Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

так мене кликав мій коханий чоловік і мені подобається, коли до мене зараз так звертаються. А щодо дня народження… Я ось чула випадково, проходячи повз вас кілька разів по салону, як Ви розповідали якусь цікаву історію. — вона подивилася на мене і посміхнулася. — Так ось, Ви не проти, якщо я Вам розповім свою історію? — І вона присіла на вільне сусіднє з нами крісло.

— Звичайно, ні! — вигукнув Нік і схопив один з трьох келихів. — Тільки спочатку давайте вип'ємо за найпрекраснішу дівчину в цьому літаку! За Анюту! — і одним махом осушив весь келих.

— Дякую! Мені дуже приємно, але давайте не шуміти. А я Вам розповім, чому я сьогодні тут святкую свій День народження. Так ось, моя мама була теж бортпровідницею. Це у нас сімейне. Вона закінчила авіаційний інститут, після закінчення інституту пішла працювати стюардесою. У неї було все, і краса і епатаж, вона вміла себе показати і піднести. А через те, що вона з дитинства захоплювалася французькою музикою, то за час навчання в школі та університеті, вона досконало вивчила французьку мову. За ці вміння її і запросили працювати на міжнародних рейсах до Парижу. Тоді, в радянські часи, потрапити на таку роботу було не те що важко, а практично неможливо. Але мама була настільки красива і розумна, що в неї закохався один французький актор, дуже відомий. Я не буду називати його ім'я, щоб не компрометувати його. Вони поверталися з гастролей в Париж, а мама моя якраз працювала на цьому рейсі. Вони познайомилися, а п'ять годин в закритому просторі виявляється достатніми для того, щоб по вуха закохатися, і щоб через дев'ять місяців на світ з'явилася я. Мама мені потім розповіла всю цю історію з французом. Він тоді не просто закохався в маму, він їй прямо в літаку, під час польоту зробив пропозицію, зняв зі своєї руки перстень і подарував мамі. Ось він, до речі, цей перстень. — вона показала свою руку. На пальці дійсно був величезний золотий перстень з величезним каменем. — Так, це він, правда, мамі довелося звернутися до ювелірів, щоб зменшити трохи розмір, а потім він перейшов до мене, мама сказала, щоб я його носила, так як він завжди приносить удачу. Так ось. Під час того польоту була не тільки зароджена нова любов, не тільки було зроблено пропозицію руки і серця, але цим закоханим вистачило часу, щоб зачати мене. Так-так, не дивуйтеся, саме в літаку і саме по дорозі в Париж. Мама і надалі літала цим маршрутом, француз слав їй дорогі подарунки, вони телефонували один одному і переписувалися. Коли мама зрозуміла, що вагітна, то одразу ж йому про це повідомила. Він сказав, що треба грати весілля і влаштує він все сам. Все повинно було статися в Парижі. Після цього він не дзвонив і не писав. Мама намагалася його знайти, але його імпресаріо говорив, що він на гастролях, і його немає зараз у Франції. Мама літала до останнього, але за два місяці до пологів їй довелося піти в декрет і вона поїхала в рідне місто. Але ж віза у неї залишилася. І ось, коли вона була вже на дев'ятому місяці, вона вирішила сама полетіти до Парижу на пошуки цього француза. Знайшла вона його без особливих проблем, бо людиною він був дуже відомою. Там вона з ним поговорила про все. Виявилося, що він вже був одружений, у нього було дві доньки, і за контрактом він не міг розлучитися ще п'ять років. І якщо вона хоче, то може залишитися тут в Парижі, він все оплатить, вони будуть зустрічатися, але жити він повинен у будинку, з дружиною, бо інакше втратить все. Мама сказала, що він вже і так все втратив, зібралася і полетіла додому. По дорозі з Парижу, після дозаправки в Варшаві, ну як ми зараз, у неї почалися перейми. У салоні літака, як зазвичай буває в дешевих серіалах, чисто випадково опинився доктор-акушер. Він і прийняв у мами пологи. Ось тоді і народилася я. Так що батько мій француз, мама українка, а місце народження в свідоцтві написали Париж-Варшава. Тому, у мене не просто сьогодні день народження, сьогодні тут ще й місце мого народження. Так що, давайте, кажіть тости. — завершила розповідь вона і підняла свій келих. — Ну, я чекаю.

— Ну, що тут казати… звичайно ж, за Вас, Анюто! За те, щоб завжди в ці дні на цьому напрямку була льотна погода! І нехай завжди збуваються всі Ваші мрії! За Вас! — Нік підвівся і випив стоячи до дна.

— За Вас! — підтримав я і підвівся також.

— Дякую вам. — промовила Анюта, допиваючи своє шампанське. — І, до речі, я ж не розповіла вам ще одну річ. Мені сьогодні двадцять п'ять років виповнилося. І всі двадцять п'ять разів я святкувала в літаку, спочатку мама літала зі мною на руках до Парижу саме в цей день, потім ми літали разом, а тепер я літаю сама. Я щороку збирала гроші, щоб в цей день злітати до Парижу. Завдяки моїм коріння і французькому прізвищу, а прізвище цей француз все ж таки мені дав своє, з візами в мене проблем не було. А тепер ось я літаю сама. Я, взагалі-то зараз працюю на іншому напрямку, але в цей день щороку я прошуся саме на цей рейс. Всі знають і дозволяють мені тут, так би мовити, «попрацювати».

— Забавна історія. — посміхнувся Нік. — А, головне повчальна. Це я до того, Антон, що ми тут сидимо і розмовляємо, а наші дами з нами не те, що любов'ю позайматися, вони навіть з нами спілкуватися не хочуть. І все через каву і туфлі.

— А що за історія з туфлями? — запитала стюардеса.

— Та ось, його дружина купила собі дорогі французькі туфлі, а він цього не помітив і не оцінив. Ось, Ви образилися би, Анюто?

— Звичайно б образилася, і не просто образилася, я і вбити за таке можу.

— Жах який! — вигукнув я.

— Гаразд, ви тут відпочивайте, а я піду, все ж таки, трохи попрацюю. А Ви пийте шампанське за моє здоров'я. Якщо треба, я ще принесу, ви тільки гукніть. — вона встала і твердою ходою пішла в сторону кабіни пілотів.

– І що