Читати книгу - "Перстень Борджіа"

— Найбезпечнішим було б, — сказав учений аскет юному кардиналові у приватній нічній розмові віч–на–віч наступного дня після його поїздки на острів Монте К’яра, коли патер Люго відкинув як нереальну й неможливу темпераментну вимогу герцогині–вдови, аби юний кардинал вибрався до Рима відразу й без зволікань, — отже, найбезпечнішим було б сповістити Його святість про змову Куканя письмово, та це було б надто забарним, якщо не марним узагалі, адже перш ніж папа, не знаючи становища у Страмбі, вирішить у цій справі діяти, коли взагалі зважиться на щось, можуть минути тижні, ба навіть місяці. Ні, така справа має розглядатися на місці.

— Що для цього завдання найбільше підходите ви, Illustrissime, не підлягає сумніву, адже ви молоді, прямодушні і цими своїми властивостями зворушливі, а вам конче необхідно було б сяйнути перед очима Його святості якимось винятковим вчинком, бо ж літа спливають, a Illustrissime кисне тут у нас як стара дівка. Проте саме за вами найбільше слідкує Петр Кукань із Кукані; як же переправити вас зі Страмби до Рима, не викликаючи підозри Куканя? Одна з ваших чудових ідей — чкурнути підземним ходом, як ви вже колись були вислизнули з цього міста, — не годиться, адже Петр Кукань добре знає про цей потаємний хід, бо теж колись користався ним, і якщо він має у Страмбі хоча б двох шпиків, зрозуміло, що один з них буде стежити саме за цим потаємним ходом, тобто за його початком у фальшивій гробниці лісової каплички Святої Катерини. Наступна ідея, що також належить вам, Illustrissime, — переодягнутися сільською дівчиною і непомітно виїхати з міста порожнім візком, — хоча й цікава і добре відповідає родинній традиції Гамбаріні, адже ваш батько так само колись утік зі Страмби, переодягнувшись жінкою, але не відповідає основній вимозі — не збудити Куканевої уваги й підозри; а його увага і підозра посилилися б неймовірно, якби він, не отримавши жодної звістки про те, що наш Illustrissime кардинал Гамбаріні покинув Страмбу, раптом довідався, що ви у всій красі, — я припускаю, що по дорозі ви б переодяглися з жіночого одягу у свій пурпур, — з’явилися у Ватікані. Ні в якому разі, ні в якому разі. Мусите вирушити подорожувати і прибути до Рима як належить кардиналові, у кареті, з озброєним ескортом і з відповідним багажем.

— Ви з глузду зсунулися? — вигукнув юний кардинал. Учений аскет, не образившись, учено й аскетично всміхнувся.

— Гадаю, що ні, хоча й визнаю, що палке бажання служити святим інтересам більше, ніж інтересам тієї чи іншої особи, час від часу може видаватися божевіллям. Але і в цьому випадку йдеться про зовсім просте міркування. Якщо ви будете у Святого Отця, це не залишиться непоміченим Куканевою розвідкою. Тому у нього слід викликати думку, що Святий Отець сам запросив вас до Рима.

— Чого б це він мене кликав? — запитав юний кардинал.

— На підставі мого рапорту про вашу поїздку на острів Монте К’яра, — відповів учений аскет. — І справді, було б цілком зрозуміло, щоб Святий Отець поцікавився, як справи на острові графа–авантурника і чи є хоча б крихта правди в тому, що розповідають, і щоб захотів вас, очевидця, до того ж очевидця напрочуд інтелігентного, одягнутого в пурпур; висповідати у цій справі. А ви змушені були б догодити Святому Отцеві, навіть не перестаючи бути компаньйоном Петра Куканя і нітрохи не порушуючи його злочинних намірів. Але в цю подорож, Illustrissime, ви можете вирушити лише після того, як до Страмби повернеться з Рима мій кур’єр. Якщо Святий Отець сам зволить викликати вас на аудієнцію, все буде дуже добре. Але навіть якщо не викличе, я, однак, постараюся поширити чутку, що вас викликано, а ви, продовжуючи цю інсценізацію, вирушите до Рима. Отак діють, думаючи про завтрашній день.

Юний кардинал, щира душа, лише зараз заспокоївся і навіть повеселішав.

— А цю чутку, — сказав він, — можна оживити жартівливою деталлю, що, коли Святий Отець довідався, ким насправді є граф Монте К’яра, його ледь не вхопив грець — і лікарі мусили пустити йому кров.

— Це справді був би жарт і, безумовно, знайшлося б багато таких, що посміялися б із цього, — сказав учений аскет патер Люго. — Та з іншого боку, незважаючи на цю жартівливість, це була б фатальна помилка. Адже Петрові Куканю, мабуть, відомо, що Святий Отець знає, хто такий граф ді Монте К’яра, і що ця інформація не може вивести його з рівноваги, а тим паче викликати удар. Куканева готовність, з якою він, за вашою розповіддю, дозволив вам розкрити його справжнє ім’я, видається мені підозрілою.

— Боже милосердний, — зітхнув юний кардинал. — Я ніколи цього не навчуся і ніколи не стану дипломатом чи інтриганом. Та все ж інколи мені здається, що я мислю просто і ясно. Зараз, наприклад, мені спало на думку таке: чи не переливаємо ми з пустого в порожнє? Ми обережні, зазираємо за ріг і турбуємося, щоб злочинець Кукань, хай буде прокляте його ім’я, не довідався, що компаньйон зрадив його, а потім визираємо за двері, чи хтось не підслуховує, але вся наша обережність котові під хвіст, бо Кукань може мати шпигів просто у приймальні Його святості, отож довідається про мою зраду з моїх власних уст, під час аудієнції у папи.

— Це кажете ви, — мовив учений аскет патер Люго.

— Так, це кажу я, — затято повторив юний кардинал.

— Тоді ви добре зробите, якщо більше ніколи не повторюватимете цього, — мовив учений аскет. — Бо такими думками видаєте, що ви дилетант, зодягнутий у пурпурову сутану. Запам’ятайте, молодий чоловіче, що сила нашої церкви, яка здоровою прожила шістнадцять століть свого існування, залежить цілком і виключно від того, що інформацію, яку вона приймає і всотує, залишає для себе і нікому її не віддає.

— То що, у Ватікані не підслуховують за дверима? — гнув своєї юний кардинал, мляво намагаючись іронізувати.