BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Навіжені в Перу 📚 - Українською

Читати книгу - "Навіжені в Перу"

141
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Навіжені в Перу" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 74
Перейти на сторінку:
над вухами.

«От лахудра, — розсердився я, — хоч би мовчала вже, якщо нічого не тямиш у маскуванні». Але, розуміючи, що зараз не час виясняти стосунки, стримано відказав:

— Треба вшиватися звідси…

Незабаром стемніло, я озброївся GPS-навігатором і повів тварину на північ, туди, де починалася велетенська пустеля Сечура. Мій товариш і дівуля сиділи, притулившись один до одного, на шиї слона.

Щоб відірватися від переслідувачів, які, безперечно, вже шукають нас, я вирішив йти, не спиняючись цілу добу, аж до наступного вечора.

6

Полудень наступного дня…

Погоня. За нами погоня. Я зауважив її хвилин п’ять тому. Кільканадцять темно-синіх машин з червоними мигалками і чорними смугами на боках з’явилися на горизонті і, розтинаючи розмите марево, прудко мчали по шосе. Вони були ще далеко, настільки далеко, що до нас не доносилося скигління сирен та рев перегрітих двигунів, які астматично заковтували сухе пустельне повітря через прорізи решіток радіаторів, одначе я підрахував, що при нинішній різниці у швидкості переслідувачі наженуть нас щонайбільше за чверть години.

Джумбо тим часом розмірено дріботів по обочині Панамериканської магістралі, намотуючи 8…9 км/год. Це нормальна, так звана маршова швидкість слонів. Але це аж ніяк не нормально, коли вам на п’яти наступають перуанські копи.

Через хвилину переслідувачі наблизилися настільки, що їх помітив Тьомик.

— Максе, ти бачиш? Там… там… — при цьому мій товариш дуже сильно зблід.

— Копи… — похмуро мовлю.

— Нам кінець, Максе? — насупилась Маруся, спрямувавши погляд на горизонт.

Я нічого не відповів. Чесно кажучи, у цей момент я страшенно злився сам на себе. Я сильно пошкодував, що дозволив цим двом філантропам і збоченцям, які зараз сидять переді мною на спині Джумбо самі не свої від страху і відчаю, переконати мене пристати на їхню дурнувату авантюру. Одначе нічого змінити не міг: тепер ми в одній упряжці, чи то пак, на одному слоні. Відтак, не гаючи часу, я смикнув Джумбо за праве вухо, спрямувавши тварину на схід у незайману пустку Сечури.

Невдовзі кортеж переслідувачів, завиваючи сиренами і горлаючи щось у мегафони, досягнув того місця, звідки ми завернули в пустелю. На кілька секунд автомобілі завмерли, але згодом, певно, підкоряючись чиїйсь команді, рвонули за нами навпростець крізь дюни. Але, як я й передбачав, Сечура досить швидко остудила запал переслідувачів: одна за одною поліцейські машини загрузали в піску, застрягали поміж вапнякових горбків та заглибин.

Пальбу по нас не відкривали, либонь, побоюючись нашпигувати свинцем слона, тому якоїсь миті я повірив, що ми ось так відносно легко спекалися ревнителів закону. На жаль, я помилявся. Поліцейські покидали автомобілі, перегрупувалися і тісною ватагою підтюпцем почесали за нами. Погоня тривала…

— Вони наближаються, — застерегла Маруся.

— Максе… — пробелькотів Тьомик. — У мене є пропозиція.

Я звів на напарника запитальний погляд.

— Пропоную здатися! — випалив він. — Хто за повну і безоглядну капітуляцію?

Я нахмурився. Маруся промовчала, прикусивши нижню губу. Вона відмовлялася вірити в те, що все закінчиться так тупо.

— У мене є краща ідея, — кажу. — Ми можемо врятуватись, просто… просто потрібно розігнати це вайло, треба примусити його бігти швидше!

Під час підготовки до викрадення я вичитав, що в екстрених умовах середньостатистичний слон може розвивати швидкість 40 км/год., у виняткових випадках — дещо більшу. Шкода, але наш Джумбо, схоже, до таких спринтерів не відносився. Ми взялися ляскати його по спині, по боках та по сраці, ми товкли його кулаками, шльопали і давали йому розмашисті ляпаси, а він, зараза, вперто не хотів розганятися навіть до двадцяти кілометрів за годину. Добродушний слоняра виріс у неволі і, либонь, навіть не здогадувався, що може бігати; ручному хоботному просто було невтямки, на біса йому гнати пустелею з такою космічною швидкістю. Крім того, Джумбо був уже немолодий і підсвідомо розумів, що тварині його складу, форми та ваги не личить у такому солідному віці скакати пустелею, наче якійсь дурнуватій антилопі в сезон тічки.

Переслідувачі наздоганяли нас і бралися оточувати півколом, коли зненацька мене осяяло.

— Придумав! — кричу. — Я знаю, як розігнати його до сотні!

— Сотні чого? — здивувалася дівчина.

— Сотні кілометрів за годину!

Тьомик і Маруся підозріливо перезирнулися, але я говорив настільки впевнено, що вони просто не могли засумніватися в моїх словах. Обоє верескнули і на радощах заплескали в долоні. Хлопець і дівчина навіть не стали перепитувати, як саме я збираюсь надати лоходонту такого шаленого прискорення, — настільки сильним вважався мій авторитет у слонознавсті.

— Я знав, Максе! — зрадів мій товариш. — Я знав, що ти знайдеш вихід! Саме тому я завше покладаюся на тебе.

Щоправда, вже за мить я посерйознішав.

— Але, чувак, — звертаюсь до напарника, — затям: це діло вельми небезпечне. Існує велика імовірність того, що слон поведеться неадекватно, і замість того, щоб розганятися… ну, тоді…

— Що тоді? Кажи начистоту.

— Тоді, швидше за все, до сотні доведеться розганятись нам, рятуючись від нього…

Проте Тьомик не це не зважав. Він затулив мого рота рукою і твердо проказав:

— Друже, у нас немає іншого виходу. Ризик є ризик. Ми повинні відірватися від переслідування, інакше нам усім кінець. Я повністю покладаюся на тебе: чини, як знаєш.

— Тоді слухай мене уважно. Зараз я повертаюся до тебе спиною, лягаю на живіт і закладаю ноги тобі на плечі. Ти міцно хапаєш мене за щиколотки і спускаєш вниз головою так, щоб моя пика опинилися навпроти слонячого хвоста. Зрозумів?

Напарник почухав за вухом:

— Я нічого не зрозумів, але зроблю все, як ти сказав.

Я підбадьорливо поплескав товариша по плечу, затим зняв зі штанів пояс і перевірив, чи міцно тримається на ньому масивна металева бляха. Потому ліг на живіт, заклав ноги на плечі Артемові і підповз до слонячої корми.

— Спускай, — командую. — Тільки обережно.

Тьомик нахилився — я зісковзнув униз. Проминувши хвіст, гукнув товаришеві, щоб той спинився і так і тримав мене… Вони висіли прямо переді мною. Вони — це слонячі «батарейки».

— Гей там, нагорі! — гукнув я. — Повна бойова готовність. Зараз почнемо набирати швидкість! Тьомо, зберись!

Напарник сильніше стиснув мої ноги і припав ближче до масивного тулуба тварини. Затим я прошепотів: «Боже, поможи!», замахнувся паском над головою і… що було сили вперіщив бляхою слону по «батарейках»…

Ляснуло добряче, аж луна прокотилася…

Наступні кілька мілісекунд мені було дуже страшно, так лячно, що аж дух перехопило. По-перше, я все ще теліпався вниз головою між ногами Джумбо, а по-друге, я розумів, що після оцих от кількох мілісекунд слон може побігти, а може й не побігти, і тоді станеться щось таке, через що дуже багато народу (ми, копи, випадкові водії на Панамерикані)

1 ... 23 24 25 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіжені в Перу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Навіжені в Перу"