Читати книгу - "Повторення пройденого"

Провернути торгову операцію на перерві Антонові не вдалося. На уроках праці дівчатка і хлопчики навчались окремо. Дівчата пішли до кабінету домоведення, а хлопчики спустилися на цокольний поверх, у столярну майстерню.

У столярці Антонові сподобалося. Тут приємно пахло живицею. На столах лежали фанерні заготовки для поличок. Діти надягали на себе сатинові халати, як справжні майстрові. Антону теж видали фанеру, і вчитель показав, як треба переносити малюнок. Антонові ніколи не доводилося випилювати лобзиком. Заняття було досить цікавим. Він навіть не помітив, як пролетів урок. Але хоч як би було цікаво столярувати, голод — не тітка.

Щойно продзвенів дзвінок на перерву, Антон облишив незакінчену деталь полички на верстаті і побіг провертати свою першу торгову операцію.

Кабінет домоведення містився на другому поверсі. Антон заглянув досередини і, побачивши, що вчителька відлучилася на перерву, прошмигнув у двері.

— Привіт. Над чим скнієте? — бадьоро поцікавився він.

— Фартухи шиємо. Тобі не треба? — спитала Мила.

— Опа! Ти, виявляється, шити вмієш, — здивувався Антон, дивлячись на рукоділля майбутньої матері, і промовив: — А я до вас з пропозицією.

Дівчата відірвалися від роботи і втупилися в новачка. Усі вже знали, що з ним не занудьгуєш. Антон підбадьорююче підморгнув Насті, дістав її пенал і підняв так, щоб його було видно всім.

— Дівчатка, хто хоче такий пенал?

— А що? — спитала Мила.

— Виставляю його на аукціон, — сказав Антон.

— Куди? — не зрозуміла Нікітіна.

— Нікуди. Хто більше за нього дасть, тому він і дістанеться, — пояснив Антон.

— Продаєш, чи що? — зацікавилася Лариска.

— A y тебе він звідки? — запитало червонощоке дівча, схоже на маленький бочонок.

— У нього батько фарцовщик із загранки шмотки тягає,— замість Антона відповіла Лариска.

— А скільки він коштує? — боязко поцікавилася Нікітіна.

— Кінчайте влаштовувати тут товкучку! — гримнула Мила і повернулася до Антона: — Як тобі не соромно займатися такими речами?!

— А що тут такого? — обурився Антон.

— Це незаконно. Забирай пенал і йди звідси, — наказала Мила, але дівчата разом накинулися на неї, ставши на бік Антона.

Кожній хотілося придбати незвичайну дрібничку. Милі довелося відступити.

— Дай подивитися, — попросила Лариска.

Вона покрутила пенал у руках, перевіривши кожне відділення. Її вже квапили інші. Пенал пішов по руках.

— Хіпова штучка. Почім? — діловито спитала Лариска.

— Стартова ціна сто карбованців, — відрубав Антон.

— Я думала, ти серйозно продаєш, — розчаровано мовила Лариска.

Побачивши, що інтерес до операції різко пішов на спад, Антон зрозумів, що дав маху.

Перш ніж називати ціну, треба було дізнатися купівельну спроможність карбованця. Він швидко зорієнтувався і запропонував:

— Ви що, жартів не розумієте? Назвіть свою ціну.

— Сімдесят копійок, — несподівано посміливішавши, запропонувала Нікітіна.

— Сімдесят копійок? Ти що, смієшся? — обурився Антон.

— Сімдесят три. У мене більше немає,— почервонівши, як рак, прошепотіла Нікітіна.

— Даю карбованець, — жваво підхопила Лариска.

— Отже. Карбованець. Хто більше? — пожвавішав Антон.

— Карбованець десять, — запропонувала щоката, але її тут же перебила кучерява, яка сиділа поруч з Милою:

— Карбованець п'ятнадцять.

— А можна я частину грошей завтра принесу? — поцікавилася Нікітіна.

— У кредит не продається. Тільки передоплатою, — заявив Антон.

Азарт зростав, і пристрасті розпалювалися. Дівчата вигрібали і перелічували свої запаси. Ті, хто більше не міг робити ставки з причин неплатоспроможності, уболівали за тих, хто ще боровся за володіння жаданою річчю. Нарешті, ціна дійшла до верхньої межі.

— Карбованець дев'яносто сім копійок, раз. Карбованець дев'яносто сім копійок, два. Карбованець дев'яносто сім копійок, три. Продано! — повідомив Антон, стукнувши лінійкою по столу.

Під заздрісними поглядами дівчат він вручив пенал щокатій і отримав у своє розпорядження жменю монет різної вартості. Скептично зваживши придбане багатство на долоні, Антон з посмішкою мовив:

— Дрібні гроші, а приємно. На це можна попоїсти?

— Ти що, до ресторану зібрався? — пирхнула Мила.

— Цього вистачить, щоб сходити до ресторану? — здивувався Антон. — А скільки треба, щоб поїсти в буфеті?

— Це що, знову якийсь жарт? — сердито примружилася Мила, чекаючи нової каверзи.

— Ні, я серйозно. Пиріжок із соком скільки коштує?

— Чотирнадцять копійок, а що?

— Чотирнадцять копійок?! — Антон не повірив своїм вухам.

Тепер він з набагато