Читати книгу - "Королівство шахраїв"

дрібку, щоб полегшити цю безжальну спрагу. Вона більше не пітніла, минули напади гарячки. Ніна могла ходити й розмовляти, слухати, як Каз із рештою виношують свої плани. Проте, коли вона забралася геть, випила по горнятку бульйону і чаю, що Матаяс заздалегідь на славу здобрив цукром, жага знову повернулася і невпинно рубцювала її нерви пилками: туди-сюди, хвилину за хвилиною. Сідаючи поруч із Кувеєм, свідомо вона не хотіла просити його. Ніна тихенько розмовляла з ним шуанською, слухала його скарги на вологу в гробниці. А потім слова самі вирвалися з рота:

— Маєш іще?

Він навіть не перепитав, що вона має на увазі.

— Я віддав усе Матаясові.

— Розумію, — озвалася вона. — Напевно, це на краще.

Ніна посміхнулася. Кувей посміхнувся. Їй захотілося роздерти його пику на клаптики.

Адже вона в жодному разі не зможе піти до Матаяса. Ніколи. Та й, наскільки вона його знала, фієрданець уже викинув усе, що дав йому Кувей, у море. Від цієї думки Ніну охопила така паніка, що їй довелося вибігти надвір і виблювати скромний вміст свого шлунка перед одним зі зруйнованих мавзолеїв. Вона притрусила цю гидоту землею, а потім знайшла собі тиху місцину під віттям плюща, сіла й залилася мінливими слізьми.

— Ви всі — купка ні на що не здатних мерзотників, — повідомила вона мовчазним могилам. Схоже, вони цим не переймалися. Та все ж тиша Чорного Серпанку якимось чином заспокоїла дівчину, вгамувала її. Ніна не могла пояснити, чому. Терени мертвих ніколи раніше не дарували їй розради. Вона трішки відпочила, витерла сльози і, впевнившись, що не видасть себе вкритою плямами шкірою чи мокрими очима, повернулася назад до решти.

«Ти вже пережила найгірше, — казала вона собі. — Парем недосяжна, і тепер ти можеш припинити думати про неї». Якийсь час їй це вдавалося.

Минулої ночі, готуючись підлизуватися до Корнеліса Смеета, Ніна припустилася помилки, скориставшись своєю силою. Навіть із перукою, квітами, костюмом і корсетом вона не почувалася готовою до ролі спокусниці. Тому Серцетлумачниця знайшла в «Клубі купчастих хмар» люстерко і спробувала перекроїти кола під очима. Це вперше після одужання вона поривалася скористатися силою. Від зусиль Ніна одразу спітніла, і, щойно зблякли синці, вдарила жага парем — поспіхом щосили штурхнула її в груди. Дівчина скорчилася в три погибелі, ухопилася за вмивальник, свідомість сповнилася небезпечними думками про те, як їй вибратися звідси, у кого можуть бути запаси, що вона могла б продати. Ніна змусила себе пригадати свою ганьбу на човні, подумати про майбутнє, яке вона могла б збудувати разом із Матаясом, утім, повернула їй здоровий глузд саме думка про Інеж. Вона була зобов’язана Інеж своїм життям і ні за яких обставин не могла залишити подругу у скруті в пазурах Ван Ека. Ніна була не такою людиною. Відмовлялася бути такою.

Якимось чином вона зібралася. Плюснула водою в обличчя, пощипала себе за щоки, аж поки вони не порожевіли. Вона досі мала виснажений вигляд, але рішуче підтягнула корсет і зблиснула найяскравішою усмішкою, на яку лише спромоглася. «Чини все правильно, і Смеет не дивитиметься на твоє обличчя», — сказала собі Ніна і випливла з дверей, щоб упіймати собі баранця.

Проте, коли вона впоралася з роботою, коли вони здобули потрібну інформацію, а всі позасинали, вона понишпорила в Матаясових небагатих статках та в кишенях його одягу; розчарування зростало з кожною наступною секундою. Вона ненавиділа його. Ненавиділа Кувея. Ненавиділа це дурнувате місто.

Відчуваючи огиду до себе самої, Ніна прослизнула під ковдри. Матаяс завжди спав спиною до стіни — звичка із днів у Пекельних Воротах. Дівчина дозволила своїм рукам помандрувати, обшукати його кишені та спробувати прощупати підкладку штанів.

— Ніно? — сонно запитав хлопець.

— Я змерзла, — пояснила вона, не припиняючи пошуків. Вона притислася вустами до його шиї, а потім нижче від вуха, хоча ніколи раніше не дозволяла собі так цілувати його. Ніколи навіть не мала на це шансу. Вони були занадто заклопотані, розплітаючи пасма підозри, пристрасті та відданості, що пов’язали їх, коли вона проковтнула парем... Навіть зараз це було єдине, про що Ніна могла думати. Бажання, що охопило її, стосувалося наркотику, а не тіла, яке, як вона відчувала, пульсувало в її руках. Утім, вона не поцілувала Матаяса в губи. Вона не дозволить парем забрати в себе ще й це.

Він тихенько застогнав.

— Інші...

— Усі сплять.

Тоді хлопець схопив її за руки.

— Припини.

— Матаясе...

— У мене її немає.

Вона випручалася, сором поповз шкірою, мов вогонь лісом.

— А в кого є? — прошипіла вона.

— У Каза. — Ніна завмерла. — Збираєшся залізти до нього в ліжко?

Ніна, не повіривши власним вухам, вибухнула:

— Він переріже мені горлянку. — Від безпомічності їй хотілося заволати. Із Казом неможливо торгуватися. Вона не зможе залякати його, як могла б залякати Вілана, чи благати, як удалося б із Джаспером.

Несподівано навалилася втома, подібна до ярма на шиї, виснаження нарешті послабило нестямну жагу. Ніна поклала чоло на Матаясові груди.

— Ненавиджу це, — сказала вона. — І трохи ненавиджу тебе, дрюскелле.

— Я звик до цього. Ходи сюди. — Він обійняв її своїми руками і заспокоїв розмовами про Равку та Інеж. Матаяс бентежив Ніну історіями, називав вітри, що дмуть у Фієрді, розповів про свою першу вечерю в залі дрюскелле. Якоїсь миті вона, мабуть, задрімала, тому що наступне, що Ніна пам’ятала, — як прокидалася з важкого сну без сновидінь, розбуджена гупанням дверей гробниці.

Матаяс із Казом повернулися з університету, якась із Віланових бомб випалила в їхньому вбранні дірки; одразу за ними з’явилися Джаспер і Вілан зі скаженими поглядами, промоклі від весняного дощу, який щойно розпочався, а за ними йшов схожий на каельця здоровань. Ніні здалося, наче Святі нагородили її якимось чарівним подарунком — ситуація була достатньо божевільною і незбагненною, щоб відтягнути дівчину.

Попри те що жага парем вже не була такою шаленою, як минулої ночі, вона таки досі була, і Ніна й гадки не мала, як їй удасться пережити сьогоднішню місію. Зваблення Смеета було лише першою частиною плану. Каз розраховував на неї, Інеж розраховувала на неї. Вона потрібна була їм Корпуснійкою, а не наркоманкою з пропасницею, що виснажувалася від найменшої спроби краяння. Утім, Ніні не вдавалося думати про це, поки перед нею стояв Кольм Фахей і крутив у руках свого капелюха, а Джаспер мав такий вигляд, наче краще з’їв