Читати книгу - "Поза часом і простором"

Вікторія вирішила здійснити небезпечний план. її корабель щосекунди зближався з кораблем Тригуба. Тим часом Вікторія одягнула скафандр з прозорим шоломом і знову сіла до пульта.

Зорельот Валерія був попереду, трохи правіше. Ще хвилина… Ще!.. З допомогою найточніших електронних приладів Вікторія визначила швидкість корабля Тригуба. Потім вона почала зменшувати швидкість свого корабля.

Двигун був виключений якраз тоді, коли швидкість обох зорельотів зрівнялася. Два гігантські апарати були рядом. Заскрипіла обшивка… Потім все стихло…

Вікторія полегшено зітхнула, розігнула спину, яка заніміла від неймовірного напруження, подивилася в перископ. Зорельоти, ніби повиснувши нерухомо, з неймовірною швидкістю мчали разом у страшній безодні Космосу… Маневр удався!

Вікторія приготувала атомний прилад для різання металу і через проміжний шлюз вийшла до люка. В скафандрі вона включила електрообігрівання, і лише після цього з шлюзу потужні насоси відкачали повітря…

Люк відкрився. Прямо перед люком знаходилася стінка російського зорельота. Що там, за стінкою? Труп чи…

Не хотілося дукати, що все закінчено… Вікторія включила прилад, що працював на повільному розпаді урану, ї, коли з’явилося на кінці своєрідного дула синювате полум’я, вона описала цим дулом велике коло по стінці сусіднього корабля…

Атомний промінь прорізав метал апарата, мов крізь масло пройшов гігантський ніж. Стіна захиталася і плавно осіла всередину. Відкрився темний отвір.

Вікторія ступила на край люка. Страшно! Внизу під ногами (власне, тут немає ні верху, ні низу!) — страшна глибина… А! Хай, що буде!..

Дівчина зробила крок і стала одною ногою на край отвору в сусідньому зорельоті. На хвилину затрималась і глянула під ноги. Мурашки пробігли по її тілу. Повна нерухомість зорельотів, які, здавалось, повисли над неосяжною безоднею, якось не сприймалася свідомістю. Адже Вікторія знала, що вона разом з апаратами мчить тепер у просторі з швидкістю більше тисячі кілометрів на секунду. Вона відвела очі від космічного провалля і швидко перебралася в отвір корабля Тригуба, опинившись в одному з коридорів біля фазотронів, в магнітному полі яких розганялось іонізоване пальне ракети. Вікторія вже була в космольоті там, на Землі, і тепер зорієнтувалася, куди їй іти… Вона минула кілька коридорів і відкрила двері до каюти, звідки Тригуб керував ракетою…

…Ніби паморозь вкрила прилади, було темно. Тільки в примарному промінні Сонця, яке десь відбивалося в перископах і частково попадало сюди, Вікторія побачила непорушне тіло в скафандрі…

Значить, він відразу не вмер, бо встиг одягнути скафандр!

Дівчина оглянулася. В передньому ілюмінаторі зяяла невелика дірка. В стінці праворуч — ще одна! Негайно звідси! Цей космольот уже не годиться!..

Вікторія кинулася до Тригуба. Аби тільки він був живий! Схопила його на руки і досить легко (бо тяжіння тут було значно менше, ніж на Землі) потягнула його по коридорах до отвору. Для того, щоб уникнути несподіванки, Вікторія поклала від отвору до люка свого корабля невеликий трап і потім перенесла Валерія до космольота…

Люк автоматично зачинився. Вікторія полегшено зітхнула. Найстрашніше залишилося позаду… Через кілька хвилин вони були в каюті, і дівчина здіймала з Тригуба скафандр…

Шолом впав додолу. Показалося синє обличчя Тригуба. Вікторія припала до його грудей. Вона почула ледве відчутний стук його серця. Значить, Валерій живий!

Дівчина метнулася до приладів, включила кисневий балон і підвела шланг до вуст Валерія. Його тіло затремтіло. Груди високо піднялися…

Радість Вікторії була такою великою, що сльози виступили у неї на очах. Вона сіла до пульта, включила знову регулятор прискорення, і скоро зорельот Тригуба залишився далеко позаду, продовжуючи свій шлях в пітьмі уже без людини…

Незабаром Валерій відкрив очі. Спочатку він нічого не розумів, коли побачив себе в чужій каюті, і думав, що це сон… Потім звівся на руку, сів у кріслі прямо і, оглянувшись, побачив Вікторію. Вона щасливо усміхалась.

Валерій зачудовано подивився в ілюмінатор на мереживо зірок, потім знову на дівчину. Протер очі.

— Вікторія, — ледве промовив він, — я сплю чи справді бачу вас?.. Що все це значить? А якщо все це не сон, то що ж трапилось і як я опинився на вашому кораблі? Я згадую лише одне — удар… повітря почало виходити!.. Очевидно, метеорит був мікроскопічним, бо у великий отвір повітря вийшло б моментально… Я кинувся до скафандра, одягнув його… і коли закріпив шолом, тиск повітря розірвав отвір, пробитий метеоритом… Холод простору моментально проник в каюту і скував мої рухи… Я ледве встиг включити сітку огрівання в скафандрі і втратив свідомість. Більше я нічого не пам’ятаю!.. Але як ви тут?.. Звідки з’явилися?..

— Заспокойтесь, — ніжно відповіла Вікторія. — Я вам все розповім…

І з уст цієї хороброї дівчини Тригуб почув про все, що трапилося з нею аж до їх зустрічі в Космосі…

— Вікторіє, — прошепотів Валерій, — за дивних обставин звела нас доля… Тепер ми вже ніколи не розлучимось!..

Вікторія поклала ніжні пальці на його вуста.

— Не будемо тепер про це говорити! — промовила вона. — Треба рятувати людство…

— Вірно! І необхідно тепер же дати радіотелеграму на Землю про все те, що трапилося!..

— Ні! — заперечила Вікторія. — Передавайте так, нібито у вас все гаразд… Що була тимчасова мовчанка в зв’язку з аварією… А про мене ні слова! Я поки що не хочу, щоб знали про мій політ…

— Гаразд! — сказав Валерій. І, настроївшись на хвилю свого корабля, яку слухала Земля раніше, почав говорити:

— Алло! Земля! Ви чуєте мене? Алло! Земля! Ви чуєте мене?

Через десять хвилин ультракороткі хвилі передавача ракети досягли Землі, а ще через десять хвилин прийшла відповідь з Землі: