Читати книгу - "Світло чорної свічки"

— Цей пан запізнюється,— промовив доктор Шрабер. Це твердження прозвучало трохи комічно, бо минуло вже двадцять хвилин від того часу, на який призначили нараду.— Може, ми поки що розпочнемо. Все одно теоретичні деталі для представника з Принц-Альбрехтштрассе, на мою думку, матимуть другорядний інтерес.— Він розкрив чорну папку, поправив окуляри, відкашлявся, але один з гостей зупинив його.

— Вибачте, докторе Шрабер, я прошу ще кілька хвилин потерпіти.

Чоловік, що перебив доктора, виглядав десь років під тридцять і був у цьому колі наймолодшим, його відкрите, трохи засмагле обличчя пашіло енергією й самовпевненістю. Цим відрізнявся він од перевтомлених учених і розпухлих од переїдання і пива представників міністерства авіації рейху. Молодика звали Фаріаном. Генеральна дирекція хімічних заводів послала його своїм уповноваженим представником до спеціального відділу «Ц», яким керував доктор Шрабер, У петлиці добре пошитого сірого костюма він мав не дуже примітний чорний значок цивільного службовця СС.

— У всякому разі, мусять бути поважні причини, якщо того пана запросили на цю закриту зустріч,— промовив молодик.

— Вам видніше,— байдуже відповів полковник Кнауер, представник міністерства авіації. Прибравши серйозного вигляду, він дістав із шкіряного портсигара сигару і закурив.

З решти гостей також ніхто не заперечив. Доктор Шрабер од невдоволення тільки губу покусував, проте мовчав. У нього з самого початку виник догад, що цю зустріч проводять ради одного кримінального радника з гестапо. Причин він не відав і не хотів їх знати. Шрабер твердо дотримувався свого принципу: ігнорувати будь-які політичні аспекти. А гестапо — це був політичний аспект.

Збігло ще майже чверть години, як нарешті до залу ввійшов Кракмеєр у супроводі співробітника СБ. Гауптштурмфюрер і досі не міг збагнути цього спектаклю. Дорогою його супровідник не прохопився ні словом. «Напевне, він і сам нічого не знає»,— подумав Кракмеєр. Його припущення підтвердилось, коли Фаріан запропонував чиновникові з СБ залишити зал.

— Ви поки що виконали свою місію. Зачекайте на гауптштурмфюрера в машині.

Той вийшов, нічим не виявивши свого незадоволення. Очевидно, він знав Фаріана.

Вітання кримінального радника з присутніми було холодне. Кракмеєр їх бачив уперше, вони ж відносили його до тієї категорії людей, яких по змозі намагаються забути, проте з якими змушені рахуватися.

Кракмеєр сів між Фаріаном і полковником Кнауером. Досі він почував себе непевно, вважав себе жертвою помилки. Ніхто не пояснював йому, чому він тут. Його ніби не помічали.

Доктор Шрабер знову поправив окуляри, прокашлявся й почав.

Після перших його речень Кракмеєр насторожився. Чи не поглузували з нього? Він знав, що штандартенфюрер Мюллер інколи виявляв досить своєрідний гумор. Доктор Шрабер говорив про те, що в 1937 році в Ельберфельдерській лабораторії заводів «І. Г. Фарбен» він розпочав досліди над новим засобом для знищення комах. Винайшов дуже ефективну речовину, яку назвав «блаттаном». Кримінальний радник чув такі терміни, як «етиловий ефір», «диметилоаміноціанфосфорна кислота», і мимоволі попускав краватку. Він вирішив просто встати й покинути зал, але зненацька зустрів пронизливий погляд Фаріана і зрозумів, що це лише вступ до теми, яка безпосередньо стосується його роботи.

Полковник Кнауер, якого на перших хвилинах доповіді значно більше цікавив попелястий вінець сигари, аніж повідомлення доктора, зненацька підвів голову. В цю мить збудилася увага і в кримінального радника. Учений говорив уже не про засіб для знищення комах. Мова його стала загальнозрозумілою. Йшлося про бойову отруйну речовину, про нову нищівну зброю. Її назва, ніби велика чорна тінь, упала на приміщення. Табун!

— Отже, маємо газ нервової дії із легким солодкуватим запахом фруктів,— по-діловому пояснював доктор Шрабер. Очевидно, він уловив раптове збудження уваги присутніх, бо заговорив жвавіше.— Наш табун може потрапити до нервової системи людини як через дихальні шляхи, так і через шкіру. Щоб вам, панове, спершу теоретично пояснити дію газу, мушу ненадовго звернутися до медицини. В людському організмі є ферменти, що визначають швидкість і напрямки окремих процесів як усередині його, так і на поверхні. Наприклад, якщо ми хочемо взяти щось рукою, то кінчик нерва в певному мозковому центрі одержує завдання подразнити відповідний м'яз, щоб він скоротився. В результаті виділяється фермент ацетихолін, який і викликає це скорочення, тобто рухає нашу руку. По закінченню роботи м'яза холінестераза, що теж виробляється в організмі, припиняє дію ацетихоліну. Панове, я висловлююся зрозуміло? — Доктор Шрабер запитливо подивився на Кракмеєра і полковника Кнауера.

— Цілком! — Уповноважений міністерства авіації нервово затягся погаслою сигарою.

Кракмеєр лише кивнув головою. Якесь незвичайне хвилювання охопило його. Помалу усвідомлював він те, чому штандартенфюрер прислав його сюди.

— Так ось, табун здатний паралізувати дію цієї холінестерази,— провадив далі доктор.— Від цього в організмі настають м'язові спазми. Щоб їх позбутися, людина дає нові накази мозковому центрові. В результаті додатково виробляється велика кількість ацетихоліну, що призводить до тяжких паралічів, розладу нервової системи і смерті.

Вчений зробив коротку паузу. Полковник скористався з неї і спитав:

— А як захищатися від дії цього газу? Яка ефективність протигазів, спецодягу?

Доктор зверхньо посміхнувся.

— Ніякої. В цьому ви, пане полковнику, невдовзі самі переконаєтеся.— Голос його звучав гордо.— Тільки ін'єкція атропіноподібної речовини дасть мізерний шанс для порятунку, і то в тому разі, коли її буде зроблено не пізніше, як за двадцять секунд після отруєння. Як бачимо, табун надійніший, ніж куля в голову.

Втрутився Фаріан.

— Пане докторе, було б доречно розповісти гостям ще дещо про дієвість нової зброї.— Молодик зміряв поглядом Кракмеєра, ніби хотів переконатися в його уважності.