Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— «ПсихаСек» одержала від пана Банкрофта накази завжди тримати напоготові для переливання по одному запасному клону його самого та його найближчих родичів. Поки панна Банкрофт перебуває у Ванкуверському психіатричному стеку, обидва чохли зберігаються тут.

— Банкрофти люблять міняти чохли, — зі знанням справи повідомив Найман. — Як і багато наших клієнтів: це сповільнює зношення. За правильного зберігання людський організм здатен на досить значну регенерацію, а для серйозніших ушкоджень ми, звісно, надаємо повний пакет послуг із клінічного ремонту. За дуже помірними цінами.

— Не сумніваюся, — я відвернувся від останнього циліндра й усміхнувся Найманові. — Однак ви мало що можете зробити з випаруваною головою, еге ж?

Ненадовго запала тиша, в якій Прескотт зосереджено вдивлялась у куточок стелі, а Найманові вуста стиснулися так, що уподібнилися до анального отвору.

— На мою думку, це зауваження було дуже неґречне, — нарешті промовив директор. — Пане Ковач, чи є у вас якісь важливіші запитання?

Я зупинився біля циліндру Міріам Банкрофт і зазирнув у нього. Навіть розмитий оглядовою пластиною та гелем, нечіткий силует усередині відзначався чуттєвою пишнотою.

— Всього одне запитання. Хто вирішує, коли міняти чохли?

Найман позирнув на Прескотт, наче шукаючи юридичної підтримки своїх слів.

— Я одержую повноваження виконати передачу безпосередньо від пана Банкрофта щоразу, коли його оцифровують, окрім тих випадків, коли він спеціально просить цього не робити. У цьому випадку він такого прохання не висловлював.

Тут було щось таке, що збуджувало чуття посланця; щось сполучалося з чимось. Конкретизувати це ще було зарано. Я оглянув приміщення.

— Вхід до цього місця контролюється?

— Авжеж, — Найман досі говорив холодно.

— Чи багато було активності того дня, коли Банкрофт поїхав до Осаки?

— Не більше, ніж зазвичай. Пане Ковач, із цими відомостями вже ознайомилися поліціянти. Я справді не розумію, яку цінність…

— Потерпіть мене, — запропонував я, не дивлячись на нього, і від посланських інтонацій у моєму голосі він замкнувся, як перемикач.

Дві години по тому я визирав з вікна іншого автотаксі, яке відштовхнулося від посадкового причалу Алькатрасу й піднялося над Затокою.

— Ви знайшли те, що шукали?

Я позирнув на Уму Прескотт, замислившись, чи відчуває вона роздратування, яке я випромінюю. Я думав, що опанував у цьому чохлі більшість зовнішніх ознак, які виказують мій стан, але я чув про юристів, які проходили емпатську обробку для того, щоби вловлювати менш помітні вказівки на стан психіки своїх свідків під час перебування на трибуні. А тут, на Землі, я б не здивувався, якби у прекрасну ебенову голову Уму Прескотт було встановлено повний пакет для сканування тіла та голосу на предмет інфрачервоного випромінювання та інфразвукових частот.

Даних про підозрілі візити до сховища Банкрофтів у четвер, 16 серпня, було не більше, ніж у торговому центрі «Мішіма-мол» у вівторок по обіді. О восьмій ранку Банкрофт зайшов із двома помічниками, роздягнувся й заліз у підготовлений резервуар. Помічники пішли, забравши його одяг. Чотирнадцять годин по тому його інший клон виліз мокрий із сусіднього резервуара, взяв у іншого помічника рушник і пішов у душ. Жодних діалогів, окрім обміну ввічливими фразами. Нічого.

Я знизав плечима.

— Не знаю. Я справді ще не знаю, чого шукаю.

Прескотт позіхнула.

— Повне засвоєння?

— Вгадали, — я придивився до неї. — Ви багато знаєте про Корпус?

— Дещицю. Я писала статті про судові спори ООН. Їхня термінологія сама чіпляється. То що ви встигли засвоїти?

— Лише одне: довкола того, що, за словами представників влади, не горить, збирається дуже багато диму. Ви коли-небудь зустрічалися з лейтенанткою, що вела справу?

— Крістін Ортеґа. Звісно. Я навряд чи її забуду. Ми майже тиждень репетували одна на одну з протилежних боків столу.

— Ваші враження?

— Про Ортеґу? — Прескотт явно здивувалася. — Наскільки я знаю, добра поліціянтка. Відома неабиякою суворістю. Відділ органічних ушкоджень — це ланцюгові пси управління поліції, тож заробити собі таку репутацію їй явно було непросто. Вона вела справу досить продуктивно…

— На думку Банкрофта — ні.

Пауза. Прескотт сторожко поглянула на мене.

— Я сказала «продуктивно». Я не сказала «наполегливо». Ортеґа виконувала свою роботу, але…

— Але вона не любить метів?

Ще одна пауза.

— Ви непогано відчуваєте вулицю, пане Ковач.

— Її термінологія сама чіпляється, — скромно промовив я. — Чи вважаєте ви, що Ортеґа не стала б закривати справу, якби Банкрофт не був метом?

Прескотт замислилася.

— Це досить поширене упередження, — повільно сказала вона, — але мені не здається, що Ортеґа відмовилася від нас через нього. На мою думку, вона просто зрозуміла, що одержить замало вигоди від вкладених зусиль. Робота системи підвищень в управлінні поліції принаймні частково залежить від кількості вирішених справ. Ніхто не розумів, як швидко вирішити цю справу, а пан Банкрофт був живий, тому…

— Було не до того, еге ж?

— Так. Щось таке.

Я ще трохи подивився у вікно. Таксі мчало над вершинами струнких багатоповерхових стеків і заповненими транспортом щілинами між ними. Я відчував, як у мені зростає давня лють, ніяк не пов’язана з моїми поточними проблемами. Щось таке, що накопичилося завдяки рокам, проведеним у Корпусі, та звичному дрібному емоційному вантажу, схожому на мул на поверхні душі. Вірджинія Відаура, Джиммі де Сото, який помирає у мене на руках під Інненіном, Сара... Каталог невдахи, хоч із якого боку глянь.

Я притлумив це.

У мене свербів шрам під оком, а кінчики пальців позагиналися від тяги до нікотину. Я почухав шрам. Цигарки залишив у кишені. Якоїсь невизначеної миті цього ранку я заповзявся кинути курити. У мене виникла несподівана думка.

— Прескотт, це ж ви обрали для мене цей чохол?

— Прошу? — вона проглядала якусь субретинальну проекцію й не одразу зосередилася на мені. — Що ви сказали?

— Цей чохол. Його обрали ви, чи не так?

Вона насупилася.

— Ні. Наскільки я знаю, цей вибір зробив пан Банкрофт. Ми просто надали короткий список відповідно до специфікацій.

— Ні, він сказав мені, що цим займалися його юристи. Однозначно.

— Ой, — вона перестала супитись і злегка всміхнулася. — Пан Банкрофт має безліч юристів. Мабуть, він здійснив це через якусь іншу контору. А що?

Я гмикнув.

— Нічого. Попередній власник цього тіла був курцем, а я — не курець. Це капець як заважає жити.

Усмішка Прескотт поширшала.

— Ви збираєтеся кинути?

— Якщо зумію знайти час. Банкрофтові умови такі: якщо я розгадаю справу, мене можуть перечохлити, не шкодуючи грошей — тож у довгостроковій перспективі це насправді не має значення. Мені просто огидно щоранку прокидатися з повного горлянкою лайна.

— Як