Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

— Не знаю, білий пане, не знаю…

Феді стало шкода чорного хлопчини. «Як його затуркали, бідолаху…» — подумав він і лагідним голосом повторив запитання. Але у відповідь Ніанг тільки розплакався.

«Гаразд, — махнув рукою Кудряш, — хай заспокоїться, я потім з ним поговорю».

Він вийшов з каюти. Перш ніж умитися, Кудряш завжди робив ранкову зарядку, тому, не довго думаючи, скинув сорочку і в самих трусах, як завжди, почав із вправ, що розвивали грудну клітку.

Федя вже закінчував зарядку і перейшов до бігу на місці, як раптом почув тривожні голоси:

— Ви тільки гляньте, що він робить!

— Це ж чарівник! Він викликає нечисту силу!

— Хоче потопити нас!

«Що за дурниці? Який чарівник? Кому вони кричать?» — промайнуло в хлопчиковій голові. Федя озирнувся.

Віддалік юрмились матроси. Десятки наляканих очей дивилися на Кудряша з жахом і осудом. Попереду стояв похмурий капітан. Брови в нього зійшлись на переніссі, на щоках вигравали жовна. Біля Дієго принишк чорний, як ворон, Гуго, губи його кривилися в зловтішній посмішці.

— Поясніть, що ви робите, герцог, — крижаним голосом промовив капітан. — Ми хочемо знати…

Федя отетерів. Його вразив холодний капітанів тон.

Гнітючу паузу обірвав хрипкий від хвилювання голос боцмана.

— Я… Ми просимо, ваша високість, не викликати сюди диявола… Коли вже вам залив за шкуру сала Педро, губіть його одного…

— Який диявол? Кого губити? — пробурмотів Федя, все ще не розуміючи, в чому його винуватять. І тільки тут він збагнув, що екіпаж каравели й сам капітан сприйняли його фіззарядку за обряд чародія.

«Ну й невігласи!» — крутнув головою Кудряш.

Він спокійно пояснив, що робив звичайну фіззарядку.

Та незнайоме слово нікого не заспокоїло, навпаки — тривога серед моряків ще більше зросла. Федя гадав, що за нього заступиться капітан, але той мовчав.

— Бачите, я ж казав, він — чарівник! — вереснув Гуго, тицяючи на Федю пальцем. — Такого спалити треба!

— Авжеж, хапайте його! — почулось позаду юрби.

— Стривайте! — Федя розумів, наскільки небезпечне в нього склалося становище. — Фіззарядка — це ж… це танок! — вигукнув він, згадавши, на своє щастя, п'єсу «Учитель танців» Лопе де Вега. — Адже й у вас в Іспанії танцюють різні танці—хоту… фуріозо… гальярду… ну, ще павану… А в нас у Променистеанії — фіззарядку., гопак., вальс…

Звичайно, все, що говорив Кудряш, було розраховане в основному на капітана. Невже він не розуміє, що Федя ніякий не чарівник, а просто хотів трохи розважитись, от і станцював? На підтвердження своїх слів хлопчик плеснув у долоні і, хвацько тупнувши ногою, став бити навприсядки.

Можливо, Федині слова, а, мабуть, ще більше гопак переконали капітана. Зненацька він зареготав.

— Браво, браво, герцог! Ви чудовий танцюрист! Шкода, що мені вже не танцювати. Піратська куля ушкодила ногу… А втім, я теж не хотів би пасувати, коли матиму за превелику честь погуляти на бенкеті у вашого найяснішого батенька…

Дієго обвів поглядом матросів.

— Ну, чого з'юрмились, іржавий якір вам у бік? Вирячили баньки. Ану марш до своїх місць!

Він узяв Федю під руку і повів до каюти.

— Вже якщо бути відвертим, — мовив він усміхаючись, — то ви мене таки добряче налякали своїм танком… Па вашої «фіззарядки» такі незвичні, що я грішним ділом мало не клюнув на вудочку Гуго…

«Знову Гуго. І цього разу…» — скривився Федя. Він подивився на капітана.

— Невже ви могли всерйоз подумати, що я чародій? Це ж дурниці, марновірство…

— Е, не кажіть, герцог, — покрутив головою Дієго. — Я сам бачив, як у Севільї спалили на вогнищі відьму. Вона злигалася з самим Люцифером… — капітан тричі сплюнув через ліве плече і перехрестився. — А на християн насилала мор, хвороби, посуху. її довго не могли схопити. Відьма перетворювалась то в чорну кішку, то у ворону… А втім, хай їй грець, уже давно снідати час…

— Я ще не вмивався, — сказав Федя, — питав Ніанга, так він не знає, де вмивальник.

— Ха-ха-ха! — зареготав капітан. — Що ви хочете від цієї мужви репаної? Вони ж зроду-віку не вмиваються! Протер очі кулаком — от і весь туалет.

На поклик Дієго до каюти вбіг Ніанг. Вислухавши капітанів наказ, він приніс дві мокрі полотняні шматини. Капітан ледве провів полотниною по щоках і чолу й кинув її Ніангові. Федя розгублено вертів у руках свій шмат полотна, не знаючи, що йому робити далі.

— У нас, в Променистеанії, вмиваються не так, — нарешті нерішуче сказав він. — Та й зуби мені слід почистити.

— Що ж вам для цього треба? — посмикав борідку Дієго.

— Таз і глек води.

Капітан і негр з неприхованим подивом спостерігали, як Федя вмивався. Коли ж він став чистити зуби, Дієго не витримав і, схопившись за живіт, затрясся від сміху. У Ніанга теж на обличчі з'явилась слабка усмішка.

— А мені, герцог, можна спробувати? — тицьнув пальцем Дієго на зубну щіточку і тюбик з пастою.

Що залишалось Феді? Звісно, він мусив погодитись.

Капітан повертів у руках щіточку, тюбик, понюхав, лизнув язиком. Спробував навіть відкрити тюбик, та не знав, як.

— Чи ба, як у вас у Променистеанії все хитро придумано! Допоможіть, герцог.

Федя відгвинтив ковпачок і простяг тюбик капітанові. Тепер уже сміявся Кудряш. Дієго так енергійно чистив зуби щіткою, що за півхвилини не лише рот, але й борода, вуса і навіть ніс були в пасті.

— Стонадцять чортів, у вас, герцог, усе так добре виходило, а я все