Читати книгу - "Дзеркало судді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Можливо, — сказав отець Бравн, спрямувавши свій погляд удалечінь, — так воно і є.
— Тоді відомий мотив — це ревнощі, — сказав Джервіс. — Вона ревнувала його до другої дружини. Адже у нього нічого не взяли, так що годі будувати припущення про злодійкуватих слуг або злиденних акторів. А ось ви зауважили дивну, виняткову особливість?
— Я помітив багато дивного, — сказав отець Бравн. — А ви про що?
— Я маю на увазі загальне алібі, — сказав Джервіс. — Погодьтеся, таке алібі не часто трапляється — в усіх разом: вони грали на освітленій сцені, і всі можуть один за одного поручитися. Нашим акторам надзвичайно повезло, що бідолаха Мандевіль посадив у ложу тих пані. Вони можуть засвідчити, що весь акт пройшов гладенько і ніхто не залишав сцени. Репетицію почали саме тоді, коли Мандевіль пішов до себе. І, щасливий збіг, в ту мить, коли ми почули гуркіт, усі були зайняті в загальній сцені.
— Так, це й справді дуже важливо і спрощує нам завдання, — погодився отець Бравн. — А тепер порахуємо, у кого саме є це алібі. По-перше, Рендол. Здається, він терпіти не міг директора, хоч тепер ретельно приховує свої почуття. Але його слід виключити з числа підозрюваних — саме його голос тоді долинув до нас зі сцени. Наступний — містер Найт. У мене є підстави думати, що він закоханий у місіс Мандевіль і не приховує своїх почуттів. Однак і він поза підозрою — містер Найт перебував на сцені, саме на нього й кричав Рендол. На сцені були Обрі Вернон, місіс Мандевіль — отже, виключимо і їх. Їхнє загальне алібі, як ви це назвали, насамперед можуть підтвердити леді Міріям і її подруга. Правда, і здоровий глузд підказує, що якщо акт пройшов гладко — значить, перерви не було. Але законні, з позиції судового розгляду, тільки свідчення леді Міріям і її подруги, міс Телбот. Вони ж поза підозрою, як ви гадаєте?
— Леді Міріям? — здивовано перепитав Джервіс. — О так! Вас, напевно, бентежить, що вона схожа на спокусницю. Але ви й не знаєте, як нині виглядають пані з вищого світу… Які підстави сумніватися у їх словах?
— Тому, що вони заводять нас у безвихідь, — сказав Бравн. — Хіба ви не розумієте, що це алібі фактично виключає усіх? Окрім тих чотирьох на сцені, жодного актора в театрі не було. І з допоміжного персоналу навряд чи хто був, окрім Сема, що стояв на вході, та жінки, що вартувала біля дверей міс Мароні. Отож, залишаємося тільки ми з вами. Нас, без сумніву, можуть звинуватити, до того ж це ми знайшли труп. Більше звинувачувати нема кого… Ви, часом, його не вбили, коли я відвернувся?
Джервіс поглянув на нього, завмерши на мить, тоді знову широко посміхнувся і похитав головою.
— Ви його не вбивали, — сказав отець Бравн. — Припустимо на хвилину, винятково задля того, аби все трималося купи, що і я його не вбивав. Актори на сцені також поза підозрою, отож залишаються італійка за дверима, покоївка перед дверима і старий Сем. А може, ви підозрюєте двох панянок у ложі? Звичайно, вони могли непомітно вислизнути.
— Ні, — сказав Джервіс, — я підозрюю незнайомку, яка прийшла до Мандевіля і сказала, що вона його дружина.
— Можливо, вона й була його дружиною, — сказав священик, та цього разу його рівний голос звучав так, що його співрозмовник схопився на ноги і перехилився через стіл.
— Ми говорили, — промовив Джервіс тихо і нетерпляче, — що перша дружина могла ревнувати його до другої.
— Hi, — заперечив Бравн. — Вона могла ревнувати до італійки або, скажімо, до леді Міріям. Але до другої дружини вона не ревнувала.
— Чому?
— Тому що другої не було, — сказав отець Бравн. — Мандевіль — не двоєженець. Він, як на мене, винятково моногамний чоловік. Його дружина перебувала в його товаристві часто, я навіть сказав би, занадто часто — так, що ви по своїй широті душевній вирішили, ніби це інша. Та я не можу зрозуміти, як вона зуміла бути з ним тої фатальної миті. Вона ж весь час перебувала на сцені, адже грала одну з головних ролей.
— Невже ви серйозно думаєте, — вигукнув Джервіс, — що та незнайомка — місіс Мандевіль?
Та відповіді не було. Отець Бравн дивився в далечінь безглуздим, майже ідіотським поглядом. Він завжди здавався ідіотом, коли його розум працював особливо напружено.
— Який жах, — сказав він. — Ця справа, здається, найважча з усіх. Але я повинен довести її до кінця… Будьте ласкаві, підіть до місіс Мандевіль і запитайте її, чи не можу я поговорити з нею віч-на-віч.
— Будь ласка! — сказав Джервіс і попрямував до виходу… — Але що з вами?
— Ах, та я просто останній дурень, — відповів отець Бравн. — Це часто буває в нашій юдолі сліз. Я такий дурень, що забув, яку п’єсу вони репетирують.
Він неспокійно крокував по кімнаті, поки не повернувся Джервіс.
— Її ніде нема, — сказав він. — І ніхто її не бачив.
— Нормана Найта, напевно, також ніхто не бачив? — сухо запитав отець Бравн. — Що ж, мені вдалося уникнути найважчої в моєму житті розмови. Я мало не злякався цієї жінки. Але й вона мене злякалася — злякалася якихось моїх слів або вирішила, що я щось побачив… Найт увесь час благав її втекти з ним. Ну ось, вона втекла, тепер мені шкода його від щирого серця.
— Його? — перепитав Джервіс.
— Не так вже приємно втікати з убивцею, — безпристрасно сказав його друг. — А вона набагато гірша, ніж убивця.
— Хто ж може бути гірший за вбивцю?
— Егоїст, — сказав отець Бравн. — Вона з тих, хто дивиться у дзеркало, перш ніж поглянути у вікно, а це найбільше паскудство, на яке здатна людина. Що ж, дзеркало принесло їй нещастя саме тому, що не було розбите.
— Я нічого не розумію, — сказав Джервіс. — Усі гадали, що в неї найвищі ідеали, що вона в духовному плані набагато вища за нас.
— Вона й сама так думала, — сказав отець Бравн. — Й уміла всіх переконати в цьому. Можливо, я не помилився щодо неї тільки тому, що мало її знав. Я зрозумів, хто вона насправді, за перші п’ять хвилин.
— Та що ви! — вигукнув Джервіс. — 3 італійкою вона поводилася бездоганно.
— Її поведінка завжди була бездоганна, — сказав Бравн. — У вашому театрі мені всі розповідали, яка
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.