Читати книгу - "Том 11"

Ваша правда, що не слід би писать багато, та що ж, коли я не вмію вдеря^атись в границях, от і тепер маю багато .роботи, а коли скінчу її?.. Драма моя не надрукована, може, вона увійде в збірник, що тут хотять видати в пам’ять Котляревського. Оце я переклала її по-русски, завтра пошлю в цензуру.

Про переклад «До світла» я тим часом ще не могла розпитати, бо сі дні пе виходжу з хати, трохи простудилась дорогою та й охрипла, отже, хоч се і пусте, а хочеться скоріш вернути голос, то вже пересиджу в хаті, бо надворі холодно — воно і пора! Досі було все тепло або мокро, а оце тижнів півтора взявся мороз.

Обіцяла я Вам «основательного» листа написать, та хто знає, чи вдасться се зробить до самого виїзду в Берлін, аже до нього зосталось тільки місяць, а тут стільки літературної роботи набралось, що я, здається, об’явлю себе банкротом! От і зараз треба братись до писання на строк. А завтра вечір занятий, хочеться в симфонічний концерт піти. Діла! Ще обізвусь до Ради, та й засяду. Цілую міцно Вас і всю родину.

Ваша Леся

49. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ 23 грудня 1898 р. Київ

Cher petit Radis!

Ти не думай, що я на злість не пишу тобі. З листів моїх до твоєї мами ти бачиш, як ішло моє життя за весь сей час. Були такі дні, коли ніколи було їсти, не то що листи писати, а коли і був час, то приходилось платить письменні довги, котрі давніші. От уже як заляжу в Берліні, тоді буду довгі листи писать, а тепер мала надія! Тим часом ти мені пиши, коли матимеш час.

Я рада, що ти находиш інтерес у школі, а то життя в Софії взагалі не бог зна як розмаїте... Тут не то що весело, а так якось нема часу, та й годі,— може, се і єсть веселість?

Здоров’я моє так собі, але не погано, впрочім, тепер я щось не думаю про нього.

Бувай здорова. Міцно цілую тебе. Кланяйся від мене тим, що мене не забули.

Твоя Леся

50. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

29 грудня J898 р. Київ 18.1Z-98

XII

Люба мамочко!

Нарешті лист від тебе! Справді, ми з Уксусом уже не знали, «чему приписать», що ні ти, ні папа тижнів

30 два не озивались. Я думала, і таки не помилилась, що ти була слаба! Приїхавши з Умані, я не писала почасти через те, що не було нічого нового до писання, а почасти через те, що ти обіцяла до 15-го приїхати, то я сподівалась хутко побачитись. Отже, листи мої не пропадали. Мій останній лист і одкритку ти мала вже досі отримати. Сьогодні, 17-го, я ні до якого следователя за тебе не ходила, бо д-ра Левицького брат (судовик) був так гречний, що сказав і потвердив своїм фемідам, що тебе таки іменно нема дома.

Сьогодні я отримала гроші (75 p.), з них оце дала 60 Оксані для гімназії, а модистці вже не могтиму тепер заплатить, бо нам нічого не зосталось би.

Я не ходжу і так багато, хоч тут зовсім не слизько, а навпаки, знов дуже тепло і сухо, тільки просто нема куди і нема чого багато ходить, проте стараюсь гулять щодня, бо шкода не користуватись такою погодою.

Починаю збирати відомості про Берлін. Кажуть, що там можна устроїтись не дуже дорого. П[ані] Гіберман казала, що операція мусить обійтись рублів у 100 (або й 50), що про ціни лічебниць і клінік вона не знає, а на приватній домівці можна устроїтись з усім утриманням, їдою і пр. рублів па 50 у місяць. Орися,— я оце була сьогодні у неї в гімназії каже, що її тітка Кістяків-ська живе в Берліні зовсім не дорожче, ніж жила в Києві. Впрочім, Орися обіщала написати тітці скоро і розпитатись детально, що скільки коштує. Так що можна буде зложити якийсь бюджет.

П’єсу мою Пол. давно приніс, тільки я її ще не послала, правду кажучи, головно через гроші, бо й так ми досі па позичені жили, а другою позичкою рискувати не хотілось. Тепер пошлю.

Плаття мені вже готово, я вже його й надівала разів зо два, дуже добре вийшло. Оксанине ще не готово, але до свят пошиється. Казала модистка, що на гроші зачекає до свят. Я вже рада, що хоч Оксана з своєю гімназією одчепиться, та й взагалі оце ж їх усіх «розпускають» післязавтра, то мешне того сіпання буде з конками, сніданням etc.

Здоров’я моє /іобре, т[о] є[сть] я було трохи простудилась після Умані (тоді капосно було надворі!), захрипла сильно, але то вже минулось, та й взагалі то було пусте; головно, що припадків не було, може, через те, що настрій у мене «повышенный» після розмови з Бергманом. Аж мені самій дивно, що я так уже зовсім не боюсь операції, аже ж у людей якось прийнято боятись таких речей. Може, се я так через те, що сам Бергман не страшний, нема у нього і сотої долі тієї важності, що у наших «світил».

Однак чого се я розписуюсь? 1) Ти заборонила писати довгі листи. 2) Ми хутко побачимось. Отже, до побачення. Цілую тебе міцно і гуся меншого теж цілую, а разом з тим прошу його «смикнути за перину, щоб гегнув».

Твоя Леся

51. ДО М. І. ПАВЛИКА

29 грудня 1898 р. Київ 18-^98

XII

Шановний друже!

Статті нема ні в «Р[усской] м[ысли]» за 80 pp., ні в «К[иевской] с[тарине]» за 80—90 pp. (15 річників переглянуто) . Що тепер далі? Мені спадає на думку, що, може, автор хтів умістити свою статтю, але вона уміщена не була.

Ви, запевне, маєте право на свої 50 прим., ніхто проти сього не сперечається, інтересно тільки знати, скільки прим, належиться Вашому спільникові з того, що лишиться від Ваших 50 і Ф[ранкових] 200? Не знаю, через що, але остатня цифра (200) здалась декому несподіваною. Все оце говорю на основі приказки posiel jak osiel42. Щодо обіцяної кимсь бібліотеки, то про се нічогісінько не знаю. Здається, то все «теплі слова»,