Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

- З агентурою кепсько, товаришу полковник. Начфін каже - платити нічим. Каже - всі асигнування замполіт реквізував на банкет на честь приїзду заступника Щолокова, генерала Черненка.

- То не його ініціатива. Йому самому з міськкому партії вказівку дали. Брат у нашого Черненка - знаєте, хто? Костянтин Устинович, секретар ЦК по оргпитанням і права рука Генерального. Не сьогодні-завтра в Політбюро введуть.

- До чого там міськком партії, товаришу полковник! Ви що, не знаєте, що наш комісар мріє лівою різьбою в Академію МВС пролізти? Педінституту і вечірнього університету марксизму-ленінізму йому замало, так він на наші з вами гроші московських генералів споює. Ну ясна річ, кого йому ще поїти? Академія якраз генералу Черненку підлягає напряму. То з ким іще гуляти?

Полковник хотів додати щось і від себе, але вчасно пригадав, що йдеться не про якогось там простого дурня, котрих і в міліції вистачає, а про офіційного представника КПРС у правоохоронних органах. Тому обмежився однією-єдиною фразою:

- Капітан Сирота, ідіть і без убивці на очі мені не втрапляйте.

От куди подітися бідному старшому інспектору карного розшуку після таких напутніх слів? Тільки до Старого.

Той навіть нічого не питав. Лише поцікавився:

- Я ж тобі казав: не ляпай начальству заборонених слів, а ти таки ляпнув?

- Було. Неправильну тактику обрав. Мене колись в університеті на кафедрі історії партії один доцент учив: є, каже, три способи реакції підлеглого на критику керівництва. Найдурніший - відгавкуватися. Наймудріший - мовчати. Найефективніший - дякувати за науку.

- І що?

- Відгавкувався.

- То пішли перекуримо.

Я здивовано глянув на Старого, оскільки він досі спокійнісінько чадів у своєму кабінеті, не звертаючи уваги на жалібні натяки пожежних і грізні реляції начальства. А тут раптом така пропозиція!

Ми вийшли в коридор, зашилися у найглухіший куток біля вікна і Старий стишеним голосом пояснив:

- Щось не вірю я останнім часом цим телефонам: чи вони у нас для розмов, чи ще для чогось. Є певні підозри. Але не будемо відволікатися. Ти знаєш, чому наше начальство на саме слово “наркотики” реагує, як динаміт на детонатор?

- Маєте на увазі історію з Ве-Ве-молодшим? Так казали, що він вилікувався.

- Мало що казали. Он Хрущов комунізм обіцяв через двадцять років. П’ятнадцять пройшло, а де він?

- Хто, комунізм? Там, де й Хрущов.

Від автора: Ве-Ве-молодший - син всесильного тоді Ве-Ве-старшого, себто Щербицького. Важко сказати, чи він сам призвичаївся спочатку до алкоголю, а потім і до наркотиків, чи хтось «допоміг» - аби тримати батька на надійному гачку. В історії радянських спецслужб ще й не таким не гребували. Ті, хто особисто знав Валерія Володимировича, згадують про нього як про загалом непогану людину, котра час від часу намагалася боротися зі своєю бідою. Та завжди знаходилися «доброзичливці», які, попри найсуворіші заборони батька, діставали коли пляшку, а коли й «дозу». Зрештою, Ве-Ве-молодший помер невдовзі після відставки і смерті Ве-Ве-старшого. Розповідають, що водій таксі, в якому він, геть п’яний, їхав додому, брутально викинув його з машини. Валерій Володимирович начебто вдарився головою об асфальт і втратив свідомість. Була вже ніч, поодинокі перехожі обминали його, не звертаючи уваги - подумаєш, дивина, п’яниця на тротуарі спить. Отак він і помер - за кілька метрів від під’їзду свого будинку.

Що ж до обіцянки Микити Хрущова побудувати комунізм до 1980-го року, то він не просто ляпнув її з високої трибуни позачергового з’їзду КПРС, а й записав її до програми партії. Природно, що в 1980-му році вже не було з кого питати: а де ж це він, той комунізм, під чиїм столом ховається? Леонід Ілліч Брежнєв ефективно позбувся не лише тих, кого привів до влади його попередник, а й тих, хто допоміг самому Брежнєву стати комуністичним царем радянської імперії. А простій радянській людині компартійні вожді, здається, вже після того, як чорнобровий генсек натяг копита, пообіцяли синицю в руках у вигляді окремої квартири кожній сім’ї. Але до двохтисячного року. Що ми одержали в двохтисячному році? Це вже навіть наймолодші наші читачі пам’ятають.

Олекса Сирота:

Старий прореагував на мої політичні жарти, як завжди:

- Олексо, в державі хліба не вистачає, а ти тут видригуєшся. Молодший Ве-Ве знову зірвався, батько в розпачі, наші генерали такий розгон одержали, що куди там! А тут ти зі своєю поколотою дупою… пробач, не своєю, а вбитого! На якій він там вулиці жив? На Руданського? А раптом твоя версія щодо наркотиків на іншу вулицю виведе? Збагнув, чим жартуєш? А головне - кого підставляєш, філософ?

- Як любить казати мій приятель-медексперт, якщо на апендицит не звертати уваги, то він пройде. Точніше - перейде. В перитоніт.

- А чогось розумнішого твій приятель не казав?

- Казав, товаришу підполковник. Розтин покаже.