Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Пам’ятник 28 панфіловцям у далекій від місця їхнього «подвигу» Алматі (Казахстан). На ньому викарбувано слова, яких політрук Клочков ніколи не казав

У доповідній записці прокуратури слідство зазначало: «…що, крім Добробабіна, залишилися живими Васильєв Іларіон Романович, Шемякін Григорій Мелентьєвич, Шадрін Іван Демидович і Кужебергенов Данило Олександрович, які також значаться у списку 28 панфіловців, що загинули в бою з німецькими танками. Тому виникла необхідність розслідування й самих обставин бою».

Слід віддати належне слідчим прокуратури: вони взялися за справу ретельно й скрупульозно, без жодних спроб «зам’яти» незручну тему. Докладно допитали, незважаючи на звання й посади, усіх учасників тих далеких подій, які вижили. Серед них — колишній командир полку Ілля Капров, колишній головний редактор «Красной звезды» генерал Давид Ортенберг, автор статей Олександр Кривицький, письменник Микола Тихонов та інші.

Почали спливати факти, небажані для широкого розголошення. Вимальовувалася справжня історія виникнення газетного варіанта подвигу солдатів Панфіловської дивізії. Після завершення всіх слідчих дій прокуратура докладно реконструювала перебіг подій осені 1941 року.

Усе розпочалося з поїздки кореспондента «Красной звезды» Коротєєва у штаб 16-ї армії. Там він зустрівся з комісаром 8-ї Панфіловської дивізії Єгоровим, який йому розповів про тяжкі бої на їхній ділянці фронту і про героїчні дії солдатів однієї з рот, яка майже вся загинула, але затримала німецькі танки. Сам комісар свідком того бою не був, а дізнався про нього з повідомлень. Коли журналісти (із Коротєєвим був колега з «Комсомольской правды») запитали, чи можна поїхати в полк, до якого входила геройська рота, то почули категоричну відмову.

Повернувшись до Москви, Коротєєв розповів редакторові про свою поїздку і про розмову з комісаром. «Ортенберг мене запитав, скільки ж людей було в роті. Я йому відповів, що склад роти, очевидно, був неповний, приблизно осіб 30–40; я сказав також, що з цих людей двоє виявилися зрадниками… ось так і з’явилася кількість бійців — 28, оскільки з 30 двоє виявилися зрадниками. Ортенберг казав, що про двох зрадників писати не можна, і, очевидно, порадившись із кимсь, вирішив у передовій написати тільки про одного зрадника. 27 листопада 1941 р. у газеті вийшла моя стисла кореспонденція, а 28 листопада в “Красной звезде” було надруковано передовицю “Заповіт 28 полеглих героїв”, написану Кривицьким».

Міфічний подвиг продовжують прославляти у сучасній Росії. Постер художнього фільму «Двадцять вісім панфіловців» (2016 р.)

Так і з’явилася на світ історія про 28 героїв-панфіловців. Після того, як фронт відсунувся на захід, Олександр Кривицький виїжджав до роз’їзду Дубосєково й разом із командирами полку і 4-ї роти бував на місці бою. На його запитання про прізвища полеглих героїв командир полку не зміг відповісти: «Капров мені не назвав прізвищ, а доручив це зробити Мухамедьярову (комісарові полку) і Гундиловичу (командирові 4-ї роти), які склали список, взявши дані з якоїсь відомості чи списку. Так у мене з’явився список прізвищ 28 панфіловців, які загинули в бою з німецькими танками поблизу роз’їзду Дубосєково».

Швидше за все, командир роти просто взяв навмання зі списку загиблих у той день випадкові прізвища бійців, які й стали згодом героями. В усіх написаних потому творах таких письменників, як Микола Тихонов, Володимир Ставський, Олександр Бек, Павло Кузнєцов, Володимир Липко, Михайло Свєтлов, у яких діяли герої-панфіловці, за основу взято дані, викладені Кривицьким у статтях.

Допитаний слідчими колишній командир полку Капров категорично заявив, що «ніякого бою 28 панфіловців із німецькими танками поблизу роз’їзду Дубосєково 16 листопада 1941 року не було, — це суцільний вимисел. Того дня біля роз’їзду Дубосєково у складі 2-го батальйону з німецькими танками билася 4-та рота, і справді билася геройськи. З роти загинуло понад 100 осіб, а не 28, як про це писали в газетах. Ніхто з кореспондентів до мене не звертався тоді; я нікому ніколи не говорив про бій 28 панфіловців, та й не міг говорити, бо такого бою не було. Жодного політдонесення з цього приводу я не писав. Я не знаю, на підставі яких матеріалів писали в газетах, зокрема в “Красной звезде”, про бій 28 гвардійців із дивізії ім. Панфілова».

Певна річ, що Військова прокуратура, маючи на руках такі свідчення, зробила висновок, який напрошувався сам собою, і доповіла куди слід, «…що подвиг 28 гвардійців-панфіловців, висвітлений у пресі, є вигадкою кореспондента Коротєєва, редактора “Красной звезды” Ортенберга і, особливо, літературного секретаря газети Кривицького».

Міф 22. Західна допомога за програмою ленд-лізу була незначною

Суть міфу

Допомога США та інших країн Заходу Радянському Союзу за програмою ленд-лізу в роки війни була несуттєвою, вона зовсім не вплинула на економічний потенціал країни та результати воєнних дій Червоної армії на фронтах. СРСР переміг би нацистську Німеччину і без економічної допомоги союзників.

Факти стисло

Допомога за програмою ленд-лізу стала одним із вирішальних факторів перемоги країн Об’єднаних Націй над країнами Осі. За поставки за програмою ленд-лізу СРСР лише частково розрахувався із США золотом. Загалом, СРСР (і Росія як правонаступниця СРСР) сплатили не увесь борг.

Факти докладніше

Програма ленд-лізу — це система, за якою США, здебільшого на безоплатній основі, передавали союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку (як військового, так і промислово-сільськогосподарського призначення), продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти. Концепція цієї програми надавала Президентові США право приймати рішення щодо допомоги будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США.

Допомога надходила 42 країнам. Основними клієнтами стали Велика Британія, а також СРСР, Франція, Китай і країни Британської Співдружності. Загальний обсяг програми склав більше 50 мільярдів доларів у цінах 1941–1945 років. Обсяг допомоги Радянському Союзу — 11,3 мільярдів доларів. За оцінками окремих західних фахівців, загальна допомога країн Заходу СРСР сягнула близько 19 мільярдів доларів.