Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"

— Гаразд, — сказав Макдональд, — хлопці, зупиніться он там.

— Ми офіцери федеральної митної служби, сер…

— Так, це я вас викликав, і я радий, що ви прийшли так швидко. А зараз просто стійте там, бо це мій літак і хлопець у туалеті — мій підопічний. Як тільки він вийде з літака і ступить на трап, він стане вашим підопічним і ви зможете робити з ним усе, що забажаєте. Він кивнув Дірові.

— Я збираюся дати цьому гівнюку ще один шанс, а після цього ми виламаємо двері.

— Я не проти, — відповів Дір.

Макдональд грюкнув у двері туалету нижньою частиною долоні й закричав на все горло:

— Виходь, друже! Більше я не проситиму!

Відповіді не було.

— Хай буде так, — сказав Макдональд. — Починаємо.

17

До вух Едді донісся ледь розбірливий голос старої жінки: «Ну що ж, вибачте, що я й досі жива. Мабуть, я просто впала з катафалка!»

Він зняв уже половину клейкої стрічки. Коли стара заговорила, його рука трохи смикнулася і животом потік струмок крові.

— Бля, — сказав Едді.

— Зараз нічого не вдієш, — пролунав хрипкий голос стрільця. — Закінчуй почате. Чи тебе нудить від вигляду крові?

— Тільки від своєї власної, — відповів Едді. Стрічка починалася якраз над животом. Що вище він зрізав, то гірше йому було видно. Знявши ще дюймів зо три, він знову мало не порізався, і тут пролунав голос Макдональда, який говорив митникам: «Гаразд, хлопці, зупиніться он там».

— Якщо я закінчуватиму, то розпанахаю собі шкіру. Спробуй ти, — сказав Едді. — Я не бачу, що роблю. Кляте підборіддя заважає.

Стрілець узяв ножа лівою рукою. Вона тремтіла. Дивлячись на лезо, заточене до вбивчої гостроти, що так сильно трусилося, Едді рознервувався не на жарт.

— Мабуть, краще я сам…

— Зажди.

Стрілець невідривно дивився на свою ліву руку. Не те щоб Едді не вірив у телепатію, але й віри у неї в нього ніколи не було. Проте зараз він щось відчував, щось настільки ж реальне, як розжарене повітря з печі. За кілька секунд він збагнув, що то було: то згромаджувалася воля цього дивного чоловіка.

Як, у біса, він може помирати, якщо я відчуваю його нездоланну силу?

Рука поволі переставала тремтіти. Невдовзі вона вже ледве посіпувалася. Не минуло й десяти секунд, як вона стала непорушною, мов скеля.

— Готово, — сказав стрілець. Він виступив уперед, підняв ніж, і Едді відчув, що від нього йде інша енергія — вбивча лихоманка.

— Ти шульга? — спитав Едді.

— Ні, — відповів стрілець.

— Господи, — тільки й спромігся сказати Едді. Він вирішив, що краще заплющити очі. Почувся шорсткий шерех стрічки, яку віддирали.

— Ось так, — сказав стрілець, відступаючи назад. — А тепер тягни якомога далі. Я займуся спиною.

У двері туалету перестали тихенько стукати. Тепер у них гепали кулаком. «Пасажири повиходили, — подумав Едді. — Капець ввічливості. От чорт».

— Виходь, друже! Більше я не проситиму!

— Відривай! — прогарчав стрілець.

Едді обома руками вхопився за щільний кінець стрічки і смикнув з усієї сили. Тіло пронизав пекельний біль. «Кінчай скиглити, — подумав він. — Все могло бути значно гірше. Якби в тебе були волохаті, як у Генрі, груди».

Опустивши погляд, він побачив червону смугу запаленої шкіри, дюймів сім завширшки, що перетинала грудну клітину. Прямо над сонячним сплетінням було те місце, де він поранився. Крізь ранку сочилася кров і червоним струмком стікала до пупка. Пакети з наркотиком під пахвами тепер звисали, як погано прикріплені сідельні сумки.

— Хай буде так, — промовив до когось притлумлений голос за дверима туалету. — Почина…

Решта фрази потонула в несподіваному нападі нестерпного болю, що пронизав його спину, коли стрілець безцеремонно відірвав залишки липкого пояса.

І Едді прикусив губу, аби не закричати.

— Одягни сорочку, — сказав стрілець. Його обличчя, яке Едді вважав настільки блідим, наскільки це можливо у живої людини, тепер набуло відтінку застарілого попелу. Потримавши стрічку (тепер вона заплелася в безглуздий жмут, а великі пакети з білим порошком нагадували дивовижні кокони) в лівій руці, стрілець викинув її геть. Едді побачив, як крізь саморобний бинт на його правій руці просочується свіжа кров. — Зроби це швидко.

Почувся стукіт: але зовсім не схожий на стукіт для отримання дозволу зайти всередину. Едді підвів очі саме тоді, коли двері туалету здригнулися, а світло блимнуло. Хтось із того боку намагався виламати двері і вдертися всередину.

Пальцями, що зненацька стали здаватися надто великими і неслухняними, він підняв сорочку. Лівий рукав був навиворіт. Едді спробував проштовхнути його крізь пройму назад, але рука застрягла, і він так сильно смикнув її, що рукав знову вивернувся назовні.

Бах — двері туалету знову здригнулися.

— На бога, чому ти такий неповороткий? — простогнав стрілець і кулаком проштовхнув лівий рукав сорочки Едді. Коли він витягнув руку, Едді вхопив манжету. Зараз стрілець тримав для нього сорочку, наче дворецький для господаря. Едді вдягнувся і намацав найнижчий ґудзик.

— Ще не час! — гаркнув стрілець і відірвав черговий шмат від власної сорочки, що стрімко зменшувалася в розмірах. — Витри пузо!

Едді зробив усе, що було в його силах. Те місце, де ніж продірявив шкіру, досі сочилося кров'ю. Так, лезо було гострим. Гострющим.

Він жбурнув скривавлений шматок стрільцевої сорочки на пісок і застібнув ґудзики.

Бах. Цього разу двері не просто здригнулися, а прогнулися. Крізь двері на узбережжі Едді бачив, як з підставки біля раковини на його сумку впала пляшечка рідкого мила.

Едді зібрався заправити сорочку (застебнуту на всі ґудзики і, як це не дивно, застебнуту правильно) в брюки, але раптом йому сяйнула в голову краща ідея. І він розстебнув ремінь.

— На це нема часу! — Стрілець зрозумів, що намагається крикнути, але не може. — Ті двері витримають тільки один удар!

— Я знаю, що роблю, — сказав Едді, сподіваючись, що так воно і є, і переступив поріг дверей між світами, розстібаючи джинси і ширіньку.

За одну мить по тому — мить відчаю і безнадії, стрілець пішов слідом. І тіло, сповнене фізичного болю, наступної секунди перетворилося на спокійне ка в свідомості Едді.

18

— Ще раз, — рішуче сказав Макдональд, і Дір кивнув. Тепер, коли всі пасажири зійшли з трапа і він від'їхав від літака, митники витягли зброю.

— Нумо ж!

Двоє чоловіків рвонули вперед і разом навалилися на двері. Вони розчахнулися, уламок на мить затримався в замку, а потім упав на підлогу.

І перед їхніми очима виникла така картина: містер ЗА зі штаньми, опущеними до