Читати книгу - "На байдарці - за снагою"

Туристські свята не обов'язково пов'язувати з якимись історичними подіями чи датами. Привід для виникнення торжеств може видатися недосвідченим у цій справі зовсім незначним. Наприклад, свято Рибалки може виникнути внаслідок виловлення першого (і, як побоюється досвідчений Адмірал, останнього) в'язя довжиною цілих 15 сантиметрів.

Не кажучи вже про таку подію, як завершення першої третини маршруту або придбання незапланованих леденців у магазині села Верхні Первачі.

Взагалі тільки в туристському поході переконуєшся, як, по суті, мало потрібно, щоб людина відчула себе щасливою і здатною розділити цю радість з іншими; як будь-яка подія, навіть неприємна, може стати приводом для торжества.

Наприклад, на стоянці забули чохол від байдарки. Незважаючи на неминучість цієї події (див. розділ «Стоянка»), вона впливає гнітюче на всіх. Винуватця (якщо його вдасться знайти) після короткої двогодинної артпідготовки катують жартами, звертаючись до нього, додають слово «професор», бо традиційно вважається, що той, хто має це звання, автоматично здобуває право на неуважність. Крім того, бідолаха з острахом чекатиме зняття з наступної стоянки, де всі його дії пильно контролюватимуться і кожний його промах буде зловтішно фіксуватися...

І раптом! Під час незапланованої зупинки з приводу обносу греблі, яка невідомо звідки взялася (див. розділ «Карта»), загублений чохол знаходять, причому - в байдарці найактивнішого кепкувальника. Без вини винуватий нервово сміється і звертається до свого мучителя: «Вельмишановний професоре, чи не забули ви, сідаючи в байдарку, зняти калоші?»

Але його сарказм тоне у хвилях бурхливої радості: по-перше, раз чохол знайшовся, його можна буде загубити наступного разу, а по-друге, є привід для свята, яке й відбувається на найближчому привалі.

Трапляються в поході й сімейні торжества: дні народження, роковини і весілля всіх рангів (до «золотого» включно). Але навіть їм туристська обстановка надає незвичної простоти, свіжості і веселості. Де ви бачили, щоб іменинник не був змушений разів 150 скрушно повідомити своїм шанувальникам: «Ну що за радість? Став на рік старішим - ось і все...» У поході це не потрібно, та й часу на такі сентенції немає. Ювіляр разом з усіма виконує свою моряцько-вантажну службу (якщо йому пощастить, у цей день буде 2 обноси по 350 метрів кожний, 3 волоки і 1 затоплена байдарка), але, на диво, надвечір відчуває себе не постарілим на рік, а помолоділим на два. Тому він не манірничає, не зітхає з приводу тягаря років, а просто радіє прекрасному літньому вечору, багаттю і подарункам друзів.

Туристські подарунки заслуговують на окрему розмову. Варто одразу сказати, що в поході кількість абсолютно непотрібних речей, що їх дарують, скорочується приблизно в 124 рази. Правда, ми знаємо випадок, коли імениннику на одній із сибірських річок вручили двадцятикілограмовий гіпсовий бюст Іммануїла Канта. Але цей варіант варто віднести до екзотично-випадкових. Як правило ж, все, що дарується, - малогабаритне, зручне і дотепне, бо ніщо не займає так мало місця, як вдалий жарт. Вчасно подарована дрібничка: кишеньковий ліхтарик, ніж або підтяжки можуть зробити людину щасливою. Гарні також різноманітні саморобки, особливо - з харчових припасів.

Можливо, нетурист вирішить, що радіти випускній яєшні може лише духовно обмежена людина. А турист оцінить її сповна. Він знає, чого варто було довезти яйця цілими і непошкодженими до сковороди, попри всіляке їхнє бажання перетворитися в яєшню ще в рюкзаку. Та й просто турист не дуже схильний вірити в антагонізм «матеріального» й «духовного», «високого» й «низького». Він живе в цільному світі, де під час походу вартість доброї яєшні ніяк не менша вартості персня з монограмою або приталеного піджака з довгими полами.

Розповідь про туристські торжества і свята була б неповною, якби ми не згадали про туристські пісні, без яких ці урочистості неможливі. Звичайно, термін «туристські» слід розуміти досить широко, бо турист теж людина і ніщо людське йому не чуже. Він може співати романс Глінки «Сумнів» і надавати йому перевагу перед усіма іншими наспівами. Хто докорятиме йому? Хто засудить? Отже, ми глибоко переконані, що туристські пісні - це ті пісні, які співають у туристському поході.

Правда, існують і власне туристські пісні, в яких ідеться про реалії походів, туристський реманент, героїчні подвиги туристів. Не можна сказати, що їх співають частіше або з більшим ентузіазмом, ніж загальнолюдські, швидше навпаки. їх тримають як візитні картонки для вручення нетуристам.

Варто врахувати (хоч вони зовсім не підлягають обліку) самодіяльні пісні, принцип створення яких: «що бачу, про те співаю». Вони ніколи не зможуть потрапити до «золотого фонду» або в телепередачу «Музичний кіоск», але дарують багато веселих хвилин своїм творцям. Це виправдовує їхнє існування.

Є ще пісні без слів. їх не співають, а мугикають, і хоча таке «мугикання» і є доказом доброго настрою, запровадити його на святі неможливо. Отже, для організації свята в поході необхідні найпростіші речі: добрий настрій, гумор і пісні. Всі вони сміливо входять до розряду підручних засобів, і навряд чи знайдеться хоча б одна експедиція, де б їх не було. А якщо вони є, то і свята неминуче будуть.

БАЙДАРОЧНИК НА ЛІКАРНЯНОМУ

Усього якихось 70-100 років тому зустріч на туристському маршруті з чумою, холерою або чорною віспою було явищем звичайним. Це, як правило, ускладнювало подорож. Сорокаденний чумний карантин майже повністю поглинав відпустку, а перенесена віспа лишала на обличчі туриста такі сліди, що після повернення найближчі родичі відмовлялися впізнавати його.

Нині ж мандрівники можуть сміливо плисти по річках навіть без протичумних респіраторів, гумових рукавичок і чобіт-бахил.

Але ті, хто гадає, що лише чума здатна зіпсувати похід, глибоко помиляються. Тому до медичного забезпечення експедиції варто поставитись досить серйозно і приступити до нього заздалегідь.

Починати можна ще до вибору маршруту, бо за Полярним колом і у вологих субтропіках Закавказзя набір хвороб, які сміливо можна назвати туристськими, приблизно однаковий.

Перш за все це хвороби брудних рук, що породжують нездоланне бажання причалювати до берега через кожні 12 хвилин. Профілактика: миття рук, до якого не завадить звикнути ще до походу, і дуже популярний у туристів фталазол (який би великий запас не був, він не вважатиметься надмірним).

Коли весь фталазол буде з'їдено, а потреба в ньому не зменшиться, варто вдатися до заготівлі й використання підручних засобів, які рекомендує народна медицина. Перше місце серед них посідає дубова кора (Cortex