Читати книгу - "Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Офіцери спостережного пункту Пальчевського, який розмістився недалеко від артилерійського підрозділу, теж почали стежити за хлопчиськом, що невідомо яким чином опинився в цьому пеклі.
Поручик Дзюба аж прикипів очима до золотаво-солом'яної голови хлопця. І постава малого вершника, і смугаста сорочка на ньому знайомі йому. Стривай, чи це не той юний помічник Чередниченка, якого кілька днів тому посилали з донесенням до Денисенка? Напевне, він. Дзюба озирнувся на Пальчевського. Той саме переконував прапорщика Бехметьєва в тому, що рано пускати в бій козаків. Хай оборонців золотого вантажу ще добре поколошкає піхота. Дзюба скористався цією зайнятістю полковника, вперіщив коня иагаєм і помчав за козаками, що кинулись навздогін хлопчиську.
— Не виставляйте себе, поручику, на посміх! — гукнув прапорщик Паливода. Але Дзюба навіть не оглянувся на нього.
Двоє козаків, що переслідували Василька, швидко наближалися до нього, третій трохи відстав. Поручик за хвилину обігнав його.
— Стій, малий! Стій, кажу, бо штани спущу, — гаркнув за спиною Василька перший козак: їх розділяла відстань всього в кілька метрів.
Та хлопчик лише міцніше припав до гриви, бо в цей час чалий досяг лісу, шмигонув під навислим гіллям старої хвої і зигзагами пішов попід дерев у рятівну гущавину. Білогвардійський вершник не встиг пригнутися, його дошкульно хвисьнула в лице лапата гілляка, під яку спритно пірнув юний вершник. Козака мало не вирвало з сідла. Він люто верескнув і одним порухом рвонув з-за плеча гвинтівку. Свиснула куля. Клацнув затвор, і знову — мимо. Втретє йому прицілитись не вдалося. Підскочив якраз поручик Дзюба і зблизька бабахнув з нагана вусачеві в спину. Той відразу ж звалився на пожовкле листя. Саме наскочив і другий козак. Дзюба на якусь частку секунди випередив козака і ухилився від гострого леза шаблі. Вона, як блискавка, шугонула над головою поручика і, не зустрівши опору, тонко дзенькнула, глибоко впилася в стовбурець молодої осики. Дзюба випростався, викинув наперед руку з наганом — і цей біляк розпластався під ногами коня.
Дзюба похапцем витер рукавом піт з чола, зіскочив на землю, притрусив падолистом забитих, затим виламав лозину і погнав самотніх коней у глиб лісу…
На зворотному шляху зустрів третього козака, зупинився перед ним і наказав:
— Вертай до ескадрону. Там, — махнув у бік гаю, — і двоє впораються. Давай, давай назад, зараз розпочнеться атака.
Вершник попустив вуздечку і слухняно повернув коня за Дзюбою.
Поручик вгадав. Прапорщик Бахметьєв був людиною нетерплячою, не став чекати команди Пальчевського і самовільно повів ескадрон на загін Устименка. Вершники, обігнавши танки, які поволі повли полем, розгорнулися віялом і стали швидко наближатися до валки…
— Підпускай кінноту ближче, відіб'ємось гранатами! — попередив своїх бійців Устименко, а сам знову заліг за щитком кулемета…
ХИТРИЙ ЗАДУМ ЦИГАНА
А в цей час Давид Циган, Петро Суходіл та ще кілька деміївців, переодягнені у форму, зняту з убитих білогвардійців, попід насипом тракту пробиралися назустріч танкам. Через кілька хвилин непомітно переповзли шлях і між бур'янів поплазували в поле. Там залягли і стали чекати, коли наблизяться танки.
Першого з них пропустили, до другого, як тільки він порівнявся з засадою, прудко кинувся Давид. Вихопив гранату і гуркнув нею в товщу залізної громади. Раз і вдруге.
Машина чмихнула, скреготнула високими гусеницями й стала. Відкрився люк, і в отворі з'явилася голова в шкіряному кашкеті.
— В чом дело, мужичок? — сердито крикнув водій.
Давид швидко й нервово замахав руками, показуючи кудись у далечінь степу. Водій уже наполовину висунувся з люка, сторопіло вдивляючись за обрій: що ж там таке?
Цього й чекали деміївці. Вони одним махом вихопили танкіста. Той і слова не встиг мовити, як уже лежав, приголомшений ударом міцного кулака. З кулеметником покінчили всередині танка…
— Мартине, — звернувся Давид до ІПумила, бійця з третьої підводи, — ти ж був шофером, спробуй зрушити з місця цю черепаху, а я подамся в башту до кулемета…
Мартин всівся попереду, роздивився — нічого складного. Тут простіше, ніж в автомобілі. Натис ногою на педаль, дав газу, рвонув на себе важіль — машина сіпнулася і слухняно загуркотіла важкими гусеницями.
Об'їхали переднього танка й розвернулися перед ним впоперек.
Чи той екіпаж був обачнішим, чи, напевно, зрозумів, що потрапив у небезпеку, але, хоча машина й зупинилась, з неї ніхто не виходив. Тоді Суходіл з кількома хлопцями скочили на башту і взялися багнетами зривати кришку люка. Та марно.
— Виповзай! — закричав Суходіл. — Бо вщент рознесу гранатою!
Усередині зашаруділо, заскрипіло, знову заторохтів мотор, і машина поволі позадкувала.
— Нам цього не взяти, — вигукнув Суходіл, — треба його підірвати.
Відбігли на кілька метрів, одночасно метнули три гранати під танка. Гусениця обвисла і стала поволі слатися на землі. Танк перехилився і закляк.
— Тягни до своїх! — крикнув Шумилові Суходіл, а сам разом з Новиченком та Олексою Рузяком поповз, ховаючись за танком, якого щойно захопили, до шляху.
Мартин Шумило перетнув тракт, об'їхав танком валку з правого боку, по дорозі розігнав ворожих стрільців, що позалягали у видолинках, і рушив прямо на позиції денікінської артилерії.
Грімкотливе сталеве чудовисько, огорнуте сизою хмарою диму, навально наповзало на гармати. Настрахана обслуга вискочила з окопів та й дременула — хто куди.
Давид лише встигав брати на приціл кулемета переполоханих артилеристів…
На спостережному пункті Пальчевського теж зчинилась паніка. Полковник, тільки-но збагнув, що танк потрапив до рук червоних, забігав по окопу, радячись з офіцерами, що ж робити далі.
Повернувся з погоні Дзюба. Тут же підійшов прапорщик Паливода. Примітивши його, Пальчевський кинув охриплим голосом:
— Прапорщик, мерщій за підмогою!
Танк, який насувався на позиції артилерії, раптом випустив коротку
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець», після закриття браузера.