дротиною завдовжки рівно три дюйми, але часу не було — часу ніколи не було вдосталь, — а добрий мідний дріт важко знайти, коли йде війна. Він також згадав, що курсанти, отак стримувані, не зможуть впасти належним чином під час приголомшливої церемонії зомлівань, яка передує маршу, і що неспроможність належним чином зомліти може позначитись на загальній оцінці для підрозділу.

І цілий тиждень, заходячи в офіцерський клуб, він підсміювався, тамуючи радість. Його найближчі приятелі губились у здогадах.

— Цікаво, що задумав наш Гівнюк, — сказав лейтенант Енґл.

На запитання своїх колег лейтенант Шайскопф відповів з таємничою посмішкою.

— В неділю побачите, — пообіцяв він. — Побачите.

Тієї неділі лейтенант Шайскопф представив колегам свій епохальний сюрприз з апломбом професійного імпресаріо. Він не зронив ані слова, поки інші ескадрильї, як завжди згорблено, проходили повз трибуни. Він не зморгнув оком, навіть коли в поле зору висунулися перші шеренги його курсантів, що маршували, не махаючи руками, і коли почулися перші стривожені вигуки вражених колег. Він стримувався аж до того моменту, коли бундючний полковник з пишними вусами повернув до нього розлючене почервоніле обличчя, і лише тоді він видав фразу, яка зробила його безсмертним.

— Зверніть увагу, полковнику, — оголосив він. — Без рук.

І він роздав благоговійно завмерлій аудиторії завірені фотокопії маловідомої інструкції, на основі якої він збудував свій незабутній тріумф. Це був зоряний час лейтенанта Шайскопфа. Він переміг у параді, звичайно ж, і пальцем не ворухнувши, і отримав у вічне володіння червоний вимпел, що звільнило його від недільних маршувань, оскільки добрі червоні вимпели було настільки ж важко дістати у воєнний час, як і мідні дротини. Лейтенант Шайскопф тут же став старшим лейтенантом Шайскопфом і відтоді стрімко пішов угору. Через це важливе відкриття майже всі визнали його справжнім військовим генієм.

— Цей лейтенант Шайскопф, — відзначив лейтенант Траверс, — він справжній військовий геній.

— Так, справжній геній, — погодився лейтенант Енґл. — Тільки жаль, що цей зануда ніяк не відшмагає свою жінку.

— Не бачу тут нічого спільного, — прохолодно відповів лейтенант Траверс. — Лейтенант Беміс лепсько шмагає місіс Беміс щоразу, коли вони мають зносини, і на парадах він не вартий ламаного шеляга.

— Я кажу про шмагання, — заперечив лейтенант Енґл. — Кому здалися ці паради?

Насправді нікому, крім лейтенанта Шайскопфа, не були потрібні ці паради, а