Читати книгу - "Недоступна примха, Ксана Рейлі"

Коли я зайшла в будинок батьків Ліси, то почула якісь голоси зі сторони кухні. Мабуть, Аліса уже теж прокинулася, хоч вона і любить спати до обіду. Та мене зустріла усміхнена Тася, що жувала якийсь бутерброд. Напроти неї сидів Віталік, який активно розповідав їй якусь історію. З'явилося таке відчуття, наче я тут лишня.

— О! Ти вже повернулася, — сказала Тася, коли побачила мене. — А ми тут снідаємо. Як усе пройшло?

— Непогано, — відповіла я та глянула на хлопця. Не хотілося мені розповідати усі подробиці біля нього. — Потім розповім.

— Добре, я тоді піду до себе, — раптом сказав він, наче зрозумів.

— Дякую за компанію, — мовила Тася, усміхнувшись хлопцеві. — І за бутерброди теж.

— Чому ти постійно за все дякуєш? — Віталік закотив очі й встав зі стільця.

— Банальні правила моралі, які тобі не відомі, — сказала я та широко усміхнулася йому. — Якщо ти не звик дякувати за добро, то це не означає, що й інші теж такі.

— Це порядком дратує, — буркнув він, а тоді пішов геть.

Я ж підійшла ближче до Тасі й сіла туди, де раніше сидів Віталік.

— Будь ласка, скажи мені, що це не ти зробила йому каву і бутерброди?

— Ні, — відповіла подруга та похитала головою. — Він сам. Я сиділа тут у своїх думках, а тоді Віталік неочікувано з'явився. Ми з ним нормально поговорили й він запропонував мені поснідати разом. Я ж і так тут сиділа, тому погодилася.

— Гаразд, — я кивнула, — але не сприймай це як знак того, що ти йому подобаєшся.

— Я не тупа, Валю! — трохи роздратовано буркнула Тася. — Прекрасно можу сама розібратися у тому, кому подобаюся, а кому ні.

— Добре, не злися. Я просто не хочу, щоб ти наробила дурниць.

— Краще слідкуй за собою, гаразд? Я у твоє життя не лізу. От, наприклад, ти впевнена у тому, що Давид це все робить серйозно?

— Ем, так. Він порвав з Камілою, щоб бути зі мною.

— Ти віриш йому? Можливо, це така гра, щоб заманити тебе в ліжко?

— Не дуже розумію, чому ти так думаєш?

— Тому що з самого початку йому це й було потрібно. Так, ти зацікавила його, але що буде, коли він отримає бажане?

Тася піднялася та підійшла до раковини, щоб помити свою кружку. Я деякий час мовчки дивилася в одну точку, обдумуючи усе, що сказала Тася. Так, Давид не надто хороший варіант хлопця, але мене тягне до нього. І зі мною він зовсім інший. З кожним днем хлопець більше відкривається мені. Лише я знаю, який він насправді.

— Для нього це не гра, — сказала я та глянула на подругу. — Я в цьому впевнена.

— Добре, якщо так, — пробурмотіла Тася.

— Ну, ти злишся? — спитала я.

— Ні!

— Тасю, я ж бачу, що щось не так.

— Просто не треба мені більше давати своїх порад. Я прекрасно знаю, що роблю.

— Зранку ти говорила одне, а коли я повернулася, то ти сиділа тут така щаслива, бо Віталік біля тебе.

— А що я говорила зранку? — перепитала дівчина, а її вираз обличчя раптом став надто серйозним.

— Що треба ненавидіти, щоб розлюбити, — відповіла я.

— Вважай, що цим я і займаюся.

Тася дещо дивно посміхнулася. Я розуміла, що у неї в голові є якийсь план, яким вона не хоче ділитися. Попри свою відкритість та щирість в деяких питаннях Тася все ще була закритою книгою. Хоч би це не принесло їй проблем.

— Доброго ранку! — привіталася Аліса, позіхаючи на сходах.

Вона потягнула руки вверх, а тоді підійшла до нас. Дівчина сіла на один зі стільців, намагаючись прокинутися. Вона глянула на мене. Її брови трохи насупилися.

— Ти чому в пальті? — спитала вона, а я тільки тепер зрозуміла, що забула його зняти.

— Бігала до вашого сусіда, — відповіла Тася.

— До Давида? — здивувалася Ліса. — І що там було?

Я розповіла їм про те, що він порвав з Камілою і тепер ми з ним хочемо спробувати бути разом. Вони, звісно, здивувалися. Ніхто б ніколи не подумав, що Давид кине свою принцесу заради Попелюшки. Тася досі кидала на мене свої недовірливі погляди. Чомусь здавалося, що вона буде рада.
Ближче до обіду ми вирішили повертатися додому. До того ж скоро мали приїхати батьки Ліси.
Як і обіцяв, Давид зателефонував до мене ввечері. Це була швидше інформативна розмова. Він лише сказав о котрій годині нам краще завтра зустрітися. Мені не дуже сподобалося те, що він сказав, що чекатиме на мене в парку, що неподалік від коледжу. Виходить, він не хоче поки показуватися зі мною на людях.
Зранку я дуже довго обирала, в що вдягнутися. Раніше ніколи не хвилювалася за такі дрібниця. Тільки сьогодні на мене чекало перше в житті побачення з хлопцем. На вулиці було доволі прохолодно, але маленькі промінчики сонця давали надію на хороший теплий день. Я обрала бежеву шерстяну спідницю та білий гольф. Зверху накинула світле пальто, а також взула черевики на невисоких підборах. Своє волосся вирішила ідеально вирівняти, а також зробила макіяж. Навіть чорні стрілки нафарбувала, хоч вони в мене вдалися не з першого разу.
Так довго я ще ніколи не збиралася, тому не дивно, що запізнювалася в коледж. До мене вже настирливо телефонувала та писала Тася. Я ж намагалася усе зробити якомога швидше. Коли нарешті була готова, поспіхом побігла на вулицю.

— Ого! — сказала вона, глянувши на мене. — Тепер я розумію, чому ти так довго збиралася.

— Вибач, — мовила я та легенько усміхнулася. — У мене сьогодні перше в моєму житті побачення з хлопцем.

— Думаю, що нема сенсу питати, з ким воно у тебе.

— Тасю, що з тобою? Ти останнім часом дивно поводишся.

— Нічого, — буркнула вона.

— Ти можеш розповісти мені.

— Просто у Ліси тепер є хлопець і у тебе теж, а я… Я залишуся сама. Це я кажу не тому, що хочу стосунків, а тому, що ви тепер обоє забудете про мене.

— Перестань! Ти — перша людина, з якою я тут познайомилася і єдина, з ким у мене не було ніяких непорозумінь. Я ніколи не мала близької подруги, але ти стала мені такою. Так, з Лісою ми теж дружимо, але я не можу їй розповісти того, що тобі.

— Що саме? — спитала Тася та усміхнулася мені.

Вона завжди обожнювала різні секретики. Не залишалося нічого, як розповісти усе, що було між мною та Давидом. Можливо, тоді вона зрозуміє мене. Мені дійсно хотілося з кимось поділитися тим, що турбувало мене стільки часу. Тася уважно слухала, а мені подобалося слідкувати за її реакцією. Вона була дуже захоплена моєю розповіддю. Ми навіть не помітили, як зупинилися біля коледжу.

— То він справді тобі подобається? — спитала подруга та уважно подивилася на мене.

— Навіть більше, ніж ти можеш подумати, — відповіла я.

— І Давид, і Віталік — це не ті хлопці, з якими варто починати стосунки. Особливо перші.

— Знаю, але серцю не накажеш. Хоч в Давида і є великий досвід у стосунках з Камілою, це все одно здається мені дивним.

— Що саме? — перепитала Тася.

— Те, що було між ними. За стільки часу він так і не покохав її.

— Бути з кимось, бо так хочуть батьки — це зовсім не круто.

— Думаю, що Давид просто погодився, бо йому теж від цього була своя вигода. Він сам казав, що це були взаємовигідні стосунки.

— Ох, впевнена, що вона так не думає, — сказала Тася та кивнула мені в сторону коледжу.

Я повернула туди голову і побачила Камілу, що впевнено прямувала до нас. Не важко було здогадатися, що саме їй від мене потрібно.

— Залиш нас! — різко сказала вона до Тасі.

— Це вже ні, дорогенька! — відповіла подруга і склала руки на грудях. — Ти ж не думала, що я буду тебе слухати?

— Маленька слухняна киця вирішила випустити свої кігтики? — солодким голосом сказала Каміла.

— Ага! — Тася кивнула.

— Можеш нас залишити, — спокійно заговорила я до подруги. — Це не буде довго.

Вона декілька секунд дивилася на мене, запитуючи очима, чи впевнена я. Потім Тася все ж пішла геть, кинувши на Камілу неприємний погляд.

— Що тобі потрібно від мене? — спитала я та глянула на дівчину.

— Ти ще питаєш? — сердито сказала вона і боляче схопила мене за руку вище ліктя. — Ти забрала моє!

— Давид — не якась там річ, щоб я його забрала. Він сам так вирішив.

— Звісно! Ти справді думаєш, що він з тобою, бо ти йому подобаєшся? — Каміла стрільнула в мене своїм холодним поглядом карих очей. — Не обманюй себе. Ти — всього лише іграшка в його руках.

— Якщо це так, тоді чому ти мені говориш це? Впевнена, що не для того, аби вберегти мене від розбитого серця.

— Ти така дурепа, Валентино! Розплющ очі! Ти думаєш, що потрібна йому? Ти його не знаєш! Він складний, безчуттєвий та моментами жорстокий.

— А ще він буває ніжним, — сказала я та нарешті вирвалася з її хватки, — інколи милим та відкритим. До мене він ставиться по-іншому. Краще, аніж до всіх вас разом узятих.

Каміла збентежено подивилася на мене та насупилася. Потім вона роздратовано видихнула та відвела погляд.

— Давид ніколи не буде з тобою.

— Він уже зі мною.

— Для чого? Щоб розважитися та підняти свою самооцінку? — спитала вона, посміхнувшись. — Чи може, щоб помститися мені?

— О, так! — я закотила очі. — Звісно, що усе крутиться навколо тебе. Йому абсолютно начхати, що ти спала з його братом, Каміло.

— Т-ти знаєш? — здивувалася вона. — Він не міг тобі розказати.

— Він розказав і ще багато чого іншого.

— Але як… Навіщо?

— Бо Давид довіряє мені, зрозуміло? Я — не просто іграшка для нього. Він ділиться зі мною тим, що його турбує. Тобі треба змиритися, що я зробила те, що ти не змогла за стільки часу.

— І що це? — спитала дівчина, примруживши очі.

— Закохала його в себе.

Каміла декілька секунд уважно дивилася на мене. Я теж не відступала і твердо тримала свій погляд. Вона раптом почала сміятися мені прямо в обличчя і від цього я напружилася.

— Ти хоч сама в це віриш? — сказала вона, продовжуючи усміхатися. — Давид не знає, що таке почуття. Він ніколи нікого не кохав і не зробить цього. Я змирилася з цим, а тепер і тобі раджу. Знаєш, чим більше людині забороняють, тим більше вона цього хоче. Нам підвладно піддаватися спокусі. Саме це керує Давидом. Коли він отримає бажане, то просто кине тебе і повернеться до мене.

— Продовжуй тішити себе марними надіями, але цього не буде.

— Ти маленька дурненька дівчинка, яка вірить в рожеві казочки. Колись ти зрозумієш, про що я.

— Я не виросла в казках і прекрасно знаю, яким буває світ насправді. Ти мене не налякаєш своїми порожніми словами. А взагалі я не розумію, як ти можеш сподіватися на те, що будеш з Давидом? Ти зрадила йому з його ж братом!

— Тільки спробуй комусь розповісти про це і я перетворю твоє життя в пекло. З цим ми якось самі розберемося.

— Навіть не сумніваюся, — буркнула я.

— Я тебе попередила. Ти граєш з вогнем, Валентино.

— Добре, що я не боюся обпектися.

Каміла лише хмикнула та пішла геть. Деякий час я дивилася їй услід. Якісь дивні сумніви з'явилися всередині. А що, якщо вона має рацію? Можливо, Давид дійсно просто хоче мене використати? Я похитала головою, щоб не думати про це. Байдуже, що говорять інші. Я буду слухати лише своє серце та свої почуття, навіть якщо вони погублять мене.