Читати книгу - "Очікування шторму"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не залишайте мене самого.
— Що вам треба?
— Коли ви ждете фелюгу брата?
Вони йшли вулицею, нічим не вимощеною, зі слідами жовтої засохлої глини. Зелень густо звисала над огорожею. Три кипариси росли в саду навпроти. Кость любив ці дерева за красу й гордість. Лише тополі суперничали з ними, трохи простуваті, але такі ж високі й жадібні до сонця.
— Брат також не займається політикою. Контрабанду ви йому не приліпите. Він підданий Греції. Веде торгівлю відповідно до звичаїв своєї країни.
— По всі звичаї законні, пане Андріадіс.
— Це даремна розмова, пане, як вас там…
— Ви не дуже ввічливі.
— Тільки з жандармами.
— Навіть якщо вони платять гроші?
— Чого тепер варті гроші! Папірці!
— Існує і тверда валюта.
— Тверда валюта? Ви говорите поки що загадками. — Кость хитро посміхнувся.
— Ми скоро вийдемо до базару. Я не хочу, щоб нас бачили разом. Давайте постоїмо тут…
Кущі ожини дерлися на віття дерев, утворюючи над землею кут, прикритий тінню.
— Затишне містечко, — сказав рудобородий.
— Для побачень з дівчатами.
— І для ділових зустрічей…
— Ділові зустрічі краще проводити за склянкою вина.
— Я думаю, пане Андріадіс, то ні в мене, ні у вас немає на це часу.
— Правильно, — погодився Кость. — Ви згадали про тверду валюту.
— Але спочатку про фелюгу брата.
— Якщо ви думаєте, що я продам брата, то ображаєте мене.
— Я менш за все маю намір образити вас. Навпаки, домагаюся вашої дружби. І як діловій людині хочу запропонувати вигідну справу.
— Я не дитячого віку й не дуже вірю у добряків, які нав'язують вигідні справи.
— Згоден з вами… Обставини. На жаль, часом вони бувають вищі за нагромаджений нами досвід.
— Я не знаю, хто ви такий.
— Моє прізвище Долинський. Мені треба знати, коли прибуде фелюга вашого брата.
— Скоро.
— Як скоро?
— Я можу повторити те, що вже сказав.
— Але від терміну прибуття залежить моя пропозиція.
— Коли вам треба, щоб фелюга була тут?
— У всякім разі, протягом найближчих трьох днів.
— Це ймовірно. Далі?
— Я хочу зафрахтувати судно.
— Повністю?
— Так.
— Це буде дуже дорого коштувати.
— Скільки?
— Домовитеся з братом. Але дорого… Курс?
— Я скажу потім.
— Брат у Крим не піде.
— Чому?
— Він не симпатизує врангелівській митниці.
— Ми попливемо не в Крим.
— Гаразд. Я передам вашу пропозицію. Де мені вас шукати?
— Я прийду до вас сам.
16. «Є гарна можливість, професоре»
Сонце вже пішло за море. І небо залишилося синім, дуже яскравим, воно нагадувало Михайлові Михайловичу Сковородникову плащ другого ангела рубльовської «Трійці». Можливо, саме у такий от теплий весняний вечір захопився Рубльов чистим небом і ризикнув покласти в самій середині ікони пляму із ляпіс-глазуру… Як би реагував Феофан Грек, якби міг побачити вільність свого учня? Зрадів би, здивувався, засмутився?
Вдивляючись у далеке небо, Сковородников спробував уявити собі Русь XV століття, що ще не пробудилася після довгого татарського ярма. Вітряки на горизонті, кладовища на узбіччях доріг… Села з рубленого лісу.
Який він був, цей інок із Андроникового монастиря? Чи все він зробив, що міг, що хотів, про що думав?
І про що думають у «Трійці» його неземні юнаки? Велика загадка криється в цьому…
У дворі було прохолодно. У дім повертатися не хотілося. Агафена Єгорівна принесла вовняну куртку і накинула чоловікові на плечі. Він сидів на лаві, з обличчям схвильованим, відчуженим. Вона знала — в такі хвилини Михайла Михайловича відволікати не можна. Він сердився. І казав:
— Ти вторглася у мій творчий процес.
Тим часом грек Кость вже майже годину нудився на кухні, терпляче чекаючи можливості побалакати з професором. Нарешті Сковородников запитав дружину:
— Чого зітхаєш?
— Тривожно, — зізналася Агафена Єгорівна.
— Я все більше переконуюся в тому, що в житті людині всього відпущено порівну. І якщо вона живе довге життя, то неодмінно пізнає і славу, й радість, і ганьбу, й горе. Так і хочеться піти і записати: щасливі, талановиті люди, не забувайте померти вчасно.
Агафена Єгорівна заперечила боязко, але переконливо:
— Не згодна я. Життя, воно хоч і сумне, а все-таки життя. Смерть що? Сам же ти кажеш, що того світу не існує.
— Було б дуже великою удачею для всіх, хто живе на землі, якби я помилявся.
— На землі всі живуть по-різному. От ескімоси зі шкур не вилазять, тоді як африканці ніколи снігу не бачили.
— Воно-то так. І всі ж живуть однаково. — З тону його слів Агафена Єгорівна зрозуміла, що чоловік підвів риску й вести далі розмову недозволено.
Вона зважилася сказати про грека.
— Михайле Михайловичу, цей Кость настійно хоче тебе бачити.
— Гукай.
Здатність ходити нечутно навряд чи була у Андріадіса вродженою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.