Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

що й громадські заклади, і їм не дозволяється збільшувати своє фінансування за рахунок підвищення плати за навчання, всіляких зборів і пожертв! У той час як у Сполучених Штатах шкільні вчителі мають низький соціальний статус і набираються переважно з посередніх студентів вишів, фінські вчителі проходять надзвичайно вимогливий конкурентний відбір: ними стають найбільш здібні випускники середніх шкіл та університетів; вони мають високий соціальний статус (навіть вищий за статус університетських викладачів!), отримують високу зарплату, всі мають дипломи, наукові ступені, і їм дозволена значна автономія у виборі методів навчання. У підсумку фінські школярі мають найвищі або одні з найвищих у світі показники грамотності, знань із математики та здатності вирішувати складні проблеми. Фінляндія використовує все найкраще, що мають її жінки та чоловіки: вона стала другою країною у світі (після Нової Зеландії), яка надала жінкам право голосу, а під час одного з моїх візитів її президентом була жінка. У Фінляндії навіть до поліції беруть найкращих: знову ж таки, на превеликий подив американців, фінський полісмен мусить мати університетський диплом бакалавра; фінській поліції довіряють 96 % фінів, і вона майже ніколи не застосовує зброю. Минулого року фінська поліція під час несення чергування здійснила лише шість пострілів, з яких п'ять були попереджувальними — це менше, ніж середня кількість пострілів, які робить поліція в моєму Лос-Анджелесі щотижня.

Такий потужний наголос на освіті забезпечує надходження на ринок праці продуктивної робочої сили. У відсотку до загальної кількості свого населення Фінляндія має найвищу частку інженерів у світі. Вона є світовим лідером у технологіях. Її експорт становить майже половину ВВП, а основні статті експорту — це високотехнологічна продукція: промислові товари та важка машинерія замість деревини та інших лісоматеріалів, як це було до Другої світової війни. Фінляндія стала світовим лідером у розвитку новітньої високотехнологічної продукції, сировиною для якої є деревина: добрив, текстильних волокон як замінників вовни та міді й навіть гітар. Сукупні приватні та державні інвестиції в наукові дослідження і розробки становлять 3,5 % ВВП, тобто майже вдвічі перевищують аналогічний показник інших країн Євросоюзу, і (разом із відсотком ВВП, який витрачається на освіту) є одними з найвищих у світі. Результатом такої чудової освітньої системи та значних інвестицій у дослідницьку діяльність і розвиток стало те, що за якихось півстоліття Фінляндія з бідної країни перетворилася на одну з найбагатших у світі. Її середній дохід на одну людину дорівнює на сьогодні аналогічному середньому доходу Франції, Німеччини та Великої Британії, причому кожна з цих країн має населення, що в 10 разів більше за фінське, і була багатою впродовж тривалого часу.

-

Коли я вперше приїхав до Фінляндії в 1959 році, не знаючи майже нічого про історію її двох воєн з Радянським Союзом, я поцікавився у своїх фінських знайомих, чому їхня країна у багатьох відношеннях підкоряється Радянському Союзу, імпортує оті огидні «Москвичі» і боїться нового радянського нападу. Я запевнив своїх фінських друзів, що Сполучені Штати безумовно захистять Фінляндію, якщо СРСР на неї нападе. В ретроспективі я розумію, що не міг тоді сказати фіну щось більш жорстоке, нерозумне й безтактне. Фінляндія зберігає гіркі спогади про те, як у 1939 році, коли на неї напав Радянський Союз, на допомогу не прийшли ані Швеція, ані Сполучені Штати, ані Британія, ані Франція чи Німеччина. Фінам довелося вчитися на власній історії, що незалежність і виживання залежать від них самих і що їхня країна буде в безпеці лише тоді, коли Радянський Союз почуватиметься безпечно й довірятиме Фінляндії.

Моє невігластво поділяли й багато інших людей, яким не завадило б спершу розібратися в цьому питанні, а не огульно таврувати фінську політику принизливим терміном «фінляндизація». Ось вам типове визначення фінляндизації із «Нью-Йорк Таймc» за 1979 рік: «Кепські справи, коли малий і слабкий сусід, заворожений міццю та політичною брутальністю тоталітарної наддержави, робить ганебні й гідні усілякого осуду кроки, поступаючись своїми суверенними свободами». Ті, хто засуджують фінляндизацію, вважають політику Фінляндії боягузливою.

Багато з того, що робили фіни, дійсно вжахнуло б оглядачів із Західної Європи та США. У Сполучених Штатах або Німеччині ніколи б не відкладали президентські вибори, кандидат у президенти ніколи б не знімав свою кандидатуру, видавець не став би скасовувати видання своєї книги, а преса не займалася б самоцензурою лише заради того, щоб не образити надміру чутливих радянських людей. Такі вчинки були неприхованим порушенням права демократичної країни на свободу дій.

Але вразливість інших країн завжди є проблемою для тієї чи іншої країни. Дозволю собі ще раз процитувати президента Кекконена: «Незалежність країни не буває абсолютною... іще не було в історії такої країни, якій не довелося б коритися непереборним обставинам». А на те, що Фінляндії значно частіше, ніж США чи Німеччині, доводилося коритися таким обставинам, були вагомі й очевидні причини: Фінляндія — маленька країна, що межує з Росією, а США та Німеччина — не межують з нею і є значно більшими за Фінляндію. А чим би, на думку огудників фінляндизації, мала б натомість займатися ця країна? Не зважати на можливу реакцію Радянського Союзу й ризикувати, накликаючи на себе ще одне радянське вторгнення?

Критика з боку противників фінляндизації частково пояснювалася їхніми власними побоюваннями, що комуністичний Радянський Союз поволі приспить пильність їхніх країн і візьме їх під свій контроль. Але західноєвропейські країни та Сполучені Штати існують в абсолютно іншій геополітичній реальності, їм не доводиться мати справу з тими геополітичними проблемами, які змушена долати Фінляндія. Обґрунтування Кекконеном фінської політики підсумовується однією його фразою: «Фінляндизація не призначена для експорту».

Насправді фінська політика по відношенню до Радянського Союзу була, через необхідність, по-візантійському складною. Остаточним підсумком стало те, що через 70 років після закінчення Другої світової війни Фінляндія так і не стала ані радянським, ані (нині) російським сателітом. Натомість їй вдалося поволі налагодити зв'язки із Заходом, водночас зберігаючи добрі стосунки з Росією. Втім, фіни розуміють, що життя — штука непевна, а тому в країні зберігається обов'язковий призов до війська для чоловіків і добровільний — для жінок. Військова підготовка триває близько року й характеризується вимогливістю та суворістю, адже Фінляндія розраховує на те, що її військові дійсно вмітимуть воювати. Після року такої підготовки фінів скликають на збори резервістів кожних п'ять років до віку 30-35 років або старше. Резервна армія становить 15 % фінського населення, в перерахунку на Сполучені Штати це означає 50 мільйонів резервістів.

-

А тепер давайте у світлі сучасної фінської історії оцінимо дванадцять чинників, постульованих у зв'язку з