Читати книгу - "Війна Калібана"

- Це одна з версій, але більшість людей схильні міркувати, що це була особиста помста за те, що сталося з його дочкою.

- Вона була на Еросі, - промовила жінка.

- Вона була на Еросі, - підтвердив Сорен, коли вони увійшли до ліфту, - вона мала первинну інфекцію. Вчені вважають, що протомолекула використала її тіло і мозок як зразок.

Двері ліфту зачинились, кабінка вже зрозуміла ким були пасажири і куди вони прямують, тож плавно опустилася в той час, як брови помічниці генсека піднімались.

- Тож коли вони почали переговори по цій штуці..

- Вони обговорювали те, що залишилось від дочки Жуля-П’єра Мао, - продовжував Сорен, - я маю на увазі, вони вважали що вони там.

Авасарала присвиснула.

- Мем, я пройшов тест? – перепитав хлопець, обличчя якого було пустим і пасивним, за виключенням маленького підморгування в кутиках очей, яке мало на увазі що йому було відомо про її знущання. Попри бажання вона посміхнулась: - Занадто розумні нікому не подобаються.

Ліфт зупинився; двері відчинилися.

Жуль-П’єр Мао сидів за її столом, випромінюючи відчуття спокою з легкою ноткою потіхи. Очі Авасарали пробігли по ньому, вихоплюючи деталі: гарно пошитий шовковий костюм, в широку полосу між бежевим та сірим кольорами, рідіюче волосся що не зазнавало медичних процедур, приголомшливо-блакитні очі, з якими він скоріш за все народився. Він ніс свій вік мов свідоцтво того, що час і мораль поза його увагою. Двадцять років тому він був неймовірно вродливим. Зараз же все те саме і на додачу почуття власної гідності, тож її першим, тваринними імпульсом захотілось йому сподобатись.

- Пане Мао, - почала жінка першою, - пробачте що змусила вас чекати.

- Я вже працював раніше з урядом, - відбився гість. Його європейським акцентом можна було розтопити масло, - я знаю умови. Чим можу бути вам корисним, помічнице генерального секретаря?

Авасарала опустила себе в крісло. Будда блаженно посміхався з свого місця на стіні. Вікно, мов фіранкою, затулив дощ і тіні створили ледь відчутну уяву сліз на щоках Мао. Вона сплела пальці.

- Бажаєте чаю?

- Ні, дякую, - відповів Жуль-П’єр.

- Сорене, зроби мені чаю.

- Так, мем.

- Сорене?

- Не поспішай.

- Звісно, мем.

Двері за молодиком зачинилися. Посмішка гостя виглядала втомленою.

- Чи варто запросити моїх повірених?

- Цих пацюкойобів? Ні. Всі слухання закінчені. Я тут не для того, аби перепочинати жодної правової штовханини.

- Я це поважаю, - відповів чоловік.

- В мене є проблема, і я не знаю що воно за таке.

- Ви вважаєте, я знаю?

- Можливо. Я пройшла крізь масу тих чи інших слухань. Більшу частину часу вони займалися прикриттям власної сраки. Якщо неприкрашена правда вийде назовні, то лиш тому що хтось дав маху.

Яскраво-блакитні очі звузились. Посмішка стала менш привітною.

- Ви вважаєте що я і мої виконавчі директори були недостатньо поступливими? Я заради вас засадив за грати впливу людину. Спалив усі мости.

Віддалений грім бубонів і жалівся. Дощ подвоїв темп злого стуку у шибки. Авасарала схрестила ноги.

- Ви засадили, атож. Та це не робить вас ідіотом. Залишились речі, про які ви говорили під присягою, і ті навколо яких ходили кружка. Ця кімната не прослуховується. Це не під запис. Я хочу знати все, що ви можете розповісти про протомолекулу з того, що не звучало на слуханнях.

Тиша між нами натягнулась. Вона дивилася на його обличчя, на тіло в пошуках сигналів, але цю людину неможливо було прочитати. Він робив це дуже довго і дуже вміло. Професіонал.

- Речі губляться, - вела далі Авасарала, - якось під час фінансової кризи, ми знайшли цілісінький департамент аудиту, про який ніхто не пам’ятав. Бо так воно робиться. Ви берете частину проблеми і кладете кудись, призначаєте людей аби працювали над нею, потім берете ще одну частину проблеми і інших людей аби працювали над нею. І дуже швидко ви маєте сім, вісім, сотню різних маленьких коробочок де кипить робота, але ніхто ні з ким не ділиться, тому що це порушить безпекові протоколи.

- І ви вважаєте…?

- Ми знищили «Протоген» з вашою допомогою. Я питаю щодо якихось маленьких коробочок, які десь тут розташовані. І я дуже сильно сподіваюсь почути «так».

- Це йде від генерального секретаря чи Еррінрайта?

- Ні, лиш від мене.

- Я вже сказав все, що знав, - відповів чоловік.

- Я в це не вірю.

Маска трохи зісковзнула. Це продовжувалось менше секунди, не більше ніж зміна кута спини, стискання щелеп і все миттєво зникло. Це була лють. Це було цікаво.

- Вони вбили мою дочку, - м’яко сказав Мао, - якби в мене і було що приховувати, то я б не став.

- Як це сталося з вашою дочкою? Вони обрали її? Хтось використав її проти вас?

- Це була погана вдача. Вона була на далеких орбітах, намагаючись щось довести. Вона була молодою, бунтівливою і недалекою. Ми намагалися повернути її домів, але… вона опинилась в неправильному місці у неправильний час.

Щось дзенькнуло в голові Авасарали. Поштовх. Імпульс. Вона вирішила перевірити.

- Ви щось чули від неї з того часу?

- Я не розумію.

- З тих пір як станція Ерос зіткнулася з Венерою ви щось чули від неї?

Було цікаво спостерігати, як він намагається виглядати злим. Все виглядало як справжнє. Важко було вгадати що в цьому було неавтентичного. Можливо, інтелект в його очах. Відчуття того що наразі він більш присутній нараз аніж до того. Справжня лють зносить людей. Ця ж була мов гамбіт.

- Моя Жулі мертва, - голос його театрально бринів, - вона померла коли цей проклята чужинська штука впала на Венеру. Вона померла, рятуючи Землю.

Авасарала м’яко суперечила. Знизила голос, дозволила обличчю набути стурбованого, бабусиного виразу. Якщо він грає людину, якого зачепило за живе, вона гратиме матір.

- Щось жило, - вела вона, - щось вціліло після того зіткнення, і усім це відомо. В мене є причини вважати що там воно не залишилось. Якщо частина вашої доньки пройшла крізь зміни, вона могла до вас дотягнутись. Спробувати зконтактувати. Чи з своєю матір’ю.