BooksUkraine.com » Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:
я. — Невже це справді Джефф? Ви таки всюдисущий!

Він помахав мені під носом пістолетом:

— Стули пельку, сучий сину — і ніколи не затівай те, що не в стані довести до кінця!

Я картинно підняв руки вгору.

— Кінокомпанія «Ворнер бразерз» відпочиває! — пафосно заявив я. — Хіба не можна обійтися без цього мелодраматизму?

Джефф гукнув крізь відчинені двері:

— Погляньте-но лише, хто до нас завітав!

Чоловічий голос роздратовано відповів:

— Хто там?

Голос був високий і пронизливий; це був той самий голос, котрий погрожував Діксонові по телефону.

— Детектив із Нью-Йорка, — гукнув Джефф, недобре мені посміхаючись.

— Приведи його сюди! — знову сказав тип із пронизливим голосом.

Джефф кивнув у бік дверей:

— Ну, ти — заходь!

— Зачекайте-то хвильку! — сказав я. — Взагалі-то я прийшов до міс Шерідан. Але якщо вона зайнята, я завітаю якось пізніше.

Джефф хихикнув.

— Вона й справді дуже зайнята, — зауважив він, — але хай тебе це не обходить. Обличчя його почервоніло:

— Ну ж бо, заходь, гнидо!

Я стенув плечима, і з піднятими руками зайшов у суміжне приміщення. Воно було значно більшим за попереднє. Ще один килим лежав на підлозі. Біля відчиненого вікна стояв добротний письмовий стіл з червоного дерева. Два зручних крісла, стелажі з документами та інше офісне умеблювання доповнювали обстановку. Однак в цій кімнаті й сліду не було від охайності попередньої. В ній наче ураган пронісся. Шухляди висунуті, вміст шаф для зберігання документів вивалено на підлогу, на підлозі повно паперів.

В кімнаті було троє — дівчина і два чоловіка.

Дівчина, звісно ж, була Одрі Шерідан. Я вже готовий був побіжно на неї глянути, але передумав. Натомість витріщився по-справжньому. Бо вона сиділа на стільці просто посеред кімнати. І руки її були прив’язані до спинки стільця. На мить це мені видалося несуттєвим, бо я зосередився на її зовнішності. Адже вона як особистість справді була варта уваги. Мала широкі плечі й вузькі стегна — типаж, який так любить малювати Варґас[5]. Великі блакитні очі обрамлені довгими шовковистими віями. Губи пухкі та яскраво-червоні. Волосся, руде з золотавим блиском, спадало на плечі важкими хвилястими кучерями. Якщо після такого опису ви все ще не можете її уявити, тоді пригадайте Джоан Кроуфорд[6] — і портрет буде повним.

На ній був блакитний кашеміровий светр, картатий синьо-білий піджак, блідо-блакитні штани та коричневі замшеві черевички.

За столом, якраз навпроти неї, сидів чоловік, поклавши ногу на стіл й обхопивши руками іншу. Другий чоловік стояв у дівчини за спиною, поклавши їй руки на плечі й уважно слідкуючи очима за рухами того, що за столом.

Я здогадався, що тип за столом — Рубі Старкі. З цікавістю на нього поглянув. Він був маленький. Дрібний, але жилавий. Обличчя мав рябе, очі чорні й непроникні, губи — тонкі. Одягнений у білий фланелевий костюм, білий крислатий капелюх, насунутий на одне око, що надавало йому хвацького й безтурботного вигляду. Але у виразі його обличчя нічого безтурботного не було.

Чоловік, котрий стояв позаду Одрі Шерідан, був того ж типу, що і Джефф Джордан — великий, тупий на вигляд, міцний і схожий на орангутанга.

— Сп’юек, — відрекомендував мене Джефф Джордан, кивнувши головою у мій бік.

— Чого вам треба? — запитав Старкі, дивлячись на мене холодним поглядом.

Я витримав цей погляд.

— Що тут відбувається? — запитав я. — Ви поки що не мер, Старкі. Тож краще облиште ці дурниці. Розв’яжіть її!

Джефф схопив мене за плечі і розвернув до себе. Я побачив його кулак, що звівся мало не від колін, і вчасно відхилився вправо. Почув свист, з яким його кулак пронісся повз моє вухо, і сам вдарив його в живіт. Коли Джефф подався вперед, я поцілив йому ще й в щелепу.

Пістолет вилетів йому з рук, і я метнувся, щоб перехопити зброю. Однак Старкі виявився моторнішим. Він зробив це зі швидкістю ящірки. Його рука вибила в мене пістолет, щойно я потягся до нього самого. Старкі спробував від мене ухилитися, але я вже був на ньому верхи. Поцілив йому в живіт, однією рукою обхопив талію, а іншою захопив ногу та жбурнув назустріч іншому головорізові, котрий мчав через усю кімнату до мене. Вони впали додолу, захоплюючи з собою ще й Одрі Шерідан на стільці. Уся трійця розтягнулася на підлозі.

Я ще не встиг зайнятися ними, як до мене вже наблизився Джефф Джордан. Обличчя мав червоне, а очі налиті кров’ю. Я ухилився від його нищівного удару, натомість поцілив у нього кулаком, але сам не уник удару між ребра, який добряче струсонув мене. Я позадкував, помітивши, що інший бандит звівся на ноги. Тепер обидва вони насувалися на мене. Я швиргонув стілець у Джеффа, отримав удар в плече від іншого типа і поцілив тому межи очі.

Я зауважив, що Старкі звівся на ноги, але коли ті двоє знову ринулися на мене, він знаком зупинив їх. Ті відступили, і тепер ми лише мовчки дивилися один на одного.

Старкі тримав в руках поліцейський револьвер.

— Стій, де стоїш! — промовив Старкі зловісним свистячим шепотом.

— Ти не можеш скористатися своєю «пушкою» звідти, — сказав я. — Якщо я тобі потрібен, мусиш підійти сюди і спробувати мене узяти.

Крутнувшись, я схопив вазу з квітами і шпурнув її в Старкі. Він встиг ухилитися, впавши на підлогу долілиць.

Ті двоє мало не перечепились один через одного, намагаючись до мене дістатися. Я підскочив до столу, вхопив телефонний апарат і поцілив ним в обличчя Джеффа, котрий саме летів до мене. Він відскочив назад, завивши від болю, і при зіткненні збив із ніг іншого бандита. Я схопив стілець і став біля вікна.

— Послухайте-но ви, тварюки! — заволав я. — Лише крок — і стілець вилетить у вікно. Цей звук приверне увагу копів — і я вам навішаю замах на вбивство. Тоді ніякий Мейсі не зможе вас «відмазати».

Зі звірячим риком Джефф вже готовий був кинутися на мене, але Старкі його зупинив:

— Не чіпай його!

І знову всі ми витріщилися один на одного.

— Накажіть тим недоумкам забратися звідси, — сказав я Старкі. — Хочу поговорити з вами наодинці.

Бліде поцятковане обличчя Старкі залишилося непроникним. Витріщившись на мене з хвилину, він раптом сказав своїм хлопцям:

— Йдіть геть!

Коли вони пішли, я поставив стільця.

1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"