Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Без сумніву. В п’ять разів.
- Але вони повинні бути і в п’ять разів холодніші, згідно з цим правилом…
- Так воно і є! - вигукнула Червона Королева.- В п’ять разів тепліші і в п’ять разів холодніші. Так само, як я в п’ять разів багатша від тебе і в п’ять разів розумніша.
Аліса зітхнула й облишила допитуватися.
- Це зовсім як загадка без розгадки,- подумала вона.
- Хитун-Бовтун теж бачив цю грозу,- стиха продовжувала Біла Королева, немов розмовляла сама з собою.- Він саме підійшов до дверей з штопором у руці…
- А що йому було треба? - поцікавилася Червона Королева.
- Він сказав, що хоче зайти,- провадила Біла Королева,- пошукати гіпопотама. Але саме того ранку трапилося так, що того не було в приміщенні.
- А звичайно вони бувають? - здивувалася Аліса.
- Тільки у вівторки,- пояснила Королева.
- Я знаю, чого він прийшов,- зауважила Аліса.- Він хотів покарати рибу, тому що…
Тут Біла Королева знову почала:
- Це була така гроза, ти навіть уявити собі не можеш! (- Вона цього ніколи не вміла, знаєте,- додала Червона Королева). Знесло частину даху… Грім проник у кімнату… Він гасав по всій кімнаті, грюкав по столах і по всьому… Я так налякалася, що забула власне ім’я!
Аліса подумала:
- Я ніколи не буду навіть намагатися пригадати власне ім’я в час небезпеки! Нащо воно потрібне? - Але не висловила цього вголос, побоюючись образити сердешну Королеву.
- Ваша величність повинна вибачити їй,- звернулася Червона Королева до Аліси і взяла Білу Королеву за руку, пестячи її.- У неї добрі наміри, але вона мимоволі говорить дурниці, майже завжди.
Біла Королева несміло зиркнула на Алісу. Аліса почувала, що необхідно сказати що-небудь приємне, але їй нічогісінько не спадало на думку.
- Вона не одержала відповідного виховання,- продовжувала Червона Королева.- Але її лагідність гідна подиву! Погладь її по голові і ти побачиш, як їй це буде приємно!
Але цього Аліса не насмілилася зробити.
- Трохи ласки… Та ще як закрутити їй волосся на папірці… Це творить з нею чудеса…
Біла Королева глибоко зітхнула і схилила голову на плече Алісі.
- Мені так хочеться спати! - прошепотіла вона.
- Вона втомилася, бідолаха! - сказала Червона Королева.- Пригладь їй волосся… Позич свій нічний чепчик… заспівай їй ніжну колискову пісню.
- У мене немає з собою чепчика,- відповіла Аліса, намагаючись виконати перший наказ.- І я не знаю ніжних колискових пісень.
- Доведеться співати мені,- сказала Червона Королева і почала:
А-а-а, сонулі, в Алісиній люлі,
Поки до обіду, може б ми заснули,
А після обіду підемо на гулі,
Спіте, королеви, люлечки-люлі…
- Зараз ти знаєш слова пісні,- додала вона і схилила голову на друге плече Алісі.- Проспівай її мені, я теж хочу спати.
За мить обидві Королеви міцно спали і голосно хропли.

- Що мені робити? - вигукнула Аліса, страшенно розгубившись, коли спочатку одна голова, а потім і друга скотилися їй на коліна і лежали там, мов важкі голови цукру.- Не думаю, щоб коли-небудь трапилося таке: доглядати одночасно двох Королев, які заснули! Ні-ні, такого не було за всю історію Англії! Не могло бути, розумієте, бо ніколи не бувало більше однієї Королеви одночасно. Прокиньтесь, ви! Ви такі важкі! - продовжувала вона роздратовано. Але у відповідь чулося лише спокійне хропіння.
Щохвилини хропіння робилося все виразніше і все дужче нагадувало якусь мелодію. Згодом Аліса навіть змогла розібрати слова. Вона так уважно слухала, що зовсім не помітила, коли дві величезні голови кудись зникли з її колін.
Вона опинилася перед аркою, на якій великими літерами було написано «Королева Аліса». З обох боків арки були кнопки від дзвінка. На одній був напис «Дзвінок для гостей», на другій - «Дзвінок для челяді».
- Підожду, поки скінчиться пісня,- вирішила Аліса,- а потім подзвоню… Але в який дзвінок треба мені дзвонити? - продовжувала вона, спантеличена написами.- Я не гість і не служниця. Повинен бути ще один з написом «Королева», розумієте…
В цю мить двері прочинилися, і якесь створіння з довгим дзьобом висунуло голову і проголосило: - Прийому немає. Буде лише через тиждень,- і грюкнуло дверима.
Аліса довгий час марно стукала і дзвонила. Нарешті дуже стара Жаба в яскравожовтому вбранні і величезних чоботях, що сиділа під деревом, повільно поскакала до неї.

- У чому річ? - пошепки запитала Жаба хрипким басом.
Аліса обернулася, ладна накинутися на кого завгодно.
- Де слуга? Чому я стукаю в двері, і ніякої відповіді? - сердито почала вона.
- Які двері? - запитала Жаба.
Аліса мало не тупнула ногою, так її дратувало, як повільно тягла кожне слово Жаба.
- Оці двері, які ж іще!
Жаба втупилася тьмяним поглядом у двері. Потім підійшла ближче і потерла їх пальцем, наче перевіряла, чи добра на них фарба, та подивилася на Алісу.
- Ніякої відповіді? - перепитала вона.- А ти зверталася до дверей з запитанням? - У Жаби був такий хрипкий голос, що Аліса ледве розбирала слова.
- Я не розумію, про що ви говорите,- сказала вона.
- Я по-людськи тобі говорю! - вела своє Жаба.- Чи ти глуха? Ти щось запитувала у дверей?
- Нічого! - нетерпляче відповіла Аліса.- Я стукала в двері!
- Не слід було робити цього… Не слід,- буркнула Жаба.- Це їх дратує, розумієш.- Потім вона підійшла до дверей і штовхнула їх своєю величезною ногою.- Дай їм спокій,- промовила вона, хекаючи, коли повернулася під дерево,- і тоді вони дадуть спокій тобі, розумієш.
Цієї миті двері широко розчинилися, і верескливий голос заспівав:
Аліса задзеркальцям сказала: «Я сиджу
На троні у короні, ще й скіпетра держу.
Три тут королеви царять над усіма -
Біла й Червона, третя - я сама».
Сотні голосів підхопили:
Налий же скоріше у чару чого хоч,
Бери, призволяйся,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол», після закриття браузера.